Гірш Кайнер
1897 – 1925
В останніх числах листопада 1924 року до відділу контррозвідки Одеського ДПУ потрапили відомості про те, що в місті переховується якийсь Кайнер, що втік з Тирасполя після невдалого переправлення радянських громадян до Румунії.
Через кілька днів, 2 грудня, чекісти виїхали на затримання. Збирались брати дуже серйозного «птаха», тому озброїлись до зубів. По оперативних даних, Гірш Кайнер, якого розшукували співробітники одеського ДПУ, проживав на квартирі громадянки Фабрикант в домі № 22 по вулиці Старорізничній, поруч з Привозом. Прибувши на місце, депеушники витягнули нагани та наказали помічнику коменданта постукати у двері. «Хто там?» – почувся з квартири чоловічий голос. – «Це сусід, я на пару слів!» Не встиг Кайнер відкрити двері, як побачив біля свого живота пару чорних дул. В ту ж секунду в кімнату увірвались «чекісти» і поставили чоловіка обличчям до стіни. Далі почалась звичайна процедура. Помічник коменданта подзвонив по телефоном 4-16 до одеського ДПУ та перевірив у чергового правильність ордера. В присутності понятих у приміщенні почався обшук. За кілька годин Кайнера відвезли на дрожках в губвідділ.
Гіршем Кайнером зайнявся досвідчений слідчий ДПУ Михайлов, що 3 грудня 1924 року порушив кримінальну справу. Кайнера, що опинився у тюрмі Одеського губвідділу ДПУ, звинуватили по трьох статтях Кримінального кодексу УРСР, кожна з яких «тягнула» на суворе покарання: 98 частина 2 («виїзд за кордон та в'їзд до УРСР без встановленого паспорта»), 86 («спротив окремих громадян представникам влади») та 66 («шпигунство»).
Уповноважений третього відділення Одеського губвідділу ДПУ Михайлов не перший місяць намагався розплутати справу про групу, що допомагала людям тікати з Радянського Союзу до Румунії, а також контрабандою перевозила через кордон кореспонденцію. Під час випадкового виявлення групи на кордоні на початку жовтня 1924 року, вона здійснила озброєний спротив співробітникам Розвідупра № 2 (військова розвідка) і Тираспольського прикордонного загону. На думку Михайлова, заарештований на Старорізничній в Одесі ввічливий молодий чоловік був головою тираспольських переправників та брав безпосередню участь у прикордонному інциденті.
Заарештований ДПУ Гірш Нусимович Кайнер походив з Бессарабії. Народився у 1897 році в містечку Леова в сім'ї різника, Нусима Абрамовича Кайнера, і Малки, що займалась домашнім господарством. Окрім Гірша у подружжя Кайнер було ще двоє синів та три доньки: Борис, Мойше, Клара, Туба і Берта.
До 15-річного віку Кайнер жив з батьками у Тирасполі, де служив у магазині. У 1912 році, спокушений блиском красуні-Одеси, переїхав туди. У чорноморській столиці влаштувалась у схожому місці – прикажчиком магазину братів Раухвергер, що займались продажем металовиробів та покрівельної жерсті. Під час Першої світової війни, у 1916 році, Гірш пішов з магазину і зайнявся доволі прибутковою справою – миловарінням. Так і працював миловаром, поки у березні 1917 року не був призваний на військову службу.
Прослужити Кайнеру суджено було лише чотири місяці: комісували по хворобі. До середини березня 1918 року Гірш залишався в Одесі, пережив там тяжкі бої протиборчих озброєних сил та червоний терор. Лише коли в місто увійшли австро-німецьке військо, що вибило з Одеси більшовиків, він зміг вирватись до батьків у Тирасполь. Там і жив до 1922 року, займаючись дрібною торгівлею.
Історія заарештованого звучала складно, але слідчий Михайлов вірив не у все. З агентурних даних та інших матеріалів ДПУ складалась трохи інша біографія тираспольця.
Гірш Кайнер стверджував, що з початком голоду в Бессарабії у 1922 році він, як і багато її сусідів, у пошуках хліба змушений був тікати за Дністер, до Румунії. Багато «щасливчиків», що перейшли кордон, відразу ж потрапляли до рук недовірливих місцевих мешканців, що тут же відправляли людей до таємної поліції – сигуранци. Серед тих, хто потрапив у лабети сигуранци був і Гірш Кайнер.
Після детального допиту його посадили на 10 місяців у тюрму – за нелегальний перехід кордону. Відсидівши належне, юнак влаштувався у Кишиневі продавцем в пекарню. Економічний стан у Румунії був не таким важким, як у СРСР, але «раєм» його назвати було важко. Окремо варто згадати про підозріле ставлення румунської таємної поліції до євреїв, що емігрували з Радянського Союзу.
