Братья Трахт
Яків 1893 – 1967 Меїр 1901 – 1975
В листопаді 1951 року відділ «В» Дніпропетровського Управління МВС УРСР займався перлюстрацією кореспонденції, написаної на їдиші та івриті. Крамоли чекісти знайшли немало, але особливо їх зацікавив лист, відправлений Якову Мойсейовичу Трахту, жителю Дніпропетровська, що працював начальником відділу постачання Амур-Нижньодніпровського райпромкомбінату. У перехопленому відділом перлюстрації листі брат адресата, Меєр Мойсейович, що жив у Жмеринці, повідомляв, що дістав Якову потрібну йому єврейську літературу, яку пересилати поштою остерігався.
Механізм радянської каральної системи закрутився швидко. В процесі розробки Якова Трахта було встановлено, що в Дніпропетровську та інших містах у нього були широкі зв'язки серед місцевих євреїв. Частина з цих людей, своєю чергою, активно розроблялась органами МВС.
Для розробки Якова Мойсейовича та виявлення його «практичної антирадянської діяльності» в травні 1952 року був завербований агент під псевдонімом Роєнко. За роботу Роєнко, він же начальник дільниці будівництва виробничих підприємств «Дніпроенерго» Раппо Михайло Олександрович, взявся із справжнісіньким ентузіазмом. Колись засуджений за розкрадання, цей чоловік сталінських таборів боявся як вогню, тому почав систематично стучати «куди треба» про свого приятеля. В своїх меморандумах він повідомляв, що Яків Трахт є яскравим єврейським націоналістом та антирадянським елементом, що постійно критикував радянські порядки.
Скоро зі Жмеринки у Дніпропетровськ прийшла довідка на брата постачальника – Меїра Трахта. Зібрані по архівах МВС дані підтверджували підозри чекістів: вони напали на слід кадрових сіоністів. Хоча ці немолоді люди пройшли м'ясорубку тридцятих років і давно жили тихо, із врахуванням антисемітської істерії, що відбувалась у країні, їх розробка була у регіональних спецслужбістів пріоритетним завданням.
Яків та Меїр Трахти народились у Жмеринці. Мати, Мір'ям Ліберівна, була домогосподинею; батько, Мошко Іцкович, торгував на жмеринському ринку різними дрібницями. В місті сім'ю Трахтів знали під псевдонімом Дватяки. Мошко Трахт, що носив на грудях спеціальний лоток, в якому лежали олівці, гумки, пір'я та різноманітні дрібнички, Мошко Трахт називав за кожен товар одну й ту ж ціну – двадцять копійок. «Скільки коштують два олівці?» – питав у Мошко покупець. – «Дватяк!» Так і повелось: Трахти – Дватяки.
До Жовтневої революції у Мошко Іцковича у власності був двоповерховий цегляний будинок, в якому жила вся його велика сім'я. Але щойно у Жмеринці встановилась радянська влада, дім у Трахта конфіскували. Дітей було багато: брати Яків, Меїр, Анчель, Біньямин, Шмулік та Ісаак, і сестра Добруш, яку в сім'ї всі називали Бобця.
Яків народився у Трахтів першим – у 1893 році. Як найстарший, Яків з дитинства допомагав батькам, та виховання наймолодшого брата – Ісаака – цілком лягло на його плечі. Це не заважало йому добре вчитись, а у вільний час займатися політикою. У дореволюційні часи жмеринська молодь серйозно захоплювалась ідеєю «палестинофільства», яке повинно було стати відповіддю єврейської меншості на погроми та утиски. Яків Трахт з дитинства очолював роботу юнацьких культурно-просвітницьких гуртків, що пропагандували іврит, а пізніше заснував та очолив у рідній Жмеринці сіоністську організацію.
