Хаїм Зейфман
1911 – 1971
Завдяки «Открытой книге»(«Відкритій книзі») Каверіна у більшості вихідців з СРСР немає сумнівів: пеніцилін придумали саме в Союзі. Насправді ж рятівний препарат потрапив до СРСР з Англії. Трапилось це завдяки хоробрості двох осіб: британського Нобелівського лауреата Ернста Бориса Чейна та радянського хіміка Хаїма (Віла) Зейфмана, що привіз заповітну пробірку через всі кордони у кишені піджака.
Перший антибіотик – пеніцилін – відкрив у 1929 році славетний британський вчений Александер Флемінг. 11 років по тому двом іншим англійським вченим – Говарду Флорі та Ернсту Борису Чейну – вдалось виділити та цілковито очистити препарат, і він відразу був запущений у масове виробництво спочатку в Англії, потім у США. Це стало великою підтримкою для війська союзників під час Другої світової війни.
У радянських хіміків, що отримали перші відомості про пеніцилін від служб зовнішньої розвідки справи з виробництвом власного антибіотика були набагато гірші. Штам Penicillium crustosum у 1942 році вдалось виділити радянському досліднику Зинаїді Єрмольєвій (прообразу героїні «Відкритої книги»). Але ресурси для виготовлення пеніциліна промисловим способом зʼявились лише в кінці війни. Запуском пеніциліна у виробництво повинна була зайнятись лабораторія при Всесоюзному хіміко-фармацевтичному інституті (ВНДХФІ). Її керівником призначили Віла Зейфмана – молодого хіміка, що подавав надії.
Хаїм Зейфман народився 11 травня 1911 року у місті Кельце (тепер. Польща) в єврейській релігійній сімʼї. Його батько був кравцем, мати – білошвейкою. За словами Хаїма, його батьки прожили трудове життя та померли, «не вміючи навіть розписатись». В сімʼї було кілька дітей, але Хаїм вважався найздібнішим із них, і на нього покладали великі надії.
Рятуючись від Першої світової війни, у 1914 році сімʼя переїхала в Середню Азію. В школу хлопчик пішов у Ташкенті. Вже у 13 років йому довелось почати працювати, щоб допомогти рідним. Робоче життя він почав з новим іменем Віл (абревіатура від «Володимир Ілліч Ленін») – члени піонерської організації міста Ташкента «присвоїли» йому це ім’я на честь недавно померлого вождя світового пролетаріату. З того часу і до самої смерті, на роботі та у всіх документах він значився як Віл, а для родичів та друзів був, як і раніше Хаїмом.
Попри складну матеріальну ситуацію, Хаїму-Вілу вдалось закінчити школу та інститут у Ташкенті і продовжити навчання у знаменитому Московському хіміко-технологічному інституті (МХТІ) імені Д. І. Менделєєва. Після «Техноложки» у 1936 році він прийшов майстром на завод медпрепаратів «Акрихін», що тоді будувався, та у 1938-му був вже начальником заводської лабораторії та технічного відділу.
Звідси у 1941-му Зейфман вирушив на фронт. Був контужений, отримав чотири бойових ордени та чотири медалі, і зустрів перемогу у званні майора, в Австрії, у складі військ Третього Українського фронту. Призначення головою лабораторії по технології пеніциліна у Всесоюзному Хіміко-фармацевтичному інституті (ВНДХФІ) прийшло до місця служби. Хаїму належало повернутись до Москви та негайно взятись до виконання нових обовʼязків.
Зейфман взявся до справи з ентузіазмом, однак, ознайомившись з матеріалами, зрозумів, що запускати у виробництво особливо нічого. «Брудний, аморфний, в чашці, не годиться для виробництва», – говорив він про радянський препарат, отриманий зі знайденої Єрмольєвою культури грибка. Дійсно, по своїх якостях жовтий пеніцилін Єрмольєвої дуже сильно поступався білому пеніциліну Чейна та Флорі: від нього підвищувалась температура, він погано зберігався та був значно гіршим за американський та англійський аналоги по фармакологічних якостях.
Однак вже спочатку 1947 року Зейфман повідомив про створення напівзаводської установки, що виготовляла пеніцилін методом глибинного бродіння. Це був серйозний прорив: в Москві та Ризі на цій технології були створені перші пеніцилінові заводи. Але від Заходу ми відставали майже на десятиліття.