Тому недивно, пояснював на допиті Кайнер, що, не маючи у Румунії ні друзів, ні близьких родичів, він, через жахливу ностальгію, вирішив повертатись додому. Дзеркально повторивши свою попередню подорож: вночі, пішки по пагорбах та полях, потім на човні через Дністер. Перейшовши 2 березня 1924 року на інший бік, молодий чоловік, за його словами, вирішив до батьків не йти, а поїхав у знайому йому Одесу, де наступного дня і був затриманий співробітниками ДПУ.
Для слідчого все звучало більш-менш логічно до моменту приїзду Кайнера до Одеси. Він побачив на своєму шляху немало тих, хто не влаштувався на новому місці людей, що нелегально перетинали кордон, але, зазвичай, ті відразу були відправлені додому, а не їхали до іншого міста.
Запросивши всі дані, що були на Кайнера, Михайлов переконався, що дійсно взяв правильний слід. Як виявилось, його підслідний у 1923 році вперше вийшов по амністії з Одеського Дому примусових робіт, де сидів як раз за нелегальний перехід держкордону.
З'ясувалось, що, коли у 1922 році вся Бессарабія голодувала, він дійсно був змушений податись до Румунії. Але не один, як стверджував на перших допитах, а разом з сестрою Кларою. Щоб хоч якось забезпечити своїх батьків і молодшого брата Бориса, що жив з ними, колишній миловар та прикажчик Гірш Кайнер почав носити через кордон контрабанду. Товари доставляв до Григорополя, іноді до Дубоссар. Потім до контрабанди приєднались і люди, яких Гірш, за невеликі гроші, брав з собою. Цим займалось усе прикордоння е, але Кайнер став одним з кращих переправників.
Найперший його похід, правда, був невдалим. Гірш повинен був перейти кордон в районі села Чобручі, забрати у Тирасполі людей та йти з ними до Румунії. Однак прямо під час перетину демаркаційної лінії він почув якісь підозрілі звуки, злякався та повернув назад.
Всі наступні переходи кордону були успішними.
В лютому 1924 року Гірш відвіз додому сестру Клару, що не витримала розлуки з батьками. Потім знову повернувся до Румунії, щоб захопити з собою пару осіб. Ними були його знайомий болгарин з Бендер, Афанасій Кіос, а також підданий Румунії, 19-літній юнак з селища Биковець на прізвище Коренштейн. Кіос, що також підробляв ремеслом провідника, сам відмінно знав місцевість та був надійною людиною. Коренштейн, переконаний комсомолець, попросився взяти його з собою, щоб залишитись у Радянському Союзі. Перейшовши біля містечка Паркани кордон, Кайнер зі своїми супутниками зустрів візника, Леонтія Салабаша, знайомого Афанасія Кіоса, що чекав на них. Їхали ночами, через Паркани та Тирасполь і добрались до Одеси.
Але в Одесі все відразу пішло не так. Не вдалось відшукати більшість із тих, кого планували евакуювати з СРСР. Забрали лише 63-літнього Нухіма Хайкелевича, що жив на Молдаванці. Лахмітник Хайкелевич в прямому сенсі голодував, не вмерти йому допомагала лише допомога дочки Фані. У своїх листах старшій дочці у Кишинів Нухім постійно скаржився на важке життя та просив, за будь-яку ціну забрати його до Румунії. Дочка, хвилюючись за батька, через знайомих зв'язалась з Кайнером, сподіваючись, що він зможе взяти старого з собою.
2 березня 1924 року Хайкелевич, Кайнер, Кіос та Салабаш повинні були виїжджати з Одеси. Але одеська агентура ДПУ не дрімала. З ночі за житлом Гірша вже слідкували. Рано вранці, побачивши, як юнак виходить з під'їзду будинку в самому центрі Одеси, чекісти на дрожках вирушили за ним. Недалеко від Дальницької вулиці співробітники побачили біля трамвайної зупинки Гірша та юнака, що стояв поруч з ним. Під'їхав до пари впритул, співробітники відразу Кайнера та його співрозмовника, що виявився його 17-літнім братом Борисом. Як свідчив пізніше на слідстві Борис Кайнер, напередодні якийсь незнайомий селянин повідомив йому, що Гірш таємно повернувся з Румунії в Одесу і хоче с ним побачитись. З Гіршем він зустрівся за хвилину до арешту. «Навіщо ти приїхав?» – схвильовано спитав брата Борис. – «Забрати людей». Договорити не встигли. Через кілька хвилин недалеко від них, у дворі постоялого дому по Дальницькій, друга група ДПУ затримала Афанасія Кіоса та Леонтія Салабаша, що запрягали коня, та «пасажира» Хайкелевича.
