Ізраїль Кліонський
1907 – 1966
Доля нашого героя драматична і тісно переплетена з катастрофічними подіями першої половини ХХ століття. Світ тоді реально руйнувався вщент, і серед масштабних буревіїв вижити було непросто, тим більше – зберегти гідність та людяність, душевне тепло і доброту. Відомому вченому-хірургу Ізраїлю Борисовичу Кліонському, до його честі, це вдалось повною мірою. Але про все по черзі.
Ізраїль Борисович Кліонський народився 9 серпня 1907 року в містечку Крупки Сєнненського повіту Могилевської губернії (зараз – місто в Борисівському районі Мінської області, Білорусь). Мати його, Ревекка Меєрівна Шкляр (1880 року народження), походила з тих же Крупок; батько, Борух Шолмович Кліонський (1866 року), народився в містечку Зембін (тепер це агромістечко в тому ж Борисівському районі). Напередодні революції майже 90 процентів населення Крупок складали євреї; тут діяли три єврейські молитовні школи.
Батьки Ізраїля Кліонського були міщанами; пізніше наш герой згадував їх в особистих документах як чорноробів – ймовірно, прагнучи приховати своє походження. В роки радянської влади вони вийшли на пенсію, обидва були інвалідами праці.
Дитинство Ізраїля Кліонського випало на неспокійні роки Першої світової війни і революції. 9-класну середню школу Ізраїль закінчив в 1924 році в Орші – білоруському містечку на кордоні з Росією.
Юнак ріс здібним та цікавим, багато читав. Вчився рівно і на високому рівні – всі предмети йому подобались. Однак біологія та медицина з дитинства захоплювали особливо, та й кар’єра лікаря в ті часи виглядала привабливою та перспективною.
Саме в цей час під керівництвом наркома Миколи Семашка створювалась радянська система охорони здоров’я. В містах зводились сотні лікарень та поліклінік, в сільській місцевості створювались тисячі фельдшерсько-акушерських пунктів. Потреба у лікарях була насправді величезною, а рівень їх підготовки в медичних вишах – достатньо високим завдяки активному залученню старої професури, кращих фахівців дореволюційної епохи. Маховик сталінських репресій ще не прийшов у рух…
В 1927 році Ізраїль Кліонський вступив на лікувально-профілактичний факультет 2-го Московського медичного інституту. В серпні 1931 року наш герой його успішно закінчує, отримавши диплом лікаря. Ізраїля Кліонського розподіляють на роботу дільничним лікарем в одне з містечок Нижньогородського краю. В 1932 році робота переривається на рік: наш герой призивається в армію.
Посада дільничного лікаря Ізраїля Кліонського навряд чи влаштовувала. Прекрасні успіхи в навчанні, глибокі знання і, головне, непідробний інтерес до медицини – прекрасний фундамент для успішної наукової кар’єри. Крім того, ще на останньому курсі інституту наш герой серйозно зацікавився хірургією. І Кліонський іде вперед.
В 1934 році 27-літній Ізраїль Кліонський приїжджає в Ленінград і вступає до інтернатури (спеціальність – хірургія) Ленінградського інституту вдосконалення лікарів імені С. М. Кірова. Два роки по тому там же, на кафедрі гнійної хірургії, він починає навчання в аспірантурі.
Кілька років наполегливої дослідницької праці, безсонних ночей – і гідний результат: кандидатська дисертація на тему «Артеріографія мозку при травмах черепа», успішно захищена в 1939 році. До цього часу наш герой вже став досвідченим хірургом-практиком, що виконував складні, прогресивні для свого часу операції.
Тим часом світ стояв на порозі глобальної катастрофи. Все нагліше, агресивніше заявляла про себе нацистська Німеччина: окупувала Судети і всю Чехословаччину в результаті Мюнхенської змови, без єдиного пострілу зайняла Австрію. Італія і Японія почали завойовницькі війни, а в Іспанії крізь кривавий хаос громадянської війни рвались до влади ультраправі заколотники на чолі з Франко. Неспокійно було і на кордонах СРСР – зокрема, на радянсько-фінському кордоні. В 1938 році Ізраїль Кліонський кілька місяців провів тут на військових зборах у складі 1-го прикордонного загону НКВС Ленінградського військового округа.
