Книга Сергія Андреєва під назвою «Ізраїль: нотатки журналіста», що вийшла у 1962 році у видавництві «Східна література», нещадно громила єврейську державу. Вона була написана справжнім майстром пера. Розуміючи, як краще за все «познайомити» радянського читача з Ізраїлем, журналіст вміло чергував критику та похвалу стосовно молодої країни. Зокрема, Андреєв похвалив ізраїльську науку, що за всього 14 років існування держави зробила вагомі досягнення. Як приклад таких досягнень, журналіст згадав близькосхідне «ноу-хау» – оригінальний метод опріснення морської води, що придумав ізраїльський інженер Олександр Зархін ще у 1956 році.

Олександр Зархін розробив принципово нову технологію опріснення – вакуумну компресійну дистиляцію, смисл якої був у тому, щоб провести морську воду через всі три фізичних стани (лід, пара, рідина). В результаті з вільного від солей та мінералів льоду можна було отримати прісну воду, що була важливим ресурсом для Близького Сходу.

Згадавши у книзі ізраїльського інженера, Андреєв не вважав за потрібне звернути увагу на те, що Олександр Мойсейович Зархін був колись громадянином СРСР. І не простим громадянином, а досить відомим винахідником, а потім – політв'язнем, що утік після війни до Ізраїлю.

Майбутній винахідник зі світовим ім'ям народився 2 січня 1897 року у містечку Золотоноша Полтавської губернії, в сім'ї купця Мойше-Шмуеля Йосифовича Зархіна та домогосподарки Блюми Лейбівни Лопато. У Олександра було двоє братів: молодший – Міхаель – та старший – Яків. У 1904 році його батько збудував у Золотоноші п'ятиповерховий млин з цегляними стінами та прославився на всю губернію як успішний торговець хлібом. Подібний млин з паровим двигуном працював у Зархіна і в Бахмачі на Чернігівщині.

Освіта Олександра була типовою для Золотоноші. Навчався спочатку у хедері, потім – у меламеда; пізніше почав вивчати Талмуд у рава Демата – головного рабина Золотоноші, що за пристойну плату приходив до підлітка додому. У єврейському навчанні Зархін дійшов до коментарів Шаха – литовського рабина XVII століття Шабтая бен Меїра – до розділу «Хошен мишпат» кодексу практичних положень усного закону «Шулхан арух».

Ще у зовсім юному віці Зархін загорівся, як тоді казали, «палестинофільством». Зі святих книг Олександр зрозумів, що земля його предків – Ерец-Ісраель – має великі багатства. До такого висновку він прийшов, розбираючи на уроках Тори главу «Деварим», де говорилось про те, що Земля Обіцяна повна джерел та витоків, пшениці та ячменю, а найголовніше – там є камінь, мідь, залізо. Олександру снились сни, як він потрапляє до Ерец-Ісраель та винаходить там способи використання сонячних променів, вітру, хвиль для створення енергії. А ще – забезпечує пустелю Негев питною водою!

Така увага до інформації про надра Ерец-Ісраель була невипадкова. Маючи неординарний інтелект, вундеркінд самостійно вивчав світські дисципліни, та робив він це дуже успішно. Особливу увагу Олександр приділяв точним наукам. Він не обмежувався теорією, а з юності застосовував знання на практиці: постійно щось придумував та майстрував руками, винаходив різноманітні прилади та механізми. Коли йому було 11 років, він вперше продемонстрував свої незвичайні здібності: легко зремонтував зламаний генератор, на який професійні електрики махнули рукою. По Золотоноші відразу же поширились чутки про геніального сина купця Зархіна.

Під час Першої світової війни Мойше-Шмуель Зархін був постачальником борошна для царської армії. Однак, отримавши 1915 році від військового керівництва велике замовлення на постачання сухарів, голова підприємства стикнувся з великою технічною проблемою: технічні характеристики приладу для сушіння хліба застаріли та не годились для виконання замовлення у вказані терміни. Несподівано на допомогу прийшов 18-літній Олександр, що запропонував власний спосіб сушіння хліба методом випарювання та перегонки рідин. Батько був не дуже впевнений в успіху, але йому нічого не залишалось, як скористатись винаходом сина. Метод виявився навіть успішнішим ніж сподівались. Замовлення виконали не просто вчасно, а значно зекономивши час.