Під час обшуку у заарештованих була знайдена кореспонденція. З неї стало зрозуміло, що переправники готували через кілька місяців чергове вивезення людей. Зокрема, збирались перевезти якусь Фаню Авербух з Балти, що писала своєму дядькові Шнеєру у Кишинів з надією скоро з ним побачитись.
Яких людей перевозив Гірш Кайнер до Румунії? Ось цитата з конфіскованого листа тієї самої Фані Авербух: «Дядя, чому не пишеш? Зовсім забув про нас? У нас багато людей отримують допомогу з Бессарабії, а ви мовчите. Якби ти знав як наша сім'я страждає та потребує… допомоги немає ні від кого жодної».
Живучи у СРСР напівголодними, ризикуючи з хвилини на хвилину потрапити у відпрацювання ДПУ, колишні одеські підприємці, інтелігенція, торгівці – так звані «лішенци» – не могли вирватись через залізну завісу, що впала на кордоні, законним шляхом. Залишався незаконний. Перейти кордон їм допомагав Гірш Кайнер.
Заарештувавши 2 березня 1924 року групу переправників, чекісти відпустили неповнолітнього Бориса Кайнера та Нухима Хайкелевича , що проходив свідком. Гірш Кайнер зі своїми товаришами опинився у знайомому йому Одеському Допрі (Дім примусових робіт). Відсидівши 6 місяців у тюрмі, в серпні 1924 року, під заставу у 500 рублів та підписку про невиїзд, він вийшов на свободу. Слідство у справі молодого чоловіка ще велось, але йому дозволили повернутись до батьків та брата у Тирасполь.
Слідчого Михайлова, що уважно вивчав матеріали попередньої кримінальної справи, дуже цікавило, чим займався Гірш Кайнер між попереднім виходом на волю та теперішнім арештом. Особливо –де він був у перших числах жовтня 1924 року, коли на кордоні була затримана чергова група перебіжчиків та відбулась перестрілка. За словами Кайнера, в цей час він їздив до Одеси для покупки речей на продаж. Однак слідство думало по-іншому.
Окрім Кайнера, співробітниками ДПУ був взятий під варту ще один житель Тирасполя – швагер Кайнера, 28-літній Борис Терновський, що майже відразу зізнався. Він розповів, що в неділю, 5 жовтня 1924 року, з Тирасполя приїхав на поїзді до Одеси. На місці зустрічі його чекав не лише Гірш, але й сім євреїв, яких Кайнер попросив доставити до Тирасполя. Група складалась із двох жінок, дитини та чотирьох чоловіків. Там, за містом, втікачів, що збирались нелегально втекти з СРСР до Румунії, повинна була зустріти своя людина. Він відповідав за безпосереднє переправлення людей на румунську сторону.
Завдяки опитуванням свідків, агентурним даним та свідчення Терновського, Михайлов з'ясував, що Кайнер, щойно встиг вийти під заставу, тут же знову втік до Румунії, куди за кілька тижнів до нього пішов також Афанасій Кіос, що вийшов на свободу.
Не відсидівши у безпеці і місяця, Гірш Кайнер вирішив востаннє вивезти з Союзу людей.
Перейшовши в ніч на 3 жовтня 1924 року кордон, Гірш знову вирушив до Одеси. Відразу ж зайшов до зубного лікаря Теодора Когана, пивовара Іделя Шпирта, колишнього торгівця Сімхе Фіхмана, а також Юлії, Марії та Любові Шерів – та передав їм листи від рідних. Щоб не розкривати свою особистість, всім представився Вайсманом. Родина писала, що чоловік, який надає листа, повинен був переправити одеситів до них за кордон. Домовившись з сім'ями, Кайнер сказав, що всі самостійно куплять квитки та зустрінуться наступного дня.
За одну ніч всі зібрали свої речі. Зранку 6 жовтня 1924 року на вокзалі їх зустріли Гірш та Борис Терновський. Група рушила в дорогу. На станції Роздільна Кайнер зійшов. Його швагер на чолі групи доїхав до станції Мігаєво, де на них чекала підвода. Поїхали в напрямку Тирасполя.
Дорогою на підводу підсіли Кайнер та його старий «подільник» Афанасій Кіос, що незрозуміло звідки з'явились. Не доїжджаючи до Тирасполя, приблизно о 7 годині вечора, спішились у балці біля млина Литвака та пішли садами в напрямку румунського кордону. Йшли кілька годин, після чого зовсім втомлені з сил пасажири попросили провідників відвести їх до Тирасполя. «Нам не можна зупинятись», – пошепки сказав голова переправників Кайнер, але трохи пізніше дозволив людям присісти в саду на відпочинок. Залишивши на привалі своїх підопічних під керівництвом Терновського, Гірш та Кіос пішли на розвідку.
