В жовтні 1944 року в дім Фабрикантів постукали. В окупації Ісаак щодня чекав на арешт від гестапо. Але зараз на порозі стояли люди в іншій формі – НКВС. Старший грубуватим голосом промовив: «Фабрикант Ісаак Тойвієвич? Йдемо з нами. Ви заарештовані за звинуваченням у зраді Батьківщині».

Ісаак знав: це може відбутись. Посада старости автоматично тягнула за собою звинувачення у зраді, а серед колишніх в'язнів гетто точно знайдуться незадоволені, ті, хто затамував на нього образу.

Почались нескінченні допити. Ісаак виявився правий: у слідства були свідки. Анна Шерман стверджувала, що він побив її за відмову вийти на роботу: у Анни захворіла сестра, і жінка залишилась доглядати за нею. Софія Галантер звинувачувала колишнього старосту у завданні їй побоїв за невихід на роботу її сина. Аврам Ширухман розповідав, що Ісаак вимагав з нього гроші чи відпрацювання за прописку в гетто, а коли той відмовився, збив з ніг ударом кулака і привів у жандармерію. Рая Кермер звинувачувала його у побитті під час робіт з прибирання снігу.

Пройшли очні ставки. Судячи зі всього, свідки не брехали. В їх свідченнях було багато прихованого болю, образ. Ісаак практично не виправдовувася. Що він міг сказати? Що він робив це, щоб врятувати їх? Що ненавидів себе за кожен удар, за кожну «вилучену» річ, за кожне ім'я, котре він вносив до списків на роботи? Він визнавав, що виконував накази коменданта Григореску. Малограмотний, Ісаак не міг захистити себе мудрими розповідями, а свою роль в порятунку в'язнів гетто не вважав чимось особливим – як і надання свого дому для таємних зустрічей партизанів та підпільників. Двоє синів Ісаака, серед яких і засновник Ольгопільського підпілля Михайло, в цей час були на фронті. Двоє інших загинули в боях за батьківщину…

На щастя, в Ольгополі залишалась дочка Ісаака Ріва. Відразу ж після його арешту вона почала захищати батька, збирати свідчення – документи, що підтверджували роль Ісаака Фабриканта в порятунку в'язнів гетто та допомоги місцевому спротиву. 31 жовтня 1944 року такий документ підписали сорок вісім жителів Ольгопіля. В ньому вперше згадані імена врятованих Ісааком військовополонених. Їх звали Михайло Медовой (за його порятунок надіслав вдячність командир військової частини, де служив Михайло), Михайло та Циля Лейдермани. Імена ще шістьох вирваних з лабет катів жертв (це були син Лейдерманів та п'ять братів з Чечельницького району) так і залишились невідомими.

В той же день аналогічний документ підписали партизани та підпільники Г. Бузовський, Г. Яремчук, К. Копач, Н. Яценко, К. Швець, Ф. Тростянецька, Ф. Мізюк, Г. Черненький, Маковійчук і Діденко. Але з якої причини (недбалість? Бажання виконати план з боротьби з «ворогами народу»? відсутність у звинуваченого впливових захисників?) слідство не прийняло ці важливі – доленосні – матеріали до відома…

5 лютого 1945 року Ісаака засудили до десяти років виправно-трудових таборів та позбавлення прав на три роки. В судовій постанові писали, що у найвищій мірі покарання нема потреби. Ймовірно, було враховано немолодий вік Ісаака і той факт, що його співробітництво не було надто вже активним. Але що, якби на це закрили очі?!. Зрештою, десять років таборів для немолодого, втомленого тягарями війни чоловіка все одно практично дорівнювали смертному вироку.

15 лютого 1945 року Ріва, що вже зневірилась, написала пронизливого листа самому Вишинському – в той час голові Юридичної комісії при Раднаркомі СРСР (в листі його помилково назвали «Прокурором СРСР»). Ріва розповіла про те, що саме завдяки її батькові єврейське населення Ольгополя вціліло. Ісаак вберіг людей від потрапляння до табору, що означало б неминучу загибель. Її лист містив і відомості про допомогу кільком військовополоненим. У березні 1945 року Ріві вдалось отримати довідку про приналежність до підпілля брата, Михайла Фабриканта – її вона додала до зібраних документів.

Бюрократична машина гальмувала повільно. Лише у листопаді 1945 року Воєнна колегія Верховного суду СРСР переглянула справу Ісаака Фабриканта і визнала його невинуватим.

…Ісаак сидів на ганку та дивився на сіре грудневе небо. Льодяний вітер гнав на південь хмари. Він закутався щільніше в старий кожушок, скинув лапатий перший сніг. Від дому – рідного, що так багато всього бачив, – віяло теплом. Пролунав сміх його онуків.

Ось тепер закінчилось – нарешті. Холодає – час додому… Ісаак переступив поріг, і двері за ним зачинились, ніби оберігаючи від пережитого в минулому. Серце зігрівали думки про майбутнє.

14/09/2026
Михайло Кривицький
Переклад українською мовою: Ольга Лідовська






Бібліографія та джерела