Рейза Палатнік
1936 – 1995
Під час суду їй нагадали висловлювання і про несмачну столовську їжу, і що стенди до дня народження Леніна готувала без відповідного ентузіазму. Щоб покарати її відправили на два роки у табір — в спец зону, до хворих на туберкульоз і СНІД. Це була показова міра для всіх євреїв, що хотіли виїхати до Ізраїлю. Щоб знали, як “безпричинно” лаяти радянський устрій. Рейза Палатнік (1936-1995), бібліотекарка з Одеси, засуджена у 1971 році за “поширення наклепницьких вигадок, що паплюжать радянський державний та суспільний лад”.
Рейза Палатнік з маленького міста Балта Одеської області з самого дитинства зіштовхнулась з антисемітизмом. Під час суду над нею вона у відкритому листі написала: “З того часу, як я себе пам'ятаю, я завжди почувалась єврейкою. І навіть якби мені раптом захотілось забути про це, то мені б не дали. В 1949 р, коли мені було всього 12 років, з розмов дорослих я дізналась, що для євреїв настали тяжкі часи: один вид єврейських погромів змінився іншим - «вороги христові» перетворились в «безрідних космополітів». Три роки по тому в моїй душі глибокий слід залишила справа «лікарів-убивць». Дорослі боялись про це говорити, але ми, єврейські діти, відчували на собі ненависть і презирство ровесників та вчителів”.
І хоча Рейза захоплювалась російською літературою і закінчила Московський бібліотечний інститут, це не допомогло їй стати “своєю” в радянському суспільстві. Отримавши диплом, Рейза натхненна приїхала в Одесу влаштовуватись на роботу. Але, не склалось як гадалось. “Всюди, куди я зверталась, в центрі уваги опинялась моя національність. Нікого не цікавили ні мої знання, ні мій диплом, ні я сама. Лише через півтора року я отримала постійне місце в бібліотеці найнижчого розряду”, - згадувала Палатнік.
В 1964 році в руки Рейзи випадково потрапила стенограма суду над поетом Йосифом Бродським. Його звинуватили в тому, що він писав “недолугі і декадентські” вірші, мало заробляв, а тому був тунеядцем. І як наслідок був засуджений до 5 років примусової праці у віддаленій місцевості, в Архангельському селі. Процес над Бродським шокував Рейзу своєю абсурдністю: “Було дико читати виступи свідків звинувачення, що мали явно антисемітський характер. Схоже було на те, що починається відродження сталінської епохи”.
В 1967 році почалась Шестиденна війна і СРСР почав активно підтримувати арабські країни у війні проти Ізраїлю. Крім військової допомоги, Союз вів і агресивну пропаганду проти Ізраїля, “якісно” обробляючи мізки радянських громадян. Ось, що згадувала Палатнік про той період: “На вулицях, в трамваях, в громадських місцях увесь час доводилось чути антисемітські розмови. Тоді вперше дуже гостро я відчула свій нероздільний звʼязок з моїми одноплемінниками в Ізраїлі, почала цікавитись життям єврейської країни і не могла не полюбити її всім серцем”.
З цього моменту Рейза почала шукати своїх родичів, що давно виїхали в Ізраїль, щоб отримати від них виклик і подати документи на виїзд. Пошук ізраїльських родичів, як думала сама Палатнік, привернув до неї пильну увагу КДБ.
14 жовтня 1970 року в її квартиру прийшли з обшуком. Офіційна причина - пошук вкраденого майна одеської школи № 53, до якого бібліотекарка не мала жодного стосунку. Шкільного майна, звичайно ж не знайшли. Замість цього вилучили друкарську машинку і надруковані на ній твори (так званий “самвидав”): вірші Коржавіна, Окуджави, Галича, Мандельштама, Сєвєряніна, Ахматової. Разом з “самвидавом” у Палатнік знайшли машинописні копії анонімної статті “Про євреїв” і колективного листа групи московських євреїв до МЗС СРСР (“лист протесту 39-ти”, написаний в 1970 році після пресконференції “державних” євреїв, які стверджували, що в СРСР нема людей, які хочуть виїхати в Ізраїль. “Лист 39-ти” був зачитаний на багатьох радіостанціях Заходу і надрукований в “Нью-Йорк таймс”).
Наступного дня Рейзу викликали на допит в КДБ. Звинувачення бібліотекарці не висунули. Найбільший інтерес слідчого був пов'язаний з джерелом, з якого вона отримувала матеріали. Розмова не клеїлась, кдбіст почав погрожувати арештом. Рейза вперто мовчала. Пізніше її ще двічі викликали на допит., намагались тиснути, скасували її путівку в санаторій, провели викривальні збори на роботі, де заявили, що у якоїсь Рози П. вдома знайшли понад 50 екземплярів “нелегальної літератури”. Але Палатнік не здавалась. Тоді за нею почали слідкувати. Рейза постійно бачила двох “агентів”, що ходили за нею вдень і вночі.
1 грудня 1970 року в її квартирі провели повторний обшук. На цього разу вилучили книгу розстріляного і посмертно реабілітованого в 1955 році письменника Давида Бергельсона, кілька номерів журналів «Новый мир»(«Новий мир») і «Москва», а також постанову Пленуму ЦК КПРС про антипартійну групу Малєнкова, Кагановича, Молотова. Рейза згадувала: “Коли мене заарештували, я навіть зраділа. Закінчилось хоча б те дивне існування, що життям на свободі ніяк не назвеш. Адже я, як мільйони людей в 1937 році, щоночі з завмиранням серця прислуховувалась до кроків на сходах. І це в наш час!”