В молодості Яків мав складний характер, але у порівнянні з братом Шмуліком він був справжнім янголом. За чутками, коли один жмеринський поліціянт дуже активно почав лізти у справи єврейської молоді, винюхав те, що знати йому було не варто, Шмулік і Яків навідались до царського служаки додому. Невідомо, що там відбулось, але ні поліціянта, ні Шмуліка в місті більше ніхто ніколи не бачив. Через багато років у Жмеринку з Сполучених Штатів Америки прийшов лист із фотографією, на якій був постарілий Шмулік, що мав уже зовсім інше ім'я. Цей лист був єдиним, більше про свого родича Трахти нічого не чули.
Переїхавши зовсім молодим у Вінницю, Яків продовжив очолювати молодих сіоністів. Тоді вже у нього цілковито визрів план – будь-яким способом перебратись до Ерец-Ісраель, куди вже з'їхались піонери-репатріанти з Російської імперії. Діставшись в решті решт до Палестини, Яків вступив там у політехнічну школу, яку через кілька років успішно закінчив з дипломом морського інженера. В Ерец-Ісраель він познайомився з Бен-Гуріоном і був активним членом палестинської фракції руху «Цеірей Ціон».
Незадовго до початку Першої світової війни Яків повернувся в Україну. Оселившись у Великому Токмаку він швидко одружився з місцевою дівчиною, Рейзе Нуделівною, у 1913 році він став батьком, назвав першого сина Григорієм. Там же у 1915 році Яків вступив у групу «Алгемейн-Сіон». Спочатку Трахт був там секретарем, потім головою комітету організації. За якийсь час, разом із всіма «алгемейн-сіоністами», Яків Трахт перейшов на платформу руху «Цеірей Ціон», до якого приєднувався в Палестині, активізувавши роботу осередків руху в Жмеринці та Вінниці.
Після Другої всеросійської конференції «Цеірей Ціон», що проходила 18–24 травня 1917 року в Петрограді, рух почав діяти як незалежна партія, число учасників якої швидко зростало. Влітку 1917 року в «Цеірей Ціон» налічувалось вже близько п'ятдесяти тисяч членів. В цей період діяльність руху концентрувалась головним чином в Україні, де партія грала важливу роль у організації самооборони і створенні єврейських кооперативів, але її головною метою продовжувала залишатись репатріація євреїв у Ерец-Ісраель.
Пізніше до Якова приєднався його молодший брат – Меїр. В дитинстві Меїр Трахт вчився в хедері і гімназії, але осягати науку далі не зміг – в Україні почалась битва за владу. Не поступаючись братові Якову в своїй любові до єврейського народу та Ерец-Ісраель, в 1918 році Меїр Трахт вступив до вінницької організації «Цеірей Ціон». Ну а Яків, що став членом Центрального комітету, не тільки був уповноваженим по Вінниці, але й відповідав за діяльність осередків в Великому Токмаку, Житомирі, Севастополі, Сімферополі та Харкові.
Після Третьої всеросійської конференції «Цеірей Ціон», що відбувалась у травні 1920 року, партія розкололась на дві частини. На її основі виникла більш «права» Сіоністська трудова партія (СТП) «Цеірей Ціон» і лівоорієнтована партія під назвою ЦС («Цеірей Ціон – сіоністи-соціалісти»).
Брати Трахт прийняли сторону «трудовиків» та продовжили готувати на Поділлі, Слобожанщині та в інших регіонах України Алію в Палестину. Для цього представники ЦС, СТП «Цеірей Ціон», інших організацій змушені були забути про ідеологічні суперечності та спільно організовувати в межах поселенської організації «Гехалуц» сільськогосподарську та ремісничу практику для майбутніх робітників Ерец-Ісраель.
Яків Трахт, працюючи у різних радянських закладах, продовжував брати активну участь в роботі єврейських громад в містах України та Криму, налагодив нелегальний шлях еміграції в Палестину через Севастополь.
Як один з лідерів партії, він змушений був залишатись в СРСР, але його брат Меїр почав активно готуватись до Алії. Виїзд мав відбутись в 1922 році, але незадовго до запланованого часу від'їзду Меїра призвали в Червону армію. Декларативно вийшовши з сіоністської організації, Меїр Трахт вирушив у Тирасполь. Там він працював переписувачем госпкоманди 152-го стрілецького полку 51-ї Перекопської дивізії, що охороняла радянський кордон з Румунією.
