Ось що розповідає на допиті 17 березня Мендель Шнеєрсон: «В синагогу часто приходили «бідні» євреї, особливо старі, і збирали у відвідувачів синагоги пожертви. Старі євреї стали в синагозі розмовляти між собою про необхідність збору пожертв серед євреїв по місту Чернігову для «облагодіювання» «бідних», хворих та непрацездатних євреїв. Старі люди тут же в синагозі доручили мені, Храківському та Борщевському зайнятись збором та розподілом пожертв. Ми збирали по 120-150 рублів на місяць та роздавали їх бідним кому по п'ять, а кому по двадцять п'ять рублів, та різні дрібні суми.

Так було створено у м. Чернігові «благодійне» товариство. Створення цього «товариства» не переслідувало жодної політичної мети. Воно створене завдяки філантропічним мотивам старих євреїв – відвідувачів синагоги, що дотримувались старозавітного закону…»

Мендель Лейвікович, за його словами, відповідав за облік та роздачу цдаки: «Я вів облік зібраних засобів, потім розподіляв ці засоби спільно з іншими членами комітету серед «бідного» населення».

«Я був у комітеті цього товариства, моє перебування в ньому відноситься до 1936 року. – говорить він на одному з останніх допитів, 28 серпня. – Пробув у ньому я кілька місяців, потім вийшов з нього». Причина виходу з комітету – «я вважав, що перебування в ньому є протизаконною справою, тому що цей комітет існував нелегально».

Однак крамольною виявилась не сама роздача милостині, а тінь «закордону» – підозра в іноземному фінансуванні з антирадянською метою. Свідок-стукач (ім'я його Марголія Львівна не розкривала, переживаючи за його онуків; не назвемо його і ми) стверджував, що товариство, засноване равом Доніяхом і Менделем Шнеєрсоном, пов'язане «з закордонними благодійними організаціями»: «…Найактивнішим же періодом у діяльності Комітету були роки 1932-1934. Учасники Комітету Доніях (рав Дон-Іх'є), Шнеєрсон Мендель, Коган Гавриїл систематично писали листи за кордон, повідомляючи у них брехливі та наклепницькі дані про економічний стан Радянського Союзу, про буцімто тяжкий стан єврейського населення в СРСР». Мендель Шнеєрсон отримання комітетом грошей з-за кордону послідовно заперечував («жодних засобів з-за кордону комітет не отримував в той період, коли я був його учасником»), наполягав на тому, що «комітет» роздавав милостиню, зібрану в спільноті, як заведено у євреїв. Це не допомогло: звинувачення перекочувало у звинувачувальний висновок – «ШНЕЄРСОН М.Л. був учасником нелегального комітету благодійного товариства. Писав за кордон благодійним організаціям листи, що містили наклепницькі дані про матеріальний стан єврейського населення, отримував з-за кордону валюту та посилки».

Жодного зв'язку з цим комітетом Лейвіка Абрамовича Шнеєрсона слідчим відшукати зовсім не вдалось. І все ж «активна участь в нелегальному комітеті благодійного товариства» «пришили» і йому. Реальний сюжет, що стояв за цим звинуваченням, – допомогу, котру дійсно надавали релігійним євреям у СРСР благодійні організації з Польщі, Великобританії та США. «Посилки та гроші з-за кордону» – лейтмотив допитів у дуже багатьох «єврейських» справах. «Посилки з-за кордону Ви отримували?» «Ви з Америки посилки отримували»? «У вашій відповіді відсутня всяка логіка та правдоподібність: вам надсилає людина гроші, і ви зовсім його не знаєте. Вимагаю дати правдиві свідчення по суті питання»… В голодні ранні 30-ті роки радянським євреям було не так важливо, кому писати прохання про допомогу та звідки приходять посилки. По крихтах допомагали діти, родичі, знайомі та незнайомі люди, організації. «Дві чи три посилки з Парижу і 3 з Польщі я отримав за останні чотири чи п'ять років. Ці посилки складались з мануфактури, котру я використовував для особистих потреб. Їх вислали мені діти мої Залман та Фріда з Польщі», – зізнається Мендель Лейвікович.

На початку 30-х років у Києві з'явилась система розподілу благодійності, що вартувала свободи багатьом українським євреям. «Хтось надіслав рабину Доніаху лист, щоб він вислав список євреїв, що потребували допомоги. Такий список був висланий Доніахом. По цьому списку були вислані посилки не лише мені, але й іншим євреям м. Чернігова», – розповідає на допиті Гавриїл Коган.