1 вересня 1939 року з атаки Німеччини на Польщу почалась Друга світова війна. Польща швидко пала, і 17 вересня 1939 року СРСР, реалізуючи секретну частину пакту про ненапад Молотова – Ріббентропа, ввів війська на територію Заходу України і Заходу Білорусі, що входили тоді до складу Польщі. В «білоруській кампанії», як він сам її назвав у короткій автобіографії для відділу кадрів (заповнена 21 липня 1952 року), як вієнний лікар брав участь і наш герой. У 1940 році за «білоруський похід» Ізраїль Кліонський був нагороджений медаллю «За бойові заслуги».
22 червня 1941 року Гітлер вдарив по СРСР, поклавши початок майже чотирирічній кривавій бійні, що забрала десятки мільйонів життів. Зрештою, в кінці її у гірший зі світів вирушив і сам фюрер.
Однак влітку 1941-го передбачити все це навряд міг хоч хтось, в тому числі і наш герой. Цей час у нього потім асоціювався не лише з тривогою, але і зі світлими, радісними подіями: в 1941 році дружиною Ізраїля Кліонського стала Кіля Йосифівна Кац. 21 червня 1942 року народиться їх первісток Олександр, а вже після війни, в 1947 році – молодший син Борис.
Кіля Йосифівна Кац народилась 25 грудня 1909 року в українському місті Полтава, в сім'ї міщан Йосифа Абрамовича Каца (1864 року народження, селище Градизьк, Кременчуцький район Полтавської області) і Єлизавети Киселівни Клейн (1869 року народження, місто Кременчук Полтавської області). В 1924 році Кіля закінчила місцеву семилітню, а в 1927 році – індустріальну школу. Після її закінчення 4 місяці працювала хіміком-лаборантом на заводі в місті Карлівка Полтавської області, потім переїхала в Ленінград, в 1928 – 1934 роках працювала на тій же посаді на заводі імені Сталіна. В 1932 році поступила на металургійний факультет Ленінградського індустріального інституту і в 1937 році успішно його закінчила. В 1937 – 1941 роках – інженер-технолог на металургійному заводі «Красный Выборжец».
Восени 1941 року багато підприємств Ленінграда евакуювались – а з ними і провідні спеціалісти, і висококваліфіковані робітники. Кіля Кац, котра вже зарекомендувала себе як справжній професіонал своєї справи, опинилась в містечку Ревда Свердловської області, де до квітня 1942 року працювала на металургійному заводі № 518. Звільнилась в зв'язку з виходом в декрет.
21 червня 1942 року на світ з'явився Олександр Кліонський. Перші роди у Кілі Кац пройшли відносно легко, але пізніше викликали ускладнення: вона тяжко і довго хворіла, потрібна була операція. В майбутньому це ще вплине на її здоров'я… Не хватало свого молока для грудного вигодовування: доводилось «купувати у однієї мамаші». На це йшли всі гроші, котрі Ізраїль присилав з фронту.
Кімната, де жила Кіля з маленьким сином, була світлою і просторою, але відчайдушно холодною: взимку, в люті уральські морози, доводилось увесь час колоти дрова та топити піч. Маленький Саша Кліонський переніс запалення легень – але витримав: одужав і ріс міцним малюком.
Про всі ці труднощі в листах на фронт Кіля не написала чоловікові жодного слова: у нього свої турботи –важливіші. Онучка Кілі Єлена Флакс (Кліонська) – дочка молодшого сина Кліонських Бориса – дізнається про непросте життя бабусі в евакуації лише пів століття по тому, уважно вивчаючи сімейний архів.
А на нашого героя чекали повні небезпек воєнні будні. Відразу ж після початку війни Ізраїль Кліонський був призваний до в армії – у 627-й польовий пересувний шпиталь, де служив воєнним лікарем 3-го рангу. Брав участь в обороні Ленінграда. Війну завершив у званні майора медичної служби. Був нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями «За оборону Ленинграда» та «За