top of page

Мордехай Мізрахі

1896 – 1939

Зранку 24 лютого 1939 року рабин Мордехай Мізрахи, як і кожного дня, вийшов зі свого будинку в єрусалимському кварталі Шама, відомому також під назвою «Шаарей Ціон» («Ворота Сіону»), і вирушив на роботу. Він викладав Тору і іврит у школі «Альянс», розташованій неподалік, на вулиці Яффо. Разом з ним до школи йшов його молодший син – семилітній Нісім. В ті дні кожна подорож вулицями Єрусалима (і в підмандатній Палестині загалом) була дуже небезпечною: йшов третій рік арабського повстання, що забрало життя сотень людей – євреїв, арабів, англійців.

Дістатись до роботи в той страшний день Мордехаю Мізрахі не вдалось.

Щойно він наблизився до виходу з кварталу Шама, пролунали постріли. Місцеві мешканці, що вибігли на вулицю встигли побачити лише спини терористів, що стрімко втікали. Хлопчик, який впав у шоковий стан дивився на батька, котрий стікав кровʼю. На «швидкій допомозі» пораненого відвезли у лікарню «Хадасса», але всі спроби лікарів врятувати його життя виявились марними. Через кілька годин він помер. У рабина Мордехая Мізрахи залишились дружина і троє синів. Йому було всього 43 роки.

Мордехая Мізрахі добре знали у Єрусалимі і він був шанованою людиною. Він був не лише рабином і учителем, але й мухтаром – старостою кварталу Шама, що примостився біля підніжжя гори Сіон, там, де зараз розташована Синематека. Його авторитет в місцевій громаді був незаперечним, його спокій та незламність підтримували мешканців кварталу в ті важкі роки. Загибель рабина стала великою втратою для всіх євреїв Єрусалима.

Мордехей Мізрахі народився в Яффо в багатій сімʼї бухарських євреїв. До 1890 року в Ерец-Ісраель проживало понад 500 представників цієї громади. Більшість з них – у Єрусалимі, в кварталі «Реховот» (відомому зараз як «Бухарський квартал»), заснованому під керівництвом рабина Шломо Мусаєва. В ті часи це було зовсім немало – тоді у всьому світі налічувалось близько 10 000 бухарських євреїв. До початку ХХ століття вісім процентів з них жили в Ерец-Ісраель.

Поворотним моментом в історії репатріації бухарських євреїв стало приєднання Середньої Азії до Російської імперії в 1868 році. З того часу добиратись до портів Чорного та Середземного моря, звідки йшли кораблі в напрямку Ерец-Ісраель, стало набагато простіше. А після того, як у 1888 році завершилось будівництво залізниці, що повʼязала Бухару з центром Росії, час в дорозі до Землі обіцяної скоротився з кількох місяців до кількох тижнів.

Крім того, з приєднанням до Російської імперії економічний стан євреїв Середньої Азії значно покращився. Перед ними відкрились нові можливості, повʼязані з торгівлею та підприємництвом. В громаді ставало все більше забезпечених людей, що могли дозволити собі оплатити дорогу до Ерец-Ісраель. Крім того, у них було достатньо грошей для того, щоб хоч у перший час забезпечити собі хоч у перший час більш-менш нормальне життя на новому місці.

Так опинилась в Ерец-Ісраель і сімʼя Мізрахі – Рафаель і Мір'ям. Але, на відміну від більшості інших репатріантів з Бухари, вони не поїхали в Єрусалим, а залишились в Яффо – місті, в яке вони прибули морем. В 1896 році у них народився син Мордехай. Коли хлопчик підріс, батьки відправили його вчитись у школу «Альянс» в кварталі Неве-Цедек.

Ця школа, відкрита в 1892 році, була покликана змінити традиційний хедер. Поруч з ТАНАХом, в ній вивчались і світські дисципліни. Викладання відбувалось івритом та французькою мовою. Старшокласники, що продемонстрували особливі успіхи в навчанні, складали випускні екзамени у французькому консульстві в Бейруті та отримували атестат зрілості, визнаний у більшості європейських країн. Це відкривало їм шлях до продовження навчання у закордонних університетах.

Але Мордехай, що закінчив школу з відзнакою, і не думав про виїзд за кордон. При цьому, скоро після закінчення школи йому довелось покинути Ерец-Ісраель. 1 серпня 1914 року розпочалась Перша світова війна, і 2 листопада Російська імперія оголосила війну Оттоманській. А більшість євреїв, що проживали у Ерец-Ісраель були російськими підданими. Їм, як і громадянам інших країн Антанти, належало негайно залишити межі Оттоманської імперії – або прийняти її громадянство, що означало для чоловіків призов у діючу армію.

