Зранку 24 лютого 1939 року рабин Мордехай Мізрахи, як і кожного дня, вийшов зі свого будинку в єрусалимському кварталі Шама, відомому також під назвою «Шаарей Ціон» («Ворота Сіону»), і вирушив на роботу. Він викладав Тору і іврит у школі «Альянс», розташованій неподалік, на вулиці Яффо. Разом з ним до школи йшов його молодший син – семилітній Нісім. В ті дні кожна подорож вулицями Єрусалима (і в підмандатній Палестині загалом) була дуже небезпечною: йшов третій рік арабського повстання, що забрало життя сотень людей – євреїв, арабів, англійців.

Дістатись до роботи в той страшний день Мордехаю Мізрахі не вдалось.

Щойно він наблизився до виходу з кварталу Шама, пролунали постріли. Місцеві мешканці, що вибігли на вулицю встигли побачити лише спини терористів, що стрімко втікали. Хлопчик, який впав у шоковий стан дивився на батька, котрий стікав кровʼю. На «швидкій допомозі» пораненого відвезли у лікарню «Хадасса», але всі спроби лікарів врятувати його життя виявились марними. Через кілька годин він помер. У рабина Мордехая Мізрахи залишились дружина і троє синів. Йому було всього 43 роки.

Мордехая Мізрахі добре знали у Єрусалимі і він був шанованою людиною. Він був не лише рабином і учителем, але й мухтаром – старостою кварталу Шама, що примостився біля підніжжя гори Сіон, там, де зараз розташована Синематека. Його авторитет в місцевій громаді був незаперечним, його спокій та незламність підтримували мешканців кварталу в ті важкі роки. Загибель рабина стала великою втратою для всіх євреїв Єрусалима.

Мордехей Мізрахі народився в Яффо в багатій сімʼї бухарських євреїв. До 1890 року в Ерец-Ісраель проживало понад 500 представників цієї громади. Більшість з них – у Єрусалимі, в кварталі «Реховот» (відомому зараз як «Бухарський квартал»), заснованому під керівництвом рабина Шломо Мусаєва. В ті часи це було зовсім немало – тоді у всьому світі налічувалось близько 10 000 бухарських євреїв. До початку ХХ століття вісім процентів з них жили в Ерец-Ісраель.

Поворотним моментом в історії репатріації бухарських євреїв стало приєднання Середньої Азії до Російської імперії в 1868 році. З того часу добиратись до портів Чорного та Середземного моря, звідки йшли кораблі в напрямку Ерец-Ісраель, стало набагато простіше. А після того, як у 1888 році завершилось будівництво залізниці, що повʼязала Бухару з центром Росії, час в дорозі до Землі обіцяної скоротився з кількох місяців до кількох тижнів.

Крім того, з приєднанням до Російської імперії економічний стан євреїв Середньої Азії значно покращився. Перед ними відкрились нові можливості, повʼязані з торгівлею та підприємництвом. В громаді ставало все більше забезпечених людей, що могли дозволити собі оплатити дорогу до Ерец-Ісраель. Крім того, у них було достатньо грошей для того, щоб хоч у перший час забезпечити собі хоч у перший час більш-менш нормальне життя на новому місці.

Так опинилась в Ерец-Ісраель і сімʼя Мізрахі – Рафаель і Мір'ям. Але, на відміну від більшості інших репатріантів з Бухари, вони не поїхали в Єрусалим, а залишились в Яффо – місті, в яке вони прибули морем. В 1896 році у них народився син Мордехай. Коли хлопчик підріс, батьки відправили його вчитись у школу «Альянс» в кварталі Неве-Цедек.

Ця школа, відкрита в 1892 році, була покликана змінити традиційний хедер. Поруч з ТАНАХом, в ній вивчались і світські дисципліни. Викладання відбувалось івритом та французькою мовою. Старшокласники, що продемонстрували особливі успіхи в навчанні, складали випускні екзамени у французькому консульстві в Бейруті та отримували атестат зрілості, визнаний у більшості європейських країн. Це відкривало їм шлях до продовження навчання у закордонних університетах.

Але Мордехай, що закінчив школу з відзнакою, і не думав про виїзд за кордон. При цьому, скоро після закінчення школи йому довелось покинути Ерец-Ісраель. 1 серпня 1914 року розпочалась Перша світова війна, і 2 листопада Російська імперія оголосила війну Оттоманській. А більшість євреїв, що проживали у Ерец-Ісраель були російськими підданими. Їм, як і громадянам інших країн Антанти, належало негайно залишити межі Оттоманської імперії – або прийняти її громадянство, що означало для чоловіків призов у діючу армію.

Але євреї не поспішали виїжджати з Ерец-Ісраель, сподіваючись на швидке завершення війни і на те, що їм якось вдасться домовитись з місцевими чиновниками. Тоді турецький уряд вирішив продемонструвати серйозність своїх намірів. Серед білого дня 17 грудня 1914 року поліцейські та солдати почали затримувати єврейських мешканців Яффо і Тель-Авіва. Арештовували всіх без виключення – чоловіків, жінок, дітей та старих. Батьків та матерів відвали від дітей, розлучались подружні пари. Ввечері 700 затриманих євреїв привезли в яффський порт та повантажили на борт італійського корабля «Флоріо», що вирушав до Александрії.
Довелось покинути Ерец-Ісраель і сімʼї Мізрахі, що знайшла тимчасовий притулок в Стамбулі. Після приїзду Мордехай почав викладати у місцевій єврейській школі, що належала до мережі "Альянс". Школи цієї мережі існували тоді в багатьох містах Оттоманської імперії, а також в Ірані, Марокко та Лівії.

Сподівання швидко повернутись додому не справдились. Війна затягнулась на довгі чотири роки, та й після її завершення, ситуація в зайнятій англійцями Палестині залишалась тяжкою. При цьому багато євреїв, виселених турками в 1914 році, поступово почали повертатись до Ерец-Ісраель, в країну також потягнулись тисячі репатріантів з Європи. Але Мордехай, що до того часу вже створив власну сімʼю, був змушений почекати. Дружині його, турецькій єврейці Фанні, було важко розлучитись зі своїми рідними і переїхати на батьківщину чоловіка.