Демобілізувавшись, Меїр повернувся в Жмеринку до батьків та включився в підпільну роботу. Живучи разом з братами у дворі конфіскованого колись батьківського дому, на Базарній вулиці, Меїр Мойсейович то працював у різноманітних конторах на посаді рахівника, то місяцями ніде не працював. У подільських містечках лютувало безробіття. Апатія особливо посилилась після масових арештів та висилок сіоністів у 1924 році. Сіоністська робота в таких умовах вимагала великої самовідданості та потужної конспірації, але жмеринські сіоністи все одно продовжували діяти.
Секретний відділ Вінницького ОДПУ вже вирішив, що з «палестинофільством» в їх окрузі покінчено, однак дані говорили про протилежне. У другій половині 1926 року чекістська агентура повідомляла, що у Жмеринці посилено почала себе проявляти група, що називає себе Єврейською всеросійською організацією сіоністської молоді – ЄВОСМ. В процесі перевірки жмеринські чекісти змогли вийти на її лідерів, що, говорячи мовою документів, були «вельми активні особи», що поширювали свої погляди серед єврейської молоді. Ними виявились керівники СТП «Цеірей Ціон», серед котрих ключову роль грав Меїр Трахт.
Маючи повну довіру так званого «Об'єднаного комітету», представленого в основному керівництвом СТП «Цеірей Ціон», що поширював свою діяльність в тому числі і на територію колишньої Подільської губернії, Меїр Мойсейович був призначений уповноваженим підпільного «Гехалуца» по Жмеринському району. Квартира Трахта стала конспіративною явкою для зв'язкових, що прибували з інструкціями з підпільного сіоністського центру.
Отримавши від своєї агентури необхідні відомості, ОДПУ поспішило заарештувати всю верхівку організації. Вночі з 1 на 2 квітня 1927 року в дім Трахта по вулиці Базарній вломились кілька озброєних револьверами осіб. На місці були затримані сам Меїр та його брат Анчель. Очолював групу захоплення уповноважений окружного транспортного відділу (ОКТВ) ОДПУ по станції Жмеринка Чікін. З ним також були політрук 2-го взводу Носков, агент ОКТВ ОДПУ Кляндін та понятий – сусід Трахтов, на прізвище Зац.
Перевернувши догори дном все житло, чекісти вилучили понад два десятки листів та записних книжок російською, їдишем, івритом, а також головні докази: членську картку СТП «Цеірей Ціон» на ім'я Меїра Трахта та рукописний мандат на представлення Трахтом організації «Гехалуц» в Жмеринському районі.
Меїра Мойсейовича заарештували та відправили у Вінницю. Там його запхали у Будинок примусових робіт (БУПР) № 5 та почали слідчі дії. Справою уповноваженого жмеринського «Гехалуца» займався співробітник Секретного відділу Вінницького окружного ОДПУ Саравайський.
На допитах Меїр Мойсейович тримався гідно, заперечував будь-який зв'язок із сіоністським рухом. За його словами, пішовши у 1922 році в армію, він вийшов зі складу СТП «Цеірей Ціон» та більше з політикою справ не мав. Його членська карточка та мандат «Гехалуца» дійсно датувались 1922 роком, однак слідство побачило в цьому підступ. Уповноважений ОДПУ Саравайський стверджував, що районний комітет СТП «Цеірей Ціон», діє в режимі строгої конспірації, та видавав своїм активістам документи, свідомо датовані заднім числом. Це робилось на випадок арешту підпільників, щоб вони завжди могли послатись на те, що знайдені у них докази стосувались їх минулої діяльності. Крім того, залучені черговий раз агенти ОДПУ стверджували, що Меїр Трахт і не думав зав'язувати з СТП «Цеірей Ціон» та підготовкою молоді до від'їзду в Палестину.