Але євреї не поспішали виїжджати з Ерец-Ісраель, сподіваючись на швидке завершення війни і на те, що їм якось вдасться домовитись з місцевими чиновниками. Тоді турецький уряд вирішив продемонструвати серйозність своїх намірів. Серед білого дня 17 грудня 1914 року поліцейські та солдати почали затримувати єврейських мешканців Яффо і Тель-Авіва. Арештовували всіх без виключення – чоловіків, жінок, дітей та старих. Батьків та матерів відвали від дітей, розлучались подружні пари. Ввечері 700 затриманих євреїв привезли в яффський порт та повантажили на борт італійського корабля «Флоріо», що вирушав до Александрії.
Довелось покинути Ерец-Ісраель і сімʼї Мізрахі, що знайшла тимчасовий притулок в Стамбулі. Після приїзду Мордехай почав викладати у місцевій єврейській школі, що належала до мережі "Альянс". Школи цієї мережі існували тоді в багатьох містах Оттоманської імперії, а також в Ірані, Марокко та Лівії.

Сподівання швидко повернутись додому не справдились. Війна затягнулась на довгі чотири роки, та й після її завершення, ситуація в зайнятій англійцями Палестині залишалась тяжкою. При цьому багато євреїв, виселених турками в 1914 році, поступово почали повертатись до Ерец-Ісраель, в країну також потягнулись тисячі репатріантів з Європи. Але Мордехай, що до того часу вже створив власну сімʼю, був змушений почекати. Дружині його, турецькій єврейці Фанні, було важко розлучитись зі своїми рідними і переїхати на батьківщину чоловіка.

Але в 1926 році Мордехай і Фанні все ж таки наважились на цей крок. У цей час у них вже було двоє синів, третій народився через пʼять років, у Єрусалимі, де вони облаштувались після повернення в Ерец-Ісраель. Вони оселились в кварталі Шама. В цьому кварталі проживали, в основному, вихідці з Курдистану. Після завершення Першої світової війни їх громада в Єрусалимі значно збільшилась. Протягом 1920-26 рр. в Ерец-Ісраель переселились майже 2000 курдських євреїв. Займались вони, в основному, фізичною працею. Наприклад, більшість єврейських вантажників у Єрусалимі в ті, та й у наступні роки, були вихідці з Курдистану.

Рабин Мордехай Мізрахі швидко завоював авторитет в курдській громаді. Глибоке знання релігійних законів разом з життєвою мудрістю дозволили йому вибудувати довірливі стосунки з сусідами по кварталу Шама, котрі почали бачити у ньому свого лідера. В синагозі «Місгав ладах», розташованій в Старому місті, він виконував обовʼязки керівника богослужіння («шаліах цибур»). Рабин допомагав сусідам, чим міг, мирив подружжя, що посварились і безкоштовно готував хлопчиків до бар-міцви. І євреї, і араби називали його «Хахам Мізрахі» («Мізрахі-мудрець»). Невипадково саме рабина Мізрахі британська влада призначила мухтаром кварталу.

Антисіоністська пропаганда, що розпочалась в Іраку в 30-х роках, привела до того, що чисельність курдської громади в Ерец-Ісраель знов почала швидко зростати. Лише протягом 1935 року в країну прибули 2500 курдських євреїв. Багато хто з них осідали в Єрусалимі, в кварталі Шама. Це додавало турбот Мордехаю Мізрахі, котрому доводилось турбуватись про новоприбулих. Але всі свої обовʼязки – і як лідер громади, і як шкільний учитель, і як голова сімʼї – він виконував з радістю та любовʼю.

Життя в Ерец-Ісраель в 30-ті роки була непростим – і політично, і економічно. Але, коли у квітні 1936 року спалахнуло арабське повстання, ситуація стала ще складнішою. Араби підмандатної Палестини оголосили загальний страйк, по всій країні прокотилась хвиля безпорядків, озброєні банди розвʼязали справжню терористичну війну. Терористи нападали на євреїв на вулицях Єрусалима, Яффо, Цфата, інших міст, та підпалювали підприємства і сільськогосподарські угіддя, що належали євреям.

Спроби британської влади відновити в країні порядок не приносили суттєвих результатів. 7 липня 1937 року комісія під керівництвом лорда Вільяма Піля, що прибула до Палестини, опублікувала свої рекомендації з врегулювання конфлікту. Відповідно до них, Палестина повинна була бути розділена на дві незалежних держави: арабську та єврейську. У порівнянні з сучасними кордонами Ізраїля для євреїв це була більш ніж скромна пропозиція. Єврейську державу планувалось створити на вузькій ділянці прибережної низини від Рішон ле-Ціону до Акко, включаючи невелику частину Галілеї з містами Цфат і Тверія. Вся інша територія Палестини відводилась під арабську державу. Однак радикальне арабське керівництво навідріз відхилило цю пропозицію. Терор, скерований проти євреїв, представників британського уряду та тих, кого підозрювали у співробітництві з ними арабів, спалахнув з новою силою.

