Взимку 1953 року Кам’янець-Подільському Управлінню Міністерства державної безпеки неймовірно пощастило. Радянські спецслужби здійснили у місті Проскурові «затримання століття», хоча поки що абсолютно не здогадувались про це.

Тоді стосунки Ізраїлю та Радянського Союзу стрімко погіршувались. Кульмінацією був вибух у радянському посольстві у Тель-Авіві 9 лютого 1953 року та наступне після цього розірвання дипломатичних відносин. По країні Рад прокотилась хвиля арештів; особливу увагу приділили родичам ізраїльських політиків та високопосадовців.

Однак в регіонах масові арешти мали формальний характер – тільки так можна пояснити провал чекістів в українському місті Проскурів (з 1954 року – м. Хмельницький), де у 1953 році проживав бухгалтер Обласної меліоративної контори Давид Яків-Мойшевич (Якович) Верцман. Його справа могла прогриміти на цілий світ...але так і залишилась майже невідомою.

Дисциплінований та грамотний працівник, що прекрасно розбирався у бухгалтерії та ревізійній роботі, Верцман був звичайним громадянином, жив з дружиною Хаєю Липівною, машиністкою комітету профспілки, у власному будинку по вулиці Кірова. Під одним дахом з подружжям проживали сусідка на прізвище Мельник та сестра Верцмана Сіма, що працювала у аптеці фармацевтом. Дочка Верцмана Галина була вже дорослою та навчалась у Московському педінституті. Зразкова радянська родина.

Коли у п’ятницю, 16 січня 1953 року, по проскурівській станції меліорації почали пліткувати: Верцман не вийшов на роботу тому, що він заарештований, – народ був шокований. Скромний бухгалтер жодного разу до суду не притягався та під слідством не був.

Поміж тим у будівлі Кам’янець-Подільського управління Міністерства державної безпеки панувало загальне задоволення від проведеної роботи – буде про що звітувати перед московським керівництвом. Столиця вимагала активізувати роботу з виявлення єврейських буржуазних націоналістів та сіоністів, а тут - просто знахідка: націоналіст, антирадянщик, до війни жив у Палестині, підтримує зв’язок із закордоном.

Тель-авівська родина Верцмана могла прикрасити будь-яку політичну справу у Радянському Союзі, але співробітники Кам’янець-Подільського управління МДБ так і не докопались, що кузен Давида Яковича, Мордехай Альмог (Верцман), син його дядька Геноха, був у той час начальником відділу Управління військової розвідки Ізраїля «Аман». До того часу він вже встиг створити легендарний «Підрозділ 8200» – радіоелектронну розвідку Ізраїля. Пізніше Мордехай Альмог приєднався до Моссаду, де під керівництвом Шмуеля Толедано обіймав командну посаду в «Цомет» – підрозділі, що керував всіма акціями шпіонажу. У 1957 році він став головою цього великого підрозділу Моссаду.

Не знали спецслужби і про те, що інший кузен Давида Верцмана, Іцхак Альмог, також обіймав високі посади у Армії оборони Ізраїля, «Цахалі» (пізніше він був керівником делегацій Міністерства оборони Ізраїлю у Великобританії, Скандинавії та Південно-Східній Азії).

Парадокс, але про дядька Геноха Верцмана, що проживав у Тель-Авіві, чекісти знали, а чим займаються його сини – ні. Високий статус в системі ізраїльської безпеки тель-авівських родичів Верцмана цілком міг стати у пригоді радянській зовнішній розвідці для різноманітних зовнішньополітичних ігор… але через недогляд місцевих чекістів ця зачіпка так і не була використана. І це в той час, коли 2-ге Управління МДБ Української РСР посилено шукало по всій республіці родичів, знайомих, та хоч які-небудь контакти для відпрацювання співробітників колишнього науково-дослідного центру «Хемед», що займався хімічною та біологічною зброєю в системі ізраїльських збройних сил.

І Давид Якович пішов у справі, як рядовий сіоніст. Верцмана взяли за те, що в 1948-1949 роках він неодноразово слухав антирадянські передачі радіостанції «Голос Ізраїля». Слухали колективно – то в зубного техніка Бориса Давидовича Вайсмана, то в закрійника-кравця Мотеля Мошковича Шаміса, що був колись членом партії БУНД, то в бухгалтера Михайла Ароновича Куперштейна.

Друга причина арешту – минуле Верцмана. Співробітників Кам’янець-Подільського УМДБ цікавило в біографії немолодого чоловіка не стільки його соціального походження, скільки його діяльність у післяреволюційні роки.

Відповідно до анкетних даних, бухгалтер був родом з містечка Зіньків Кам'янець-Подільської області. Там він народився у 1887 році в сім’ї орендатора млинів Якова-Мойше Мордковича Верцмана та домогосподарки Фріми Срулівни.

Давид приїхав до міста Проскурів у 1902 році та оселився у дядька по лінії матері – Овшия Ейдельмана, власника магазину галантерейних товарів. В Проскурові було більше можливостей здобути освіту, ніж у маленькому Зінькові, і до 1906 року Давид Яків-Мойшевич займався вдома з приватними викладачами. Батьки Верцмана переїхали до нього з Зінькова за рік до Першої світової війни – у 1913 році.