У підсумковій постанові у справі депеушник Саравайський просив визнати Трахта соціально небезпечним елементом та санкціонувати висилку Меїра Мойсейовича на три роки за межі Української РСР. Однак окружний прокурор Гарін, що розглянув 13 травня 1927 року справу, вирішив, що зібраних доказів для підтвердження висуненого проти Меїра Трахта звинувачення недостатньо.
Справа була припинена, а Меїр Мойсейович повернувся у Жмеринку. В 1928 році він одружився з Полею (Поліною) Гедальївною Опенштейн, учителькою єврейської школи та донькою рабина. Поля Гедальївна відмінно знала їдиш та іврит та поділяла з Меїром сіоністські погляди. Через рік у молодої сім'ї з'явилось поповнення – дочка Хана.
Трахти жили спокійно до 1931 поки, до Меїра знову не заявились співробітники ОДПУ. Повторилась картина чотирилітньої давнини, коли жмеринця викрили в тому, що він прихильник сіоністського руху. Неможливо встановити, скільки перебував у катвні Меїр Мойсейович, але повернувся він звідти із підірваним здоров'ям. Ще в роки Першої світової війни недалеко від Меїра підірвали снаряд, після контузії він почав погано бачити та чути. Після ув'язнення колись міцний чоловік практично оглух та осліп.
Старший брат Меїра у другій половині 1920-х років також був змушений відійти від сіоністської діяльності. Отримавши колись в Палестині хорошу спеціальність, він став в Українській РСР не останньою людиною в системі Народного комісаріату водного транспорту. Осів у Дніпропетровську. В 1937 році, у хвилю Великого терору, він опинився в тюрмі. Зрештою, коли в 1938 році почались перегляди справ репресованих, а частина співробітників НКВС сама опинилась на нарах, Якова випустили. До війни до нього у Дніпропетровськ із Жмеринки переїхали Ісаак, Беньямін та Анчель із сім'ями.
В Дніпропетровську Трахти і зустріли початок радянсько-німецької війни, щойно встигнувши у червні 1941 року евакуюватись вглиб СРСР. Яків Мойсейович опинився у місті Кзил-Орда в Казахстані. Там до нього приєднався брат Меїр, що також не потрапив на фронт через свою глухоту та ступені інвалідності, його дружина Поля, їх дочка Хана та 3-літній син Григорій.
В евакуації жилось не лише голодно, але й морально важко. Війна збирала свій страшний врожай. Уже в грудні 1941 року Якову Трахту прийшло трагічне повідомлення: пропав безвісті його старший син Григорій. Молодший, Теодор, названий на честь творця сіоністського руху Теодора Герцля, був кілька разів поранений, хоробро воював, але в січні 1943 року був заарештований. Лейтенанта Теодора Трахта звинуватили в контрреволюційній агітації і засудили до розстрілу. Суворий вирок, правда, був пізніше скасований. Захиснику Батьківщини дали «всього трохи»: три роки тюрми. В січні 1945-го Трахтам прийшло ще один страшний лист – під Істенбургом у Східній Прусії загинув Ісак, єдиний з братів, що пішов на фронт.
Восени 1944 року, коли територія Української РСР була очищена від гітлерівців, Трахти повернулись додому. Яків знов почав жити в Дніпропетровську, а Меїр дружиною Полею, дітьми та сестрою Бобцею повернулись у Жмеринку. Але вдома Меїр Мойсейович опинився не відразу. Слідом за ним з Казахстану вирушила тека якогось компромату. Не встиг він з'явитись в рідних місцях, як відразу ж потрапив у знайому йому тюрму у Вінниці. Протримавши Меїра під слідством близько шести місяців, чекісти зрештою його відпустили.
Потрапивши в кінці осені 1951 року черговий раз на очі «конторських», Яків та Меїр Трахти, як колись в молодості, стали героями численних чекістських довідок. Чекісти повинні були проілюструвати вищому керівництву, яку серйозну роботу у розпал боротьби з «космополітами» проводили регіональні управління МДБ.
