Іда Потік , Фаня Потік
1921 – 2011 , 1922 – 1996
.jpg)
автори: Невзлін Анна, Підгорнова Дарина
Іда та Фаня Потік народились у 1921 році в єврейському поселенні Капрешти, Сорокський повіт — у глибині Бессарабії, де життя йшло розмірено, і сусіди знали один одного поколіннями. Їх рід — з тих, хто колись переїхав сюди з ініціативи царської влади, брав участь у сільськогосподарських колоніях, говорив на їдиші, але вмів орієнтуватись у світі, що змінювався. Батьки дівчат були службовцями, в сім'ї п'ятеро дітей: Шмуель, Фаня, Аня, Роза та Іда — молодша. Всі діти здобули освіту в румунській школі та, як багато підлітків того часу, шукали себе — читали, обговорювали новини з Палестини. У 1935 році Іда та Фаня вступили до молодіжної організації «Гордонія». Їх старший брат Шмуель вже був у ній активістом — мріяв про кібуц, про життя в громаді, про втечу від європейської небезпеки. У 1938 році він поїхав у Палестину, де осів у Хайфі. Для Іди та Фані участь у "Гордонії" була швидше культурним: вони ще були надто молоді для таборів підготовки до від'їзду, відвідували лише гуртки та лекції.
З початком війни сім'ї вдалось евакуюватись — спочатку в Краснодар, а після смерті батьків — до Андижану. Так вони уникли трагедії, що спіткала багатьох їх земляків — депортацій, гетто та розстрілів. Однак евакуація обернулась втратою батьків, поневіряннями та бідністю. У 1944 році вони повертаються — тепер уже в радянську Молдавію, до міста Бєльці. В Бєльцях було важко, як і всім, хто повернувся — квартир бракувало, їжі не було, радянська бюрократія відрізнялась від румунської строгістю та холодом. Повернення до Палестини — думка, що раніше здавалась далекою, ставали все більш захопливою. Шмуель, тепер вже відомий діяч в Палестині, висилає листи, пропонує допомогу. Але в сім'ї не було єдності: Аня та Роза були проти, Іда та Фаня — за. Компромісом став переїзд до Чернівців, до Анни, що вчилась в медичному інституті.
В Чернівцях Іда працює в артілі «Вільна Буковина». Там сестри живуть скромно, переписуються з братом, отримують від нього невеликі грошові перекази — допомога, яку пізніше слідство назве «фінансування від іноземного агента». Іда відновлює зв'язки з подругами з капрештської «Гордонії», зокрема з Зіною Припас. У 1948 році сестри обговорюють можливий виїзд в Палестину з Бейдером і Беліновичем, які пропонують нелегальну переправу. Однак через відсутність засобів та зв'язків у Румунії Іда і Фаня відмовляються. Вони чекають план, запропонований братом, який повинен був реалізуватись за участі Шуні Скляр — керівниці бухарестського центру «Гордонії». Але у січні 1948 року Шуня була заарештована в Бухаресті, і цей канал закрився.
Тим часом МДБ починає відпрацювання «Гордонії» як антирадянської організації. Для виявлення та компрометації всіх її членів у Чернівцях відділ МДБ впроваджує агента «Смелая», яка представляється учасницею «Бейтара» та посилається на Креймер Ж.О. У листопаді 1948 року вона встановлює контакт з Міллером Фроїмом (уродженцем Бєльц), котрий планує виїхати до Румунії нелегально. Його знайомий — Сегал Йосип Еншелевич — також зацікавлений у виїзді. Для контролю за переправленням Меллеру підставляють агента УМДБ із псевдонімом «Весёлый». Спроба провалюється через нестачу грошей, але в результаті операції отримано дані на інших членів «Гордонії», в тому числі на Потік.
14 червня того ж року УМДБ заарештувало спочатку Фаню, а за нею і саму Іду. Їх звинуватили в участі у антирадянській сіоністській організації «Гордонія» та в антидержавній діяльності.
Перші допити у дівчат відбулись тільки через місяць. Вступний допит почали о 21:30 ст. слідчий слідвідділу УМДБ по Чернівецькій обл. лейтенант Ковальський і напочатку Фаня зізнались, що в останні тижні вони з сестрою відчували, що за ними слідкують.