В Єрусалимі арабські банди всіляко намагались витіснити євреїв з районів, що безпосередньо межують з арабською частиною міста. Під їх прицілом опинився і квартал Шама, розташований прямо біля стін Старого міста. Ще у перші місяці повстання, в червні 1936 року, кинута ними граната розірвалась поруч із будинком сімʼї Мізрахі. Терористи цілеспрямовано цілились у рабина, розраховуючи на те, що громада без керівника швидко розпадеться та залишить свої будинки. На щастя, тоді ніхто не постраждав.

В наступні роки деякі жителі кварталу перебрались в інші, більш безпечні райони Єрусалима. Але Мордехай Мізрахі рішуче відмовлявся від подібних пропозицій. Він вважав необхідним зберегти єврейську присутність в районі, вже обжитому репатріантами з Курдистану. «Ми не повинні послаблювати жоден єврейський квартал в хвилину небезпеки», – стверджував рабин.

Мордехай Мізрахі неодноразово звертався до керівництва Ревізіоністського руху в Єрусалимі з проханням організувати охорону кварталу Шама. Він скаржився на те, що британські поліцейські зʼявляються там лише вночі, а протягом всього дня мешканці залишаються безахисними. Лідери ревізіоністів обіцяли допомогти і відправити у квартал взвод «Бейтару». Однак ця обіцянка так і залишилась невиконаною.

На нещастя, побоювання рабина Мізрахі виявились не марними. 24 лютого 1939 року його підстерегли терористи. Рабин був важко поранений та пізніше помер у лікарні, його маленького сина кулі не зачепили, але пережитий у ті страшні хвилини шок залишився з ним на все життя.

Рабина Мордехая Мізрахі проводжали в останню путь сотні людей. Це були його сусіди по кварталу Шама і багато інших жителів Єрусалима, що знали та поважали рабина, вдячні за надану їм допомогу. Газета «Ха-Машкіф» – друкований орган партії ревізіоністів – назвала загиблого святим. Мордехай Мізрахі був похований на Оливній горі – зовсім поряд з кварталом, в котрому він жив, навпроти гори Сіон і Старого міста в Єрусалимі.

Імʼя рабина Мордехая Мізрахі увічнено на меморіалі на горі Герцль в Єрусалимі.

По гарячих слідах британська поліція заарештувала двох підозрюваних у вбивстві Мордехая Мізрахі. Однак Єрусалимський воєнний суд, що розглядав цю справу, не зміг довести їх провину. Підсудні були виправдані через недостатність доказів.

Всі троє синів рабина Мордехая Мізрахі зробили свій внесок у боротьбу за незалежність єврейської держави і його безпеку. Рафаель став бійцем «Хагани», Йосеф воював з німецько-фашистським військом у Північній Африці в лавах британської армії. А молодший син, Нісім, що став свідком трагічної загибелі батька, записався в Пальмах. Під час Війни за незалежність він двічі був поранений – під Латруном в бою з йорданським Арабським легіоном, а потім на Південному фронті, в бою з єгиптянами. Пізніше Нісім став співробітником Служби безпеки («Шин-бет»). Йому довелось бути тілоохоронцем трьох премʼєр-міністрів Ізраїля – Давида Бен-Гуріона, Моше Шарета і Леві Ешколя. В сімʼї кажуть, що Нісім помстився за загибель убитого на його очах батька.

Автор: Борис Ентін
Переклад українською мовою: Ольга Лідовська


Список використаних джерел:

  • Гиора Фузайлов. «Из Бухары в Эрец-Исраэль». Иерусалим, 1995.

  • Юваль Арнон-Охана. «Арабское восстание в Эрец-Исраэль 1936-1939». Иерусалим, 2013 .

  • Реувен Гафни. «Жизнь на поле брани: евреи, арабы и снова евреи в квартале Шама в Иерусалиме». «Катедра», 2016, выпуск 161, с. 85-116 

  • «Ха-Арец», 26 февраля 1939 г.

  • «Ха-Машкиф», 26 февраля 1939 г.

  • «Ха-Бокер», 26 февраля 1939 г.

  • «Ха-Цофе». 19 марта 1939 г.

  • Интервью записанное автором в рамках работы над материалом для проекта “ЕГ”  с Маозом Цуром (правнуком Мордехая Мизрахи) 17 мая 2026 г.

  • Фото из личного архива семьи Мизрахи. Предоставлены внуком Маозом Мизрахи

bottom of page