Щоб не втрачати час та людські життя, тогочасний директор Всесоюзного інституту пеніциліну Н. М. Бородін запропонував придбати у колишніх союзників цілий пеніциліновий завод. Після складних перемовин Мінздраву та Міністерства медичної промисловості з Анастасом Мікояном, відповідальним тоді за зовнішню торгівлю, вирішили придбати передову технологію в Америці. У серпні 1947 року на Захід була відправлена комісія під керівництвом Бородіна з відповідним завданням. До її складу як голова лабораторії та фахівець, що вже створив першу у СРСР дослідну установку, увійшов Хаїм Зейфман.
У 1947-48 роках комісія Бородіна марно намагалась купити пеніциліновий завод спочатку у США, а потім у Великобританії. До цього часу стосунки між Радянським Союзом та колишніми союзниками цілковито зіпсувались. США встановив ембарго на постачання пеніцилінового обладнання країнам комуністичного блоку. Американці серйозно хвилювались, що росіяни перепрофілюють завод на збагачення урану, для чого використовувалась подібна технологія.
Тоді Бородін додумався написати напряму одному з творців пеніциліну, Нобелівському лауреату Борису Чейну. Чейн не міг продати СРСР завод, проте у нього був патент на технологію.
Професор Чейн – справжнє імʼя Борис Хаїн – був євреєм, сином емігранта з Могильова. Добре розмовляв російською та з симпатією ставився до Радянського Союзу. Чейн, що втратив сімʼю в нацистських концтаборах, цінував життя людей більше, ніж важливі шишки в урядах Англії та Америки. Відповідь від науковця прийшла відразу. Чейн негайно погодився передати СРСР свій патент на кристалічний̆ пеніцилін та дані, що мав по промисловому виробництву пеніциліна, а також запропонував свою допомогу у навчанні персоналу у своїй лабораторії у Оксфорді – все це за абсолютно символічну плату.
20 травня 1948 року Хаїм Зейфман, як єдиний хімік-технолог у радянській делегації, вирушив до Оксфорду, де була розташована лабораторія Чейна.
В процесі роботи між двома вченими-євреями встановились дружні стосунки. Перед від’їздом Зейфмана в Москву Чейн офіційно передав другу 100-сторінкове керівництво з докладним описом обладнання та методів роботи, що використовують на підприємствах з виробництва пеніциліну, та особистий «подарунок» – пробірку з американською культурою грибка, з котрого можна було виділити «чистий» пеніцилін.
Історія про передачу пробірки збереглась в сім’ї Зейфмана: Чейн розумів, що у Росії нема потрібного штаму пеніциліну, а значить, навіть за наявності обладнання, шансів на отримання якісного пеніциліну у росіян буде мало. Тоді він замовив пробірку з пеніциліном з США, «буцім-то для дослідів». «Коли пробірка прийшла, він покликав Віла Йосифовича, поставив у центр круглого столу маленьку коробочку та сказав: “Я нічого не бачив, нічого не чув”. Повернувся спиною та пішов у сусідню кімнату… ходою Чапліна»
Зейфман вивіз пробірку в Росію нелегально, в кишені свого піджака. Попри продаж патенту, в Англії Чейна не рухали – він був Нобелівським лауреатом та оксфордським професором, а Англія – вільною країною. Правда, у 1950 році вченого не пустили до США: агенти ЦРУ повідомили своєму уряду про те, що у Союзі несподівано з’явився порошковий пеніцилін та, можливо, Чейна почали підозрювати у передачі штама. Але сам він не дуже хвилювався з цього приводу.
А ось його радянському другові їх контакти вартували значно дорожче. Передвісником майбутніх неприємностей стала втеча голови комісії – Бородіна. 7 вересня, коли комісія повинна була відплисти з Лондону до Москви, він не з’явився на корабель та попросив політичного притулку в Англії. Тепер відповідальність за всі прийняті в Англії рішення автоматично лягали на Зейфмана.
Радянська делегація повернулась до СРСР у вересні 1948 року. До весни 1949 року Зейфман налагоджував роботу дослідного заводу з випуску кристалічного пеніциліна. У травні 1949 року за успішну роботу Вілу Йосифовичу була оголошена подяка, а вже через місяць у відділ кадрів надійшов наказ: «Звільнити з 25.06.1949 р. від обов’язків начальника відділу експериментальної технології ВНДІП як такого, що не забезпечує керівництва відділом». За цим відбувся арешт – у січні 1950-го. Зейфмана «зняли з поїзда» дорогою у відрядження та відправили у страшну Лефортовську тюрму. Багато років по тому дочка Хаїма Зейфмана Наталія напише у своїй книзі спогадів: «Країна віддячила батькові тюрмою, допитами та передчасною смертю».