Відповідно до свідчень інших учасників, брат Іди та Фані, Шмуель, обіцяв організувати їх втечу через Шуню Скляр. Справу завели проти чотирьох жінок: Блінович Двойри, Загалюк Єлизавети, а також Іди та Фані Потік. Блінович допитували особливо жорстоко, саме її свідчення стали основою для висновку на 15 ймовірних учасників. Оскільки Двойра тривалий час тісно спілкувалась із Зеліком Вайсманом та Мойсеєм Ящикманом (які були відповідальні за переправлення євреїв до Румунії у 1940-х роках), слідству вдалось скласти доволі точну картину соціальних зв'язків єврейсько-сіоністського руху. Слідчий відділу УМДБ Чернівецької області Ковальський оформлює постанову на арешт за статтею 108 КК УРСР. 13–16 червня слідчі Ковальський і лейтенант Литвин проводять серію допитів. Дівчата вказують всіх, з ким бачились, кому що розповідали, кого запрошували на чай. Їх звинувачують у «створенні атмосфери незадоволення», «негативні відгуки про радянський лад», наміри до виїзду. Кожне слово з приватних розмов інтерпретується як антирадянська агітація. Нерідко допити починались ввечері та тривали до глибокої ночі. Один з перших допитів почався о 23-тій та тривав до 3-ї ночі, а наступний допит відбувся вже через 7 годин – з 10-тої ранку до 14:00. Питання повторювались, і якщо було допущено хоч одну розбіжність — дівчат звинувачували у неправдивих свідченнях.
Метою допитів було розкрити всю мережу сіоністів, яка діяла в Чернівцях в той час. Тому дівчатам треба було згадати про всі свої знайомства та епізоди спілкування у Чернівцях.
З 5 липня 1949 року після допитів інших учасників, постанови на арешт та обшуків, заступник начальника 2 відділу УМДБ Чернівецької області лейтенант Литвин підписує постанову «про оголошення в розшук» Потік Іди та Фані. 7 липня майор Мальцев та начальник відділу «А» УМДБ підтверджує постанову на місцевий розшук дівчат. Потік є учасниками антирадянської сіоністської організації і проводять антидержавну діяльність. Відділом УМДБ отримано санкція Прокурора на арешт сестер, однак, вони арешту уникли і місцеперебування їх зараз не відоме. Але вже 13 липня начальник відділу “А” Джусь відзвітував, що з цього моменту сестри заарештовані. Втікачки були в розшуку трохи більше тижня.
Пізніше в присутності понятих проводився обшук у квартирі сестер. Вилучено: золотий (несправний) годинник, б/в плаття, жакет, сарафан, нові панчохи та кілька документів: паспорт, довідка з місця роботи, на ім'я Іди Яківни Потік, посвідчення, платіжна книжка. Жодної книги, брошури, листівки чи записки з антирадянським змістом не знайдено.
У вересні 1949 року Іда та Фаня Потік постають перед судом. Слухання проходять у закритому режимі. Відповідно до матеріалів архіву, їх звинуватили за статтею 54-11 КК УРСР («участь в антирадянській організації») та засудили обох до 10 років виправно-трудових таборів. У звинуваченні підкреслюється: зв'язок з братом Шмуелем, що раніше очолював ЦК «Гордонії» в Бухаресті та посідав посаду у палестинському центрі, визнана доказом іноземної координації. Провина базується на сукупності фактів: юнацька участь у «Гордонії», спілкування з друзями, відмова від доносу, матеріальна допомога від брата, листування та культурні розмови про Палестину.
У 1956 році, після смерті Сталіна і початку масових амністій, Іда та Фаня були звільнені. Місце ув'язнення у справі не вказане. Відомо що Іда вийшла заміж за Шмуеля Фіша уродженця містечка Станіслав, Галіція. Іда та Фаня все ж таки подолали радянські огорожі та приїхали в Ізраїль. Відомо, що обидві померли в Ізраїлі, Іда в 2011 році, Фаня у 1996 році. Похована Іда Фіш Потік на кладовищі в місті Реховот, а Фаїна (Фаня) на кладовищі в Тель - Авіві.
Але їх історія залишається документом епохи, в якій дівочі розмови про майбутнє, братський лист та студентський гурток перетворювались у «ворожу діяльність» та закінчувались ГУЛАГом.
22.06.2025
Переклад українською мовою: Лідовська Ольга
Бібліографія та джерела:
Отраслевой Государственный архив Службы безопасности Украины ф.16, д.0668
Отраслевой Государственный архив Службы безопасности Украины ф.1, д.258
Фото из семейного архива сайта Geni
Архив Службы Безопасности Украины Черновицкой области д.2843-0