Про це ж говорить і Мендель Лейвікович. Питання: Хто ще отримував посилки через Вайшельбаума, крім Вас?

Відповідь: Не знаю. Мені рабин Доніах, що у 1936 році виїхав за кордон, розповів, що крім мене посилки через Вайшельбаума отримували ще й інші євреї міста Чернігова. Прізвищ цих євреїв я не знаю» (допит Шнеєрсона Менделя Лейвіковича від 2 квітня 1939).

Ельханан Дов Вайншельбойм очолював київське підпільне відділення лондонського комітету Federation of Jewish Relief Organizations. Ця благодійна організація, що виникла у 1919 році в лондонському Сохо, у 1920-ті – 1930-ті роки відправляла гроші та продуктові посилки в Радянський Союз. Саме її радянські євреї називали слівцем «Рельфедерація», що постійно зустрічається у справах тих років. Вайншельбойм, київський журналіст, сіоніст, свого часу був діловодом Київського відділення «Товариства поширення просвітництва серед євреїв Росії» та секретарем видатного офтальмолога професора Макса Еммануїла Мандельштама, а пізніше займався допомогою єврейським біженцям Першої світової. На початку 1930-х разом з хасидом-хабадником Мойше Коліковим вони вийшли на зв'язок з лондонським комітетом та створили київське відділення, покликане організувати підтримку євреїв в Україні.

Йосеф Іцхак Шнеєрсон, Шостий Любавичівський (Любавицький) Ребе, теж має стосунок до цієї діяльності. У 1934 році «Рельфедерація» вирішує створити відділення в Польщі, щоб збільшити допомогу євреям СРСР. У справу включився Йосеф Іцхак Шнеєрсон, який тільки що переїхав до Варшави з Риги. «Голос наших нещасних братів, жителів країни Росії, взиває до вас… – пише він у своїй відозві про надання допомоги. – Останнім часом там знову панує великий голод, і щодня люди помирають…» (Цит. по «Тольдот Хабад бе-Русія га-Советіт», с. 144). Для координації допомоги у Варшаві був заснований «Комітет допомоги євреям Росії» (Ваад ле-езрат йегудей Русія). Ребе звітується, що до літа 1934 року було відправлено 4 тисячі посилок. Особлива увага приділялась розданню маци на Песах.

Чоловік на прізвище Вайшельбойм (чи Вайншельбаум), голова київського комітету «Рельфедерації», грає ключову роль в цілій низці справ про арешти єврейських релігійних діячів у березні 1939 року. За дорученням Вайншельбойма та Мойше Колікова, що працював разом з ним, у багатьох єврейських громадах – в Умані, Дніпрі, Вінниці – складались списки тих, хто потребував допомоги; списки йшли у Київ, а звідти до Лондону. Кантори та шойхети, що були малозабезпеченими, отримували борошно на Песах, кілька доларів через систему Торгсіна – а за цим відбувалось звинувачення та арешт в березні 1939 року. Ймовірно, у НКВС вичислили Вайншельбойма – і за ланцюжком витягнули всіх, хто відправляв йому списки людей в потребі, та отримувачів допомоги. 8 березня взяли Ушера Лернера і з ним десяток вінницьких євреїв. В той же день взяли чернігівських Шнеєрсонів та ще двох членів їх громади. 10 березня – Мойше Колікова у Києві. А 28 березня в Дніпропетровську – Леві-Іцхака Шнеєрсона, батька Ребе. Були й інші арешти – як мінімум, в Умані та в Харкові. А про скількох ми поки не знаємо…
З допиту різника Ушера Лернера (Вінниця): «Питання: яку ж допомогу надавав вам уповноважений лондонського комітету допомоги бідним євреям Вайшельбаум?
Відповідь: Коліков відвідуючи мене брав списки з адресами місцевих різників та рабинів, і ми отримували з-за кордону грошові перекази».

А це вже опис справи Леві-Іцхака Шнеєрсона, батька Ребе (Дніпропетровськ): «Завдяки Мойше Колікову, що відвідав Дніпропетровськ, рабин Леві-Іцхак вийшов на уповноваженого комітету в Києві Вайшельбойма… Ось головні питання, що цікавили слідство: «Коли бачився з Вайшельбоймом? Чи листувався з ним? Кого ще з комітету допомоги знав? Хто складав список? Хто отримував допомогу? Хто мацу пік?» (І. Осипова, “Історія хасидського підпілля в роки більшовистського терору”, С. 56).