Зейфмана звинуватили у зраді Батьківщині та «злочинному зв’язку з англійцями». У СРСР у цей час розкручували кампанію по боротьбі з космополітизмом та низькопоклонством перед буржуазною наукою. Приводів для незадоволення Зейфманом було більш ніж достатньо: єврей, друг англійця Чейна, колишній співробітник зрадника Бородіна! До того ж наважився відмовитись від включення до списку претендентів на Сталінську премію, публічно заявивши, що не може отримати нагороду за створення радянського пеніциліна, оскільки це британське досягнення.
Звинувачення Зейфмана було сфабриковане у його ж власній лабораторії: співробітники, що сподівались на отримання премії, об’єднались з чиновниками Мінздраву, що не хотіли платити Чейну за патент. Вони оголосили, що матеріали, придбані у Чейна, куплені даремно: частина їх давно відома у Союзі, а інші зовсім не потрібні. «Нам нічому вчитись на Заході!» – був їх вердикт.
Зрадники добились того, що хотіли, ставши лауреатами Сталінської премії 1950 року за створення виробництва кристалічного пеніциліна. Досягнення оголосили вітчизняним, про його англо-американське походження не було сказано жодного слова. А Зейфман опинився в тюрмі.
Дочка Наталя згадувала про цей страшний час багато років по тому: «Ввечері до нашого дому прийшли з обшуком; мама тримала мене на колінах, і я пам’ятаю, її тремтіння. Зранку мене відправили до школи зі словами: “Тато ні в чому не винен, нікому нічого не розповідай”. Але у дворі вже шепотілись: поняті розповідали, що у нас знайшли пушку. Пішло інше життя. Мама чекала на свій арешт, думала, куди дітей відправити, а я дивилась у вікно: чи не йде тато. Слідство тривало півтори роки: Луб’янка, Лефортово, Суханово…»
Пізніше Віл Йосифович згадував, що витримати нелюдські катування допомогло лише воєнне минуле. «Безперервні нічні допити без права спати вдень не дають результату – я не підписую, що шпигун, зрадник, шкідник і т.п. Мене доводять до важких сердечних приступів, але й це їм не допомагає».
Попри багатомісячні страждання, Зейфман не лише не підписав висунутих звинувачень у шпіонажі, але й добився повторної експертизи результатів відрядження до США й Англії. Нову комісію призначили з визначних вчених та працівників промисловості, що визнали корисними як матеріали Чейна, так і роботу Зейфмана по їх втіленню у виробництво.
У 1951 році з Зейфмана було знято звинувачення у зраді Батьківщині, однак просто так вченого відпустити не могли. «Я був би живим докором всім наклепникам, а також тим методам ведення слідства, що ми тепер називаємо “забороненими”». Його звинуватили у зберіганні вдома зброї та відправили на 5 років у заслання на Єнісей. Однак по тих часах це було справжнісінькою удачею. «Слідчий сказав мамі, – згадувала Наталія Зейфман, – що ми виграли один шанс на мільйон: дрібну кримінальну статтю замість початкової розстрільної».
Ще однією великою удачею стала смерть Сталіна: у 1953 році була оголошена амністія, та Зейфман зміг повернутись додому. А 28 листопада 1953 року в газеті «Правда» були надруковані слова президента Академії наук СРСР Несмеянова про визнання досягнення оксфордських вчених по відкриттю пеніциліну, що використовувався і у Радянському Союзі.
У квітні 1957 року Віла Зейфмана знов взяли до ВНДХФІ на посаду головного інженера експериментального заводу. У наступні 14 років свого життя Зейфман встиг захистити кандидатську дисертацію та плідно попрацювати в проектах ризького Інституту органічної хімії та Інституту тонкого органічного синтезу в Єревані.
У 1963 році, коли політичний клімат «потеплів», Зейфману навіть було дозволено побачити його старого друга Чейна: британський вчений приїхав у справах ВОЗ до Москви. Вони багато говорили російською та, вочевидь, обговорювали спільні плани на майбутнє. Чейн обіцяв допомогти Радянському уряду з установками та ліцензіями з виробництва нового покоління антибіотиків – з умовою, що до нього в лабораторію, як і минулого разу, буде відправлений його радянський друг. Але цим планам не судилось збутись: після арабо-ізраїльської війни 1967 року Зейфману довелось піти з Академії хімзахисту, як потенційному «сіоністу».
Помер Хаїм-Віл Зейфман 12 жовтня 1971 року під час відрядження до міста свого дитинства – Ташкенту.
21.09.2020
Переклад українською мовою: Ольга Лідовська