Через кілька хвилин у метрах п'яти від привалу люди почули чийсь кашель. «Гершель?» – неголосно покликав Терновський, але, не отримавши жодної відповіді, швидко пірнув у кущі. Скоро ті, хто залишився в саду одесити почули постріли. Схвильовані люди почали кликати переправників, але замість них скоро з'явились співробітники прикордонної охорони.
Затриманих доправили на заставу, а потім у Тирасполь. Через два дні у себе на квартирі був затриманий Борис Терновський. А майже через два місяці – і голова переправників, що переховувався у Одесі, Гірш Кайнер. Свою участь у жовтневому інциденті на кордоні він категорично заперечував. «Губовідділу ДПУ, можливо, нічого робити, тому мене заарештували», – на допитах Кайнер відверто хамив.
Михайлов вважав, що у ту злощасну ніч, залишивши людей у саду, Кайнер з Кіосом вирушили до берега, щоб викликати з румунського боку човна. Однак, випадково наштовхнулись на двох співробітників Розвідуправління та бійця тираспільського прикордонної охорони, що зустрічали радянських розвідників, які повертались з чергового завдання у Румунії, та вступили з ними у перестрілку.
9 лютого 1925 року помічник уповноваженого Одеського губвідділу ДПУ Михайлов висунув проти Кайнера звинувачення по трьох статтях. Як не намагався Михайлов звинуватити Кайнера у шпигунстві на користь Румунії, у нього нічого не вийшло. Тому у звинуваченні, датованому 11 лютого, стаття за шпигунство вже не фігурувала. Михайлов лише резюмував, що з матеріалів справи було видно, «…що Кайнер є затятим переправником». Справа була скерована Одеському губернському прокурору, щоб Кайнер та його швагро Терновський, а також візник, Леонтій Салабаш постали перед судом надзвичайної сесії Одеського губернського суду. Афанасій Кіос так і не був спійманий.
18 травня 1925 року, о 12 годині 30 хвилин пополудню, в Одесі відкрилось судове засідання. Під час слідства та судового процесу Кайнера намагались виставити затятим кримінальником, хоча, судячи з матеріалів справи, залишилось недоведеним, чи стріляли переправники у представників влади.
Всі заарештовані у справі стверджували, що з собою не мали жодної зброї. Допитаний 22 жовтня 1924 року співробітник Розвідупра № 2 Семен Мушний стверджував, що, перебуваючи на завданні, вони з прикордонником Рубіним побачили двох незнайомців, що, ні слова не кажучи, відкрили по них вогонь. Співробітники, мовляв, змушені були відстрілюватись з табельної зброї.
А Ілля Рубін, боєць прикордонної застави у Парканах, стверджував, що стрілянину відкрив саме він та співробітник розвідки, що супроводжував його. Стріляли по якійсь людині, що тікала, не відповідаючи вогнем і не виявляв жодного спротиву.
Далі розвідник та прикордонник стверджували, що були обстріляні з розташованої недалеко від прив'язаних коней канави, хоча знову не зійшлись в оцінці кількості порушників.
Цікаво, що ще один співробітник Розвідупра № 2, Дмитро Добрий, що відійшов від ріки до коней, через кілька хвилин після перших пострілів помітив чоловіка, що біг та вистрілив у нього кілька разів, коли той не відгукнувся на окрик. Тих, хто сидів у саду та пізніше затриманих «пасажирів» слідство детально про кількість пострілів не опитало. Не виключено, що стріляли у той злощасний вечір тільки прикордонники та розвідники. Виходить, «розстрільна» 86-та стаття провіднику Кайнеру ніяк не могла бути інкримінована…
В своєму останньому слові Гірш Кайнер себе винним не визнав. За черговий незаконний перехід кордону, а також збройний спротив представникам влади під час виконання ними покладених на них законом обов'язків його засудили до найвищої міри покарання – розстрілу. Його швагрові, Борису Терновському, дали 10 років таборів з конфіскацією майна та наступним обмеженням прав терміном на 5 років.
Попри звернення самого Кайнера та його батька, Нусима Абрамовича, у Касаційну колегію Верховного суду, вища інстанція їх скаргу не задовольнила. 13 червня 1925 року, у 20:45, Гірш Нусимович Кайнер востаннє вийшов з камери. Замість прогулянки на нього чекала смерть.
Гірша Кайнера так ніколи й не реабілітували. Під дію закону «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 17 вересня 1991 року він не підпадав.
Кайнер був віруючою людиною. Під час обшуку при ньому виявили єврейський календар, що не дивно для вихідця з сім'ї різника. Він жив та вмер у страшний час. На наш погляд, цей сміливий чоловік не був злочинцем. Ризикуючи він допомагав людям тікати з охопленої голодом країни, якою керував нещадний режим. І гідний звання єврейського героя.
01.03.2022
Переклад українською мовою: Лідовська Ольга