В Чернігові, судячи з матеріалів справи, до 1936 року зв’язок з Вайншельбоймом підтримував рав Дон-Іх’є. Він збирав та відправляв списки бідних євреїв, а пізніше переправляв їх листи з проханнями про допомогу куди слід. «Я за порадою Доніяха написав листа, в котрому виклав, хто я, де проживаю. В цьому листі просив надати мені грошову допомогу. Листа я віддав Доніяху (доповню, що у листі я просив надіслати мені гроші через «Торгсін»), що надсилав листи за кордон. … Я адреси не знаю, адреса була написана Доніяхом. По всьому було видно, що Доніях тримав її в секреті» (Гавриїл Коган на допиті).

Рав Дон-Іх’є врятувався, у 1936 році виїхавши до Палестини. Вайншельбойм згинув: «Відомий сіоністський лідер, пан Ельханан Дов Вайншельбойм... був десять років тому висланий у далекий холодний Сибір, відірваний від своєї сім’ї і тепер стало відомо, що він загинув в Сибіру, і ніхто навіть не знає, де знаходиться його могила». («Форвертс», 1946). Мендель Лейвікович Шнеєрсон, Гавриїл Коган та інші, хто отримував посилки заробили по п’ять років заслання в Казахстан.

Другим звинуваченням обом був зв’язок з Шостим Любавичівським (Любавицьким) Ребе, Йосефом Іцхаком Шнеєрсоном. По суті, обох звинувачують в участі у підпільній діяльності хасидів Хабад в СРСР на основі родинних зв’язків. Чи існували такі контакти насправді – чи приводом для звинувачення чернігівських Шнеєрсонів виявилось лише їх прізвище?

Прямих контактів з Шостим Ребе у обох його родичів, очевидно, не було. Мендель Лейвікович на питання слідчого: «Ви до цадика Шнеєрсона в Ленінград їздили?» – відповідає: «Ніколи. Я з ним не був ніколи в близьких стосунках». Чи існувало між ними листування – неясно, слідів його у справі немає. «Мендель Шнеєрсон казав же Вам про листи, котрі він отримує від цадика Шнеєрсона. Вам він ці листи давав читати?» – намагається слідчий «розвести» Гавриїла Когана, заарештованого по тій же справі. Але залишається ні з чим: «Мендель Шнеєрсон ніколи не згадував при мені про листи від Шнеєрсона-цадика, і, звичайно, цих листів мені не давав читати. Чи отримував Мендель Шнеєрсон листи від цадика з Польщі – я не знаю».
Лейвік Абрамович на першому ж допиті (9 березня), коли його спитали про цадика Шнеєрсона, описує його одночасно гордо та несхвально, в «потрібних» слідчому інтонаціях:

Питання: Хто такий Шнеєрсон Цадик, що емігрував до Польщі? Відповідь: Як вже я вище свідчив, Шнеєрсон (цадик) є моїм родичем. У минулому він спадковий громадянин, служитель релігійного культу, так званий цадик, що відігравав, проживаючи у СРСР, провідну роль серед рабинів та інших привілейованих кіл царського часу. Шнеєрсон в СРСР мав широке коло родичів та знайомих, серед яких користувався винятковим авторитетом. Мав колосальні засоби, на котрі всупереч радянському ладу, що існував, створював свого часу у СРСР широку мережу духовних єврейських шкіл, залучаючи до них єврейську молодь» (допит Лейвіка Абрамовича, 9 березня). Пізніше Лейвік Абрамович зізнається, що «написав йому (Шостому Ребе) лише один раз, наскільки не зраджує пам’ять, у 1930 р.».

Можливо, весь цей кусок написаний під диктовку на першому, найжорсткішому допиті. Можливо також, що у Лейвіка Абрамовича могли скластись непрості стосунки з релігією, з хасидизмом Хабад чи ж з його вельми знаними родичами. В цьому сенсі показова обмовка Гавриїла Когана на очній ставці з Лейвіком Абрамовичем: «У мене з Левіком були особисті порахунки на тому грунті, що я вмовляв старих євреїв не користуватись його послугами як різника, оскільки вважав Левіка не зовсім релігійним чоловіком». «І до Революції і після я був і є пролетарієм, і ні в яких організаціях не був, оскільки все життя був не релігійним чоловіком», – пише Лейвік Абрамович у відчайдушному проханні про перегляд справи з голодного казахстанського заслання в березні 1940 року.

Таким чином, особистих «тісних зв'язків зі Шнеєрсоном-цадиком», в яких слідство підозрювало чернігівських Шнеєрсонів, виявити не вдалось: його хасидами обидва ніби не були, до Ребе не їздили, листування не вели.

