Хілік Фіш
1926 – 1992
Ветеран Великої Вітчизняної, що народився в Тель-Авіві
23 жовтня 1926 року в Тель-Авіві, в сім’ї молодих репатріантів Леї та Давида Фіш, відбулась знаменна подія: у них народився син. Маленького «сабру» назвали Єхіелем, і стати б йому борцем за створення єврейської держави, а потім і громадянином незалежного Ізраїля, якби не одна обставина: його батьки, що приїхали свого часу в Палестину з Польщі, були переконаними комуністами. І це створювало їм чисельні проблеми.
Комуністи виступали проти створення мононаціональної держави – вони вважали, що євреї та араби повинні разом боротись з британськими колонізаторами і будувати соціалізм у своїй країні. Тому їх стосунки з сіоністськими партіями складались дуже непросто. В 1924 році фракцію комуністів виключили з Гістадрута – сіоністської профспілки, що боролась за «єврейську працю». Однак і араби, інтереси котрих захищала Компартія, ставились до неї вороже. Патріархальне арабське суспільство абсолютно не приваблювали ідеї ліквідації приватної власності та встановлення повної рівності між чоловіками та жінками. А британська адміністрація, що управляла Палестиною не збиралась пасивно спостерігати за тим, як комуністи готуються до вигнання колонізаторів з Близького Сходу.
Але не лише комуністам – всім репатріантам тоді було нелегко. Роботи на всіх не вистачало, житла теж, і, крім того, євреям увесь час доводилось відбиватись від нападів арабів. Тільки у серпні 1929 року в результаті погромів, що прокотились цілою Палестиною, загинуло 133 людини. Саме в цей час Лея і Давид Фіш цілковито розчарувались в ідеї будівництва комунізму на батьківщині предків. Вони вирішили приєднатись до єврейських трудящих, що втілювали цю мрію у Радянському Союзі. У 1930 році Лея, Давид і маленький Єхіель, котрого по-домашньому називали Хілік, приїхали до Москви.
Єврейські комуністи в Радянському Союзі могли почуватись доволі комфортно. Тут продовжувалась активна боротьба з «релігійними забобонами», і колишні синагоги перероблялись під клуби, бібліотеки, магазини. Іврит був, правда, фактично заборонений, проте їдишем видавались газети і журнали, ставились вистави, при університетах створювались кабінети з вивчення єврейського фольклору. А ТЗЄТ – (Общество землеустройства еврейских трудящихся) Товариство землеустрою єврейських трудящих – створював землеробні поселення в Криму та інших районах України, в Білорусії, на Далекому Сході. 20 серпня 1930 року ЦВК РРФСР прийняв постанову «Про створення у складі Далекосхідного краю Біробіджанського національного району».
В Біробіджан потягнулись єврейські ентузіасти, які вважали, що Третій храм слід будувати не на Близькому Сході, а на Далекому. Їхали не лише з республік СРСР, але також з-за кордону — з Румунії, Польщі, Литви, США, Аргентини. Серед переселенців були і євреї, що встигли пожити кілька років у Ерец-Ісраель, в їх числі – Давид і Лея Фіш з маленьким Хіліком.
Однак ентузіазм новоприбулих доволі швидко виснажився. Через важкі побутові умови і тяжкий клімат понад половина євреїв, що приїхали в Біробіджан у 1928-33 роках – 11 450 осіб з 19 365 – покинули Далекий Схід. Повернулись в Москву і батьки Хіліка. Вони поселились в робітничому бараку в Лужниках, і Давид влаштувався слюсарем-бригадиром на заводі «Шарикоподшипник» («Кульковальниця»). Лея почала працювати в Метробуді. В перший клас семилітній Хілік пішов уже в радянській столиці.
Більшість євреїв, що залишились у Біробіджані спіткала страшна доля. В 1936 році вони зазнали страшних репресій. Найбільше постраждали саме емігранти і «возвращенці» – їм були висунуті звинувачення у шпигунстві. З 311 делегатів Першого з’їзду Рад ЄАО 116 були розстріляні, 175 відправлені в табори.