Так, у доповідній записці «Про агентурно-оперативну роботу по лінії сіоністів та єврейських буржуазних націоналістів станом на 1 червня 1953 року» дніпропетровські чекісти із задоволенням цитували Якова Мойсейовича, що заявив під час бесіди з агентом Раппо 6 березня 1953 року з приводу смерті Сталіна: «Якби Сталін… вмер багато років тому, народ би так не страждав матеріально, а євреї ще й морально».
30 травня 1953 року Яків Мойсейович розповів Раппо ще більше, зізнавшись тому, що ще у 1925 році був членом ЦК сіоністської організації та особисто займався переправленням сіоністів з СРСР у Палестину через Крим. Трахт також розповів агенту, що за переправлення сіоністів два його двоюрідних брати були заарештовані органами.
Вдома у Якова Трахта всі стіни були завішані картинами на єврейську тематику, у нього була велика єврейська бібліотека. Він колекціонував книги на івриті та їдиші, Меїр допомагав йому діставати потрібну літературу. Про це, швидше за все, й говорилось у перехопленому відділом «В» Дніпропетровського Управління МВС УРСР листі.
Щоб з'ясувати, у кого Трахти отримували сіоністську літературу, дніпропетровські чекісти планували просити Жмеринський ГО МВС командирувати до Дніпропетровська їх агента. Агент, що вже розробляв у Жмеринці Меїра, повинен був повідомити тому, що їде в місто, де жив Яків. Чекісти не виключали, що Меїр Мойсейович захоче скористатись цією поїздкою для пересилання антирадянської літератури.
Тут слід сказати кілька слів про агента. В розробку Меїра Мойсейовича була залучена жінка – агент Охотна, яка ще до війни підтримувала хороші стосунки з Трахтами та перебувала разом з ними в евакуації. В реальності цю особу звали Єва Львівна Глізер. Глізер, уродженка містечка Красне на Вінниччині, мати трьох дітей, з липня 1940 року була у агентурному штаті Жмеринського НКВС. Евакуювавшись в липні 1941 року на Урал, а потім в Кзил-Орду, вона продовжила знаходитись у агентурно-інформаторській мережі, постійно спостерігаючи за своїми земляками.
У 1944 році, після повернення до Жмеринки, Глізер почав працювати секретарем у відділі контррозвідки 15 гвардійської стрілецької дивізії та одночасно використовувалась органами як секретний інформатор. В березні 1949 року зв'язок з Глізер було відновлено, її «підвищили» до штатного агента. Практично відразу вона почала постачати у районний відділ МДБ цінні матеріали по «єврейських націоналістах», що жили в Жмеринці.
Її «підопічними» були і Меїр з Полею. Живучи на тій же вулиці Базарній, що й Трахти, Глізер одного разу напросилась до них у гості. Вперше відвідавши квартиру вона, за її словами, застала Меїра Мойсейовича за читанням книги на івриті. У бесіді про єврейську літературу, що почалась, Поля Гедальївна поділилась з Охотною: разом з чоловіком вони приклали багато зусиль, щоб дістати та переслати Якову в Дніпропетровськ єврейську літературу.
Яків в одному з листів порекомендував братові та невістці з'їздити в Київ до якогось Мойше Рєзніка і взяти у того адресу єврея, що живе у Вінниці, і може їм продати єврейську літературу. В Київ ніхто не поїхав, але адресу вінницького єврея дістати вдалось. До нього поїхала Поля Гедальївна з дочкою Ханою, придбали багато єврейської літератури, в тому числі твори письменників-сіоністів Бяліка, Абрамовича та багатьох інших. Потім Хана Трахт доправила цю літературу дяді в Дніпропетровськ.
Встановити особу, у котрої Трахти придбали літературу, емдебешникам не вдавалось. Агент Охотна марно намагалась дізнатись ім'я продавця та з'ясувати, з якою метою купували єврейську літературу Трахти. Чекістам ввижалось, що книги призначались не для особистого користування, а для поширення серед глибоко законспірованих членів сіоністського підпілля.
Практично незрячий та майже нічого не чуючи, Меїр Мойсейович вже був мало здатен на роль голови «єврейського угрупування» в Жмеринці. Його місце зайняла дружина, Поля Гедальївна, що стала фігуранткою окремої агентурної справи під кодовою назвою «Вузол».