Однак способи зв’язку з Ребе все ж таки існували. По перше – через дочку Менделя Лейвіковича, Фріду. Разом з чоловіком, Єгудою Ебером, головою єшиви «Томхей Тмімім» в Варшаві, вона могла належати до кола наближених Йосефа-Іцхака Шнеєрсона. Звернутись до Ребе можна було через неї: «В зв’язку з тим, що мій син хворий на епілепсію, я вирішив дізнатись у цадика Шнеєрсона, чи знає він засіб для лікування мого сина. Мендель Шнеєрсон дав мені адресу його дочки, що проживає у Варшаві, і через неї я звернувся до цадика…» – зізнається на допиті Гавриїл Коган.

По друге – через сина Менделя Лейвіковича, Шнеура Залмана. Шнеур Залман Шнеєрсон – людина справді видатна. Народившись у Гомелі в 1898-му, він встиг повчитись в гімназії, у 1914 втекти до Любавичівської (Любавицької) єшиви, побути скарбником рабинської ради в Полтаві, а пізніше, у 1923-му, – секретарем у Шостого Любавичівського (Любавицького) ребе, потім слідом за Ребе змінити Ростов, Ленінград та Москву. У 1928 році, коли Шостий Ребе покинув СРСР, Шнеур Залман залишився його представником в Москві – через нього йшли гроші на діяльність громади. «Активний клерикал», що керує «всією антирадянською діяльністю в СРСР», – так називають його слідчі. У 1935 році він виїхав на кілька місяців до Палестини, а звідти – в Париж.

Він блискуче володів російською мовою і був непоганим публіцистом. Його лист 1935 року Дизенгофу, меру Тель-Авіва того часу, про те, що сіонізм не бачить і не розуміє російського єврейства, досі звучить пронизливо: «Ви переоцінюєте, євреї Росії, глибину почуттів, глибину думок Ваших братів за кордоном… Туманна міжнародна ситуація. В темній воді міжнародних просторів пливуть міжнародні карпи. Замість того, щоб зайнятись Вашій еміграції, люди хочуть вселити в СРСР, в Біробіджан нові кадри євреїв… Майбутні покоління не зрозуміють, як дали померти євреям в Росії» (Цит. по: Топоровський Ян, «Єврейство і євреїв вважаю неділимими», https://moshiach.ru/view/profile/14030.html).

Про те, що саме Шнеур Залман Шнеєрсон стояв за кулісами майже всього общинного життя в Чернігові у двадцятих-тридцятих роках, ми знаємо в основному з допитів Лейвіка Абрамовича Шнеєрсона. Батько, Мендель Лейвікович, старався зайвого не говорити. Лейвік же Абрамович, за виразом Семена Бельмана, «на перших же допитах зламався».

На одному з перших допитів, 22 березня Лейвік Абрамович розповідає, як його влаштував навчатись у Невелі двоюрідний брат: «Питання: Чому саме Ви навчались релігійного культу в м. Невелі?
Відповідь: Тому що в Невелі в той час проживав мій двоюрідний брат Шнеєрсон Залман.
Питання: Ну то й що?
Відповідь: Шнеєрсон Залман в той час був активним організатором різних духовних єврейських шкіл в м. Невелі і природно йому легко було влаштувати мене на навчання релігійного різництва, і я у нього міг квартирувати.
Питання: Звідки Вам було відомо про те, що Залман Шнеєрсон був активним організатором єврейських духовних шкіл?
Відповідь: Мене про це інформував мій дядько Шнеєрсон Мендель, батько Шнеєрсона Залмана».

З цих свідчень – якщо тільки вони правдиві – ми дізнаємось, що Залман Шнеєрсон, серед іншого «керівництва всієї антирадянської діяльності в СРСР», займався облаштуванням Невельської єшиви та навіть жив там якийсь час, а також влаштовував туди юнаків з Чернігова: «…Він виявляв справжню турботу про Невельський єшибот, – розповідає Лейвік Абрамович, – екзаменував єшиботників, разом з таким собі Левітіним Шмулем цікавився їх успіхами у навчанні. Залман часто виїжджав до Москви та Ленінграду. Після приїзду з Ленінграда він розповідав про цадика Шнеєрсона Йосифа, про те, що він виявляє велику зацікавленість до єшиботу та вихваляв його, як істинного клерикала ортодокса».