Після захоплення влади в Україні більшовиками Олександр Мойсейович залишився жити в Золотоноші. Його брат Михайло ще перед імперіалістичною війною емігрував до США, а старший, Яків Зархін, став успішним підприємцем у Шанхаї. Олександр також намагався виїхати, але у нього не вийшло. А тут ще батько попросив залишитись – допомагати з паросиловою установкою на млині.

Але боротьба з приватним млином тривала недовго. Скоро вся власність була націоналізована державою та перейшла у власність Всесоюзної контори з заготівлі та збуту зерна. З рідної Золотоноші Зархіни змушені були виїхати до великого міста – Ленінграда.

Олександр Мойсейович продовжував захоплюватись винахідництвом. У травні 1926 року він запатентував той самий спосіб висушування сирих матеріалів, що колись застосував на млині свого батька. До моменту подання на патент новий метод був серйозно доопрацьований.

Самородка помітили в Москві та навіть запросили на зустріч із самим Левом Троцьким, котрого зацікавив спосіб сушіння зерна, запропонований Зархіним. У той час Троцький керував Науково-технічним відділом Вищої ради народного господарства (ВРНГ) СРСР. На зустрічі, окрім Троцького, опинився ще один відомий більшовик – голова ВРНГ Фелікс Дзержинський. Партійні товариші похвалили винахідника, но страшенно здивувались, дізнавшись, що той ніде ніколи не вчився інженерії. Комуністам довелось пояснювати, що його, сина багатого купця-єврея, у вищі навчальні заклади не приймали. Троцький подивився уважно на Зархіна, підняв трубку та, коротко з кимось поспілкувавшись, оголосив винахіднику, що відправляє того на навчання. Так Олександр Мойсейович вступив до Ленінградського політехнічного інституту імені Калініна, де й почав навчатись за фахом «електрохімія».

Під час навчання Олександр Зархін демонстрував видатні здібності та вже на першому курсі допомагав викладачам проводити заняття. Ще студентом, отримав від уряду вагому премію за розробку метода електролізу розплавлених солей легких металів. Інженер розповідав, що свій метод він назвав ЛЦЛЕ: для офіційних осіб абревіатура розшифровувалась цілком науково, але насправді це були початкові букви одного з висловів пророка Ісаї: «Лемаан Ціон ЛеЕхеше» («Заради Сіону не замовкну»).

На останньому курсі політеху, у 1930 році, Зархін став науковим співробітником Ленінградського технологічного інституту. Окрім викладацької діяльності, винахідник працював в університетській лабораторії та співпрацював з різними промисловими підприємствами.

Обертаючись у товаристві керівників радянської індустрії, зокрема був знайомий з наркомом важкої промисловості Серго Орджонікідзе, відмінно заробляючи (у всякому разі, на фоні інших громадян Радянського Союзу. ), Олександр Зархін все ж ніколи не забував, ким він був. Від свого єврейства він не лише не відмовлявся, але й був у Ленінграді одним із головних сіоністських пропагандистів.

Не відставав від сина і старий Мойше-Шмуель, який після закриття 17 січня 1930 року Ленінградської хоральної синагоги разом з іншими парафіянами активно скаржився до вищого законодавчого органу країни того часу – ВЦВК. Синагогу відстояли: 1 червня 1930 вона була відкрита знов. Зархін-старший став в Ленінградській синагозі членом «двадцятки» і обійняв посаду голови ревізійної комісії громади.

Відвідуючи разом з батьком синагогу, Олександр Мойсейович познайомився зі своїми однолітками, що також мріють про Ерец-Ісраель та захоплюються івритом. Творча молодь об’єднувалась довкола талановитого поета Хаїма Ленського. Поет, що приїхав до міста на Неві, працював у артілі металістів, але увесь вільний час віддавав гуртку по івриту, який організував з кількома однодумцями. Одним з них був Олександр Зархін, що зійшовся з Ленським не лише через любов до івриту котрим інженер теж пробував писати, але у сіоністських поглядах. Гурток також відвідував молодий єврейський літератор, студент-економіст Єфим Райзе та студенти-гебраїсти кафедри семітології Ленінградського інституту філософії, лінгвістики та історії Йосиф Велькович, Саул Зарін та Роберт Левін.