Єва Глізер, що продовжувала заходити в гості до сусідів, з'ясувала, що в першій половині 1920-х років Поля Трахт була активною учасницею сіоністської організації, що існувала в селі Попівці Копайгородського району Вінницької області. Вона очолювала організацію поруч із Фроїмом Островським та Зусем Кордонським.
Поповицька організація підтримувала зв'язок із сіоністами інших районів, а літературу отримувала з Палестини. У 1924 році, під час масових арештів сіоністів, Поля Гедальївна зі своїми товаришами змушена була піти в підпілля, але до 1928 року вони примудрялись переправляти молодь до Ерец-Ісраель.
Агент Глізер також доповідала, що восени 1952 року з Москви у Жмеринку приїжджав сіоніст Зусь Кордонський. В Жмеринці він зібрав колишніх соратників, використовуючи для цього квартиру свого друга Островського. При появі Полі Гедальївни на званій вечері, Островський представив її присутнім як «першу сіятельку ідей сіонізму», а Кордонський на її честь проголосив тост, сказавши, що вона є одним з головних борців за «священну ідею».
Потім Кордонський, за свідченнями агента, показав на заставлений стравами стіл, промовив: «...Але не це головне... а те, що я бачу перед собою цих дорогих людей, які не пішли з наших лав, а тільки через необхідність призупинили боротьбу». «Учасники збіговиська увесь вечір співали єврейські націоналістичні пісні та виконували сіоністський гімн» - свідчила Охотна у своєму меморандумі.
Як зізналась Поля Гедальївна, що розмовляла з Глізер після цієї зустрічі, Островський приїжджав до Жмеринки перевірити, «чи не згас у них вогонь минулого». Постійно подорожуючи по роботі у різні регіони Української РСР, Кордонський цікавився життям єврейських громад та вцілілих у Голокості юдейських релігійних авторитетів. Сам він був відомий органам не лише як сіоніст, але й як організатор підпільних міньянів.
Лише смерть Сталіна та припинення нової хвилі масових репресій врятувала Трахтів від чергового арешту. Яків Мойсейович продовжив працювати в Дніпропетровську і до пенсії користувався стійким авторитетом серед колег і начальства. Його брат, Меїр Трахт, продовжував скромно жити в Жмеринці. Допомоги по інвалідності ледве вистарчало. Довелось йому з дружиною та сестрою Бобцею повернутись до промислу старого Мошко-Дватяка – торгівлі на ринку. Іноді це закінчувалось затриманням за незаконну торгівлю та штрафом.
Уже зовсім хворий, Меїр Мойсейович входив до «двадцятки» жмеринської синагоги. Вийти звідти йому довелось у вересні 1960 року. Радянська влада розуміла, що жодними переконаннями розігнати жмеринських прихожан та закрити синагогу не вийде, пішли на хитрість. Будівля синагоги була оголошена аварійною, а з членів «двадцятки» вимагали велетенські гроші за ремонт. Меїр Мойсейович та інші немолоді жмеринці зібрати таку суму не змогли.
До кінця своїх днів Трахти залишались вірними Торі та народу Ізраїля. Після закриття синагоги, в листопаді 1962 року, вони все одно поставили хупу для племінника Семена, сина брата Анчеля, та його нареченої з Жмеринки. В той день, не зважаючи на чужі вуха та очі, співали єврейські пісні та розбили стакан в пам'ять про Єрусалимський храм.
У 1967 році не стало Якова Трахта; його брат Меїр помер у 1975 році. Яків і Меїр так і не побачили Ерец-Ісраель своїми очима, не змогли торкнутись стін давньої єврейської столиці, не зустрілись зі своїми товаришами, яких колись відправили будувати єврейську державу. Однак в Ізраїлі живуть їх діти, онуки та правнуки. Як сказано в Талмуді: «Поки жива спадщина праведника, поки продовжується справа всього його життя, поки його діти йдуть його шляхом, він живий».
17.10.2022
Переклад українською мовою: Лідовська Ольга