Але й ті, хто виїхав з Далекого Сходу поплатились не менш криваво. Не обійшли жорстокі репресії і сім’ю Фіш. 4 січня 1938 року Давид був заарештований та звинувачений у шпигунстві. 9 травня 1938 року Військова колегія Верховного суду СРСР винесла йому смертний вирок. В той же день Давида Фіша розстріляли.
В момент арешту чоловіка Лея була знов вагітна. Валеріан з’явився на світ вже після того, як його батька не стало. Хілік, котрому було тоді всього 12 років, взяв молодшого брата під свою опіку. І завжди намагався, як міг, замінити йому безвинно вбитого батька та допомогти матері, що залишилась одна.
Після школи-семилітки, в 1940 році, Хілік вступив до ремісничого училища, щоб як можна швидше здобути професію і почати працювати. Але ледве він встиг закінчити перший курс, як почалась війна. Нацистська Німеччина атакувала Радянський Союз. Вночі на 22 липня 1941 року люфтваффе здійснили перший наліт на Москву. Цього ж дня в місті була створена місцева протиповітряна оборона. В захисті Москви брали участь тисячі добровольців, що чергували на підприємствах та дахах житлових будинків з метою попередження пожеж: під час нальотів на радянську столицю полетіли тисячі запалювальних бомб.
Ці боєприпаси мали жахливу особливість: хоча в перші миті після падіння вони були майже не шкідливі, але через 1-2 хвилин на ураженому ними просторі спалахувало потужне полум’я. Це створювало величезну небезпеку – на початку 40-х років в Москві все ще залишалось багато дерев’яних будинків.
В одну з дружин, що захищали місто від повітряних нальотів, записався і Хілік Фіш. Разом зі своїми товаришами він хапав «запальнички», що впали на дахи будинків довгими щипцями і намагався як можна швидше опустити їх в бочку з водою чи засипати їх піском. В крайньому разі запалювальну бомбу можна було скинути з даху на землю – там теж чергували дружинники. За час повітряних нальотів на Москву, що тривали до січня 1942 року, в місті відбулось близько 45 000 займань, з яких 43 500 своєчасно погасили. Величезний внесок у боротьбу з «запальничками» внесли добровольці, середи котрих було багато підлітків – наприклад, Хіліку в цей час було всього 15 років.
Чергування на даху були пов’язані з величезним ризиком – адже, окрім запалювальних бомб, німці скидали на місто і звичайні, фугасні. Крім того, найменша затримка при гасінні «запальнички» була для добровольця серйозною небезпекою. Хілік під час одного чергування отримав сильний опік – в пам’ять про це у нього на спині на все життя залишився шрам. А всього під час бомбардувань Москви загинули 1235 осіб і понад 5000 були поранені.
В 1942 році Хілік закінчив ремісниче училище і почав працювати слюсарем-інструментальником на заводі номер 124, що виробляв запчастини для військової техніки. А в січні 1944 року, щойно йому виповнилось 18, він був призваний на військову службу та скерований в підпорядкування Особливої Московської армії ППО. Спочатку Хілік був призначений на посаду збройового майстра, пізніше він став командиром гармати.
В міру того, як лінія фронту зсувалась до західних кордонів Радянського Союзу, проблема захисту Москви від повітряних нальотів ставала все менш актуальною. В квітні 1944 року Особлива Московська армія була передана Північному фронту ППО. Саме його військо значною мірою сприяли успішному проведенню операцій об’єднаннями Червоної армії в літньо-осінній кампанії 1944 року, в ході котрої вони зірвали спробу німецької авіації порушити прифронтові комунікації радянських військ.
Хілік з частинами Північного фронту ППО просувався на захід. День Перемоги він зустрів в Естонії. Але, незважаючи на капітуляцію гітлерівської Німеччини, до демобілізації йому було ще далеко. І тут командування вирішило, що Хілік може змінити свою військову професію на більш мирну – кіномеханіка. Він успішно пройшов відповідний курс і вже в червні 1945 року Державна кваліфікаційна комісія Управління кінофікації при РНК Естонської РСР присвоїла йому кваліфікацію кіномеханіка другої категорії.