Суд над Палатнік відбувся через 8 місяців після першого обшуку, як раз в день її народження - 22 червня 1971 року. На суді вона заявила, що вилучені у неї книги і матеріали жодним чином не містять наклепів на радянську владу: “Ні у віршах Коржавіна, ні в піснях Галича нема жодного наклепу. Це талановиті літератори, і пишуть вони про те, що самі пережили і добре знають. Зокрема, про беззаконня та жорстокість, що відбувалось в часи культу. Про це ж говорили з трибуни двох партійних з'їздів. Чому сьогодні ці теми тепер стали заборонені, чому говорити про це вважається злочином?”
Однак “компетентна” комісія для суду видала інший висновок, визнавши, що більшість вилучених творів ганьблять радянську державу. Характеристику “злісної” злочинниці доповнила і колишня завідувачка бібліотеки. Заявивши, що Палатнік без належного ентузіазму готувала стенди дня народження Леніна, дня космонавтики і перепису населення. Рейзі Палатнік на суді пригадали все: аж до її скарг на несмачну їжу у громадській їдальні.
Вже на процесі колеги і сусіди відмовились від своїх свідчень проти Палатнік. Але суд це не переконало. Рейзу Палатнік визнали винною у “поширенні неправдивих відомостей, що паплюжать радянський державний і суспільний лад», та засудили до двох років колонії загального режиму. В своєму останньому слові Рейза відмовилось визнавати свою провину: “останні події мого життя переконали мене в тому, що права, гарантовані нам радянською конституцією і законами, постійно і свідомо порушуються. Помічаючи це довкола і відчуваючи на собі самій безправ'я і беззаконня, я вирішила відмовитись від радянського громадянства і написала відповідну заяву до Президії Верховної Ради СРСР. З цього дня я вважаю себе громадянкою Ізраїля”.
Після такої “нахабної” заяви Рейзу відправляють відбувати покарання не просто в табір, а у єдину на всю Радянську Україну венеричну зону. “Знайшли, що вона для мене підходить, - згадувала Палатнік. - Цього мало: там були люди з відкритим туберкульозним процесом, вони жили в тій же кімнаті, що і я. А жили ми по 60-70 осіб разом, в одній кімнаті. Працювали на фабриці. Робота була дванадцятигодинна, хоча законом передбачений восьмигодинний робочий день… Я відмовлялась так працювати — мене спробували побити: була влаштована провокація на третій день мого приїзду в табір”.
В таборі в туберкульозній зоні Палатнік влаштовувала голодування, не виходила на суботник та відмовлялась носити наліпку зі своїм прізвищем. За це її карали карцером, важкою працею та нацьковували на неї інших ув'язнених.
Водночас у Великобританії єврейські жінки об'єднуються для боротьби за Рейзу Палатнік. Вони створюють рух “Група 35” з 35 британських домогосподинь. Це не випадкова цифра. Рейзі було саме 35 років. Англійки влаштовували демонстрації, залучаючи до справи Палатнік світову громадськість. Жінки проводили акції під час виступів радянських дипломатів, культурних і спортивних заходів за участі делегацій з СРСР, а також під час міжнародних конференцій по правах людини.
Щоб дати гідну відповідь на акції “Групи 35”, після суду в одеській газеті “Знамя коммунизма”(«Прапор комунізму») з'явилась викривальна стаття - “Наклепниця та її покровителі”. В ній чорним по білому написали, що Рейза Палатнік отримала справедливе покарання, тому що “лише затяті злобні антисовєтчики не хочуть бачити нашу дійсність. Лише затятим сіоністам потрібна та нечистоплотна метушня довкола вигаданого в СРСР «єврейського питання».
Журналісти обурювались в праведному гніві, як радянська бібліотекарка могла собі дозволити збирати літературу з “огидними наклепами на Комуністичну партію Радянського Союзу... І це на партію, що здійснила Жовтневу революцію, завдяки зусиллям котрої побудований соціалізм, створене нове суспільство вільних, рівноправних громадян!”
А щоб попередити всіх західних активістів, одеські журналісти закінчили свою статтю так: “Справедливе покарання! Однак за кордоном деякі політикани продовжують «шуміти» з приводу «справи Р. Палатнік». Марно стараєтесь, панове! “
В той же час прозаїк і поет Лідія Корніївна Чуковська пише листа у Верховний Суд СРСР на підтримку засудженої: “На процесі Рейзи Палатнік, що відбувся в Одеському обласному суді, не раз і не два згадувалось моє ім’я. Мова йшла про мої «відкриті листи», надіслані у радянські газети кілька років тому. Вони були знайдені під час обшуку у Рейзи і серед інших документів лягли в основу винесеного їй вироку. Природно, що я не можу допустити, щоб за ої вчинки відповідав хтось інший, а не я. За свої твори цілковито відповідає автор, а не читач”.
Ні лист Лідії Чуковської, ні світова підтримка не пом’якшили вирок Палатнік. Верховний Суд відхилив апеляцію і залишив вирок без змін. Але завдяки цій підтримці в кінці 1973 року Рейзу разом з батьками відпустили у Ізраїль відразу ж після звільнення з тюрми.
В Ізраїлі Рейза Палатнік займалась улюбленою справою. Більше двадцяти років вона пропрацювала в Національній бібліотеці Ізраїля в Єрусалимі. Як згадують її друзі, для Палатнік не було “закритих дверей”. Тому вона активно допомагала репатріантам з СРСР.
Рейза Палатнік померла в Єрусалимі в 1995 році. Їй було всього 59 років. Два роки радянських таборів скоротили її життя як мінімум на чверть.
20.09.2020
Переклад українською мовою: Ольга Лідовська