А ось Мендель Лейвікович, виявляється, нічого про це не знає – як не знає і того, де і ким працює його син: «…не пам’ятаю, хто він. Здається, він тоді писав, що був службовцем на млині, потім [уч]ітелем - приватним.
Питання: Ви кажете неправду. Своєму родичу, Шнеєрсону Левіку, Ви розповідали, що Ваш син Залман є організатором єврейських духовних шкіл в м. Невелі.
Відповідь: Говорю щиро, що про це вперше чую. Я зовсім не знаю про будь-яку причетність мого сина Залмана до Невельських шкіл духовних, і, звичайно, Шнеєрсону Левіку подібного ніколи не казав.
Питання: Ви вмовляли Шнеєрсона Левіка вчитись різнцтву в м. Невелі?
Відповідь: Ні. І розмов жодних з ним з цього питання ніколи не мав».

У 1929-1930 рр. Залман Шнеєрсон приїхав до Чернігова з проектом влаштування панчішної артілі. Знову Лейвік Абрамович: «Після виїзду Шнеєрсона цадика за кордон Залман Шнеєрсон відвідав м. Чернігів, де проживають його батьки. Він в Чернігові проектував будівництво на свої кошти панчішної артілі, де, на його думку, повинні були брати участь обмежене коло осіб, що не бажали працювати у радянських закладах по суботах та у інші релігійні єврейські свята» (допит 12 березня).

За версією ж Менделя Лейвіковича, «він одного разу років дванадцять тому приїхав до Чернігова з Полтави, навідати хвору матір, побув чотири дні та поїхав до Москви на постійне місце проживання». Чи була панчішна артіль в результаті створена – з справи незрозуміло.

У 1934 році чернігівські «старі євреї» перейнялись будівництвом мікви. Рішення про будівництво приймали рабин Дон-Іх’є (Доніах) та синагогальний шамес Гавриїл Коган. Мендель Шнеєрсон, що вже відмовився від рабинської посади, давав поради: «коли вирішено було рабином Доніяхом і мною будувати “мікву”, Шнеєрсон давав поради з будівництва, а саме яка має бути місткість та розміри її», – розповідає Коган на допиті.

Гроші на будівництво прийшли, знову ж, від Залмана Шнеєрсона. Мендель Шнеєрсон написав синові в Москву – і отримав від нього для цієї мети дві тисячі рублів. Гроші привіз Гавриїл Коган.

На допитах всі учасники справи намагаються зам’яти цю історію. 15 березня Коган розповідає слідчому: «Коли мені треба було купити квартиру, а грошей у мене було недостатньо, то Шнеєрсон мені допоміг, позичив 2000 рублів». Однак вже 8 квітня зізнається: «Я не хотів перед слідчим розповідати, що в Чернігові будувалась міква на гроші Залмана під моїм керівництвом, оскільки воно було заборонене, і я боявся відповідальності».
«У 1934 році я поїхав зі своїм хворим сином в Москву до лікарів. Старий Шнеєрсон передав мені листа до його сина Залмана, що проживав тоді в м. Москві. Цього листа я передав за призначенням. В Москві я тимчасово зупинився на квартирі у свого знайомого … До мене на квартиру прийшов незнайомий чоловік і передав мені дві тисячі рублів від Залмана Шнеєрсона, щоб передати їх Шнеєрсону Менделю.

Питання: Для якої потреби передав Залман через Вас дві тисячі рублів?
Відповідь: Для спорудження в м. Чернігові мікви. В листі, який передано мною Залману Шнеєрсону, старий Шнеєрсон вказував, що старенькі євреї хочуть влаштувати мікву в місті Чернігові, але не мають для цього засобів і він, Шнеєрсон, просить сина допомогти грошима цій справі» (допит Г. Когана).
Мендель Шнеєрсон і тут поводить себе гідно:
Питання: Для яких потреб Залман дав Когану 2000 рублів?
Відповідь: Не знаю, для яких потреб. Коли я був в Москві я спитав Залмана чому він дав Когану дві тисячі рублів. Залман мені відповів «Що тебе обходить, я ж [і] тобі на життя даю»…
Питання: Ви, Доніях і Коган збирались побудувати мікву в Чернігові. Збудували її?
Відповідь: Ні. Міськрада не дозволила.

Але, схоже, міква в решті решт була збудована – підпільно, прямо в домі у шамеса, Гавриїла Когана. Лейвік Абрамович: «Про те, що в квартирі Когана була влаштована міква, я особисто не бачив, але в синагозі серед вірян про це була розмова, тобто що Коган влаштував у себе в квартирі мікву». Про будівництво згадує і Коган: «…Коли забракло грошей для добудови мікви, залишок суми 100 рублів був зібраний серед парафіян в синагозі».