Три роки Хілік Фіш прослужив в Естонії, «ганяючи» фільми для однополчан. В 1948 році, в зв’язку з повоєнним переоблаштуванням збройних сил, його перевели в іншу частину, дислоковану в Ленінградській області. Там Хілік отримав посаду стрільця.
Але тут прийшла біда – у молоденького солдата виявили туберкульоз. В березні 1950 року Хіліка скерували на лікування в Бородинський санаторій Ленінградського військового округу. Лікарям вдалось підлікувати пацієнта, але продовжувати служити в армії він вже не міг. В травні 1950 року єфрейтор Хілік Фіш був звільнений в запас по хворобі. Груди його прикрашали медалі «За оборону Москви» і «За перемогу над фашистською Німеччиною». Шість років армійської служби, війна і фронт залишились позаду. Вдома на демобілізованого солдата чекали мати і молодший брат.
Повернувшись до Москви, Хілік тут же влаштувався на роботу. Вчитись далі часу не було – мати і Валеріан, якому Хілік, що рано подорослішав, завжди старався замінити загиблого батька, надалі потребували його допомоги. Майже рік він пропрацював слюсарем-налагоджувальником у Навчально-виробничому комбінаті Всесоюзного товариства сліпих. А в липні 1951-го перейшов на 3-тю картонажну фабрику. Прийшовши туди простим робочим, Хілік виріс до начальника цеху, потім став начальником служби забезпечення та збуту, потім – начальником виробничо-технічного відділу, а в 1966 році обійняв посаду головного інженера фабрики! За цей час він встиг з відзнакою закінчити московське заочне відділення Кінешемського економічного технікуму, здобувши кваліфікацію техніка-плановика. Так за 15 років Хілік пройшов шлях від робітника до головного інженера великого промислового підприємства.
Його успіхами пишались дружина Світлана і дочка Римма (Хілік одружився в 1952 році, через два роки після демобілізації). Батько Світлани, Трифон Щербаков, теж став жертвою репресій, як і батько Хіліка, Давид. Починаючи з 1927 року його постійно переслідували як колишнього анархіста. Востаннє Трифон був заарештований в 1935-му. А брат матері Світлани, Ман Невельсон, був визначним більшовиком, активним учасником Лютневої та Жовтневої революцій. В роки Громадянської війни він обіймав посади комісара дивізії і начальника політвідділу армії. В цей час Ман познайомився з дочкою голови Реввоєнради Льва Троцького, Ніною. Молоді люди полюбили одне одного та одружились, але доля їх склалась трагічно. Ніна померла в 1928-му від туберкульозу, Ман був розстріляний в 1937 році, їх син Лев – в 1941 році. Дочка Мана і Ніни – Воліна – пропала безвісти під час Другої світової війни.
Воєнна колегія Верховного суду СРСР переглянула справу батька Хіліка, Давида Фіша, в січні 1958 року. Колишній член Компартії Палестини був реабілітований посмертно.
Хілік Фіш в 1970 році був нагороджений медаллю «25 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні», а в 1988 році – медаллю «70 років Збройних Сил СРСР». Дочка Хіліка і Світлани, Рмма, що народилась в 1954 році, закінчила географічний факультет Московського педагогічного інституту. Довгі роки вона працювала редактором наукового журналу, що видавався Академією наук СРСР.
Одна з онучок – Тетяна – живе сьогодні в Ізраїлі, друга – Катерина – в Москві. Вони добре пам’ятають свого дідуся – високого, красивого і доброго чоловіка, що чудово співав, любив своїх друзів та рідних і його любили близькі. Про війну дівчаткам він, правда, нічого не розповідав – можливо, тому що вони були тоді зовсім малі.
Радянський солдат Другої світової Хілік Давидович Фіш, що народився в Тель-Авіві помер у 1992 році та був похований на Востряковському кладовищі в Москві. Життя його було повне втрат та нестатків, але він завжди старався допомагати людям і вірив у перемогу добра.
19.04.2026
Автор: Борис Єнтін
Переклад українською мовою: Ольга Лідовська