На першому допиті, що відбувся відразу у день арешту, 16 січня 1953 року, бухгалтер розповів слідству, що у 1920 році він виїжджав до Палестини, але повернувся я в Союз вже через 2 роки. Свій від’їзд на територію Британського мандату Верцман пояснив утисками поляків, під окупацією яких в той момент перебувало його рідне місто, та релігійними переконаннями. В дитинстві він навчався у хедері, де вчитель розповідав про прекрасний Ерец-Ісраель. В цій країні, куди повертались євреї зі всієї Російської імперії, розташована гора Сіон – дім Божий. А який єврей не хоче на Святу Землю?

Інформацію з Давида Яків-Мойшевича довелось тягнути кліщами. Під натиском він «згадав», що окрім брата його батька, Германа Верцмана, що переїхав у 1933 році в Тель-Авів з Бессарабії, в Палестині у нього живе ще один дядько – Йосиф Верцман. Полковник держбезпеки Руденко, що давно читав міжнародне листування заарештованого, та заступник начальника слідчого відділу МДБ підполковник Большаков, люто насідали: «Ви не договорюєте, Верцман! Чому забули ще двох своїх дядьків, Геноха та Зеєва?»

Як відбувались допити, пізніше згадував онук Елі. Дідові кілька разів ламали руку, допитували багато годин поспіль …

Але підслідний впирався: він не підтримує зв’язок з сім’ями Зеєва та Геноха Верцманів і уявлення не мав, що з ними. Не знав Верцман, і що з його далекою родичкою з Єрусалиму – Рахиллю Лещинською.

Через три дні після арешту, 19 січня 1953 року, Давиду Яковичу довелось зізнатись, що безпосередньо перед своїм виїздом у Палестину, у 1919-1920 роках, він був членом сіоністської організації. На чолі Проскурівської сіоністської організації тоді стояв Володимир Ніренберг, син потужного цукрозаводчика, одного з найбагатших мешканців міста. Другим в табелі про ранги був Бер Райзман, що працював у Києві до Громадянської війни адвокатом. Сіоністами значились й інші мешканці Проскурова: Маранц Зуся, Ейнштейн Мальвіна, Зенцерови Герш та Ушер, Шварц Давид і Перш Арон – всього до 50 активістів.

У 1919 році, приголомшений загальною розрухою та страшним Проскурівським погромом, Верцман прийшов до висновку, що євреям необхідно повернутись до Ерец-Ісраель як можна швидше. Він почав відвідувати сіоністські збори та сплачувати щомісячний 50-копійковий внесок.

Восени 1920 року Верцман вирушив з Проскурова в столицю Галичини – Львів. Там він встановив зв’язок з «Єврейським комітетом» і за його порадою виїхав до Варшави. У Варшаві, за сприяння місцевих сіоністів, отримав у британському консульстві візу на в’їзд до Палестини. Потім із польської столиці він поїздом виїхав до Трієсту, а звідти кораблем - у палестинський порт Яффу.

В Палестині Верцмана та інших, що приїхали з ним олімів швидко працевлаштували. До революції 1917 року Давид Яків-Мойшевич був комівояжером та встиг об’їхати всю Європу. Але у Ерец-Ісраель довелось займатись зовсім іншим: працювати на будівництві доріг, житлових будинків та інших споруд, на сільськогосподарських плантаціях.

Попри важку роботу, у вільний час Давид Яків-Мойшевич не забував про політику. В Палестині «оле хадаш» відвідував сіоністський клуб та регулярно навідувався до бібліотеки.

Розуміючи, чим це загрожує, Верцман всіляко заперечував, що зустрічався у Палестині з відомими сіоністами. Органи про ці знайомства здогадувались, але жодних доказів не мали. Боятись бухгалтеру було чого: в Палестині він дружив з Іцхаком Бен-Цві, пізніше другим президентом Ізраїлю, та його дружиною, дитячою письменницею Рахель Янаіт Бен-Цві. Верцман зустрічався і з керівництвом ішува, в тому числі і з Давидом Бен-Гуріоном, тоді лідером створеної в Палестині профспілки «Гістадрут». Однак про зустрічі підслідного з Бен-Гуріоном та Голдою Меєрсон (Голдою Меїр) слідство в Москву все одно доповіло.

На думку слідства, у 1922 році Верцман повернувся до Радянського Союзу не просто так, а з завданням сіоністського керівництва. Мовляв, він повинен був пропагувати виїзд до Ерец-Ісраель, а потім – всіляко підривати національне будівництво республіки радянських євреїв у Біробіджані. Відрапортувавши 9 лютого 1953 року заступнику міністра держбезпеки генерал-лейтенанту Рясному про те, що Верцман зізнався у спланованому поверненні до Союзу з завданням сіоністів, живодери продовжили вибивати з бухгалтера потрібні їм свідчення.