Йому висунули звинувачення за статтею 54-10, частина 2 КК УРСР – «антирадянська агітація і пропаганда». На допитах Гірш не заперечував, що читав газети і літературу з Ізраїля і передавав їх іншим. Він пояснював це релігійними мотивами, бажанням зберегти єврейську культуру і мову.

В справі зберігся цікавий документ – психіатрична експертиза Гірша Ременніка в Київській психоневрологічній лікарні ім. Павлова. Виявилось, що в нього була «психастенія» – невроз нав’язливих станів, про що і заявив слідству, ймовірно, сподіваючись на пом’якшення вироку.

Висновок експертів допомагає краще зрозуміти особистість Гірша, мотивацію його вчинків. Перед нами, звичайно, зовсім не підступний шпигун чи фанатичний агітатор, а скромний інтелігент, людина, що глибоко вірує та віддана рідній культурі і змучена хворобою: «З дитинства релігійний, дотримується всіх обрядів. Завжди вирізнявся тривожним та помисливим характером. Приблизно з 1937 року у нього почали з’являтись нав’язливості... Критично ставиться до них, багато читає про подібні явища, але подолати їх не може. Каже, що, як людина, що глибоко вірить, чекає звільнення лише від Бога… З особливим трепетом говорить про святі місця в Палестині, при цьому у нього на очах з’являються сльози. Вірить у можливість свого зцілення коли торкнеться цих святинь». Для Гірша виїзд в Ізраїль означав би не лише повернення до джерел, але й реальну надію на зцілення.

Можливо, експерти і співчували Гіршу, але полегшити його долю не могли: він прекрасно усвідомлював свої дії, а тому у висновку значилось: «виявляє ознаки психастенії, однак душевного захворювання в сенсі ст. 10 КК УРСР не має і є осудним».

23 липня 1957 року Київський обласний суд виніс Гіршу вирок: вісім років виправно-трудових таборів. Його соратники Ісаак Фрідман і Меїр Дразнін отримали по десять років, сімдесятилітній Барух Вайсман – п’ять. Гірша відправили в Потьмінські табори в Мордовській АРСР. Там він з великим ризиком для себе навчав івриту інших євреїв, в тому числі Давида Хавкіна, Шимона (Семена Мойсейовича) Подольського – батька видатного лінгвіста Баруха Подольського.

Відразу після арешту Гірша сім’я почала боротись за його звільнення. Були написані листи до ООН, в Верховну раду СРСР, уряду Ізраїлю, в Комітет солідарності з євреями СРСР. Дружина Гірша Рахель навіть зуміла прорватись до машини Хрущова і передати йому безпосередньо в руки листа з вимогою звільнити чоловіка.

Щось із цього, очевидно, мало вплив – в таборі Гірш провів менше трьох років. Його звільнили 18 квітня 1960 року, за постановою Пленуму Верховного Суду СРСР. Але, повернувшись у Київ до сім’ї, він продовжив таємно викладати іврит і поширювати сіоністську літературу. В 1969 році, пройшовши підпільні курси івриту, до справи батька приєдналась і молодша дочка Ітта.

НА рік раніше Ременніки знов подали заяву на виїзд в Ізраїль і отримали відмову. В цей час київська влада широко застосовувала проти євреїв-відмовників різноманітні методи тиску. Їх звільняли, не брали на роботу. Викликали на «співбесіди» до силових органів, де висловлювались прямі погрози. Відмовники зазнавали адміністративних арештів за надуманими причинами, за сфабрикованими «фактами» відкривались кримінальні справи. На залізничному та авіаційному транспорті на осіб «єврейської національності» влаштовувались справжні облави, щоб завадити передачі скарг безпосередньо у Москві.

При цьому відмовники продовжували активно добиватись виїзду в Ізраїль. Вони організовували колективні звернення до органів влади, на знак протесту проводили голодування. В цих акціях брав участь і наш герой.

В 1971 році Гірш і його сім’я нарешті отримали омріяний дозвіл на виїзд. Вони оселились в Хайфі – місті на схилі гори Кармель, звідки відкривається чудовий краєвид на Середземне море. До виходу на пенсію Гірш десять років працював бухгалтером в оборонній промисловості. Його життєвий шлях завершився в 1986 році.

Заповітна мрія Гірша і головна мета його життя – повернутись на історичну батьківщину – здійснилась. Він зміг торкнутись юдейських святинь. Але чи зцілилась його давня недуга?..

Хочеться вірити – так. В основі «психастенії», неврозу нав'язливих станів, завжди лежить страх, тривога, що не зникає. Страх, що над дітьми почнуть знущатись лише через їх національність; що про відданість рідній мові та традиціям дізнаються – і спокійне життя відразу зруйнується. Але на рідній землі боятись Гіршу було нічого. Там він знайшов омріяне щастя і напевно – душевний спокій.

02.08.2026
Михайло Кривицький
Переклад українською мовою Ольга Лідовська

Бібліографія та джерела