Зархін пізніше з теплотою згадував друга юності Хаїма Ленського: «Коли він читав свої вірші вголос, важко було повірити, що так може звучати закритий на тюремний засув, загнаний за грати іврит, і що кожен, хто намагається зробити його надбанням інших, наражає на небезпеку власне життя».

Це не просто поетична рецензія на вірші друга. За ленінградським івритським гуртком постійно спостерігали агенти ОДПУ, серед них, наближені до кола спілкування Ленського. Олександр Зархін був заарештований 29 листопада 1934 року. Разом з ним потрапили в тюрму й інші члени гуртка. Справою займався відомий чекіст, єврей Григорій Лулов, що прославився процесом над шостим Любавицьким Ребе Йосефом-Іцхаком Шнеєрсоном.

Під час допитів Олександр Мойсейович зрозумів, що чекісти слідкували за ним досить давно. У слідчого були копії всіх листів, що він посилав до свого брата в Америку – в них він часто висловлювався без особливих симпатій до радянської влади.

Ситуацію погіршував той факт, що паралельно з Ленінградом арешти сіоністів та релігійних євреїв пройшли і в Москві. Там одепеушники розкрили підпільну групу – «Об’єднаний мерказ сіоністських організацій в СРСР» – що складалась із визначних сіоністів: спеціаліста з книгодрукування Віктора Кугеля, лікаря Йосифа Камінського, релігійного єврея Бориса Декслера, пов’язаного з ними лідера грузинського єврейства Давида Баазова та низки інших.

На допиті 20 грудня 1934 року заарештований Йосиф Каминський дав свідчення, що особисто знав Олександра Зархіна, що приїжджав до нього влітку того ж року з Ленінграда та повідомляв про наявність у північній столиці гуртка «своїх людей» – сіоністів. З Олександром Мойсейовичем був знайомий один з активних діячів московської синагоги та член підпілля Декслер, але вперше познайомив його з Камінським такий собі Саша Гордон. Цей молодий чоловік удавав, що він полум’яний сіоніст-трудовик, але насправді був професійним провокатором ОДПУ, що занурився у сіоністське підпілля.

Заперечувати було марно. Олександр Мойсейович потім розповідав, що один з чекістів-євреїв, що відмінно розбирався в івриті та єврейських текстах, навіть зміг розшифрувати назву його методу ЛЦЛЕ, що відсилала до ідеї виїзду всіх євреїв до Сіону.

13 березня 1935 року Зархін був засуджений за статтями 58-10 («антирадянська агітація») і 58-11 КК РРФСР («участь у контрреволюційній організації») на п’ять років виправно-трудових таборів. Душі гуртка івриту Ленському дали також п’ять років; іншим – Єфиму Райзе, Йосифу Вельковичу, Саулу Заріну, Роберту Левіну – по три роки таборів. Повноцінного суду над молодими людьми не було, їх долю вирішив сухий рядок з протоколу засідання Особливої Наради при НКВС СРСР. Олександра Мойсейовича з Дому попереднього ув’язнення – сумнозвісної «Шпалерки» – відправили до Сибіру.

На початку квітня 1935 року Зархін прибув до Ухтпечлаг, де його відразу ж відправили на роботу за фахом. Радянська влада, що чудово знала про його таланти, направила винахідника у «шарагу» – особливе конструкторське бюро тюремного типу, підпорядковане НКВС СРСР, в якому працювали засуджені вчені, інженери та техніки. Спочатку Зархін відбував покарання на радієвому промислі, а потім під його керівництвом була створена хімічна лабораторія, де Олександр Мойсейович дуже скоро навчився отримувати масло з бітумних сланців.

Навіть під час перебування під вартою Зархін не переставав робити відкриття. В грудні 1935 року від нього в комітет з винахідництва поступила заявка на авторське свідоцтво: він придумав долото для обертального буріння нафтових свердловин. За час, проведений у «шаразі», Зархін також винайшов особливий спосіб виробництва металокерамічних виробів та сконструював інструмент для правки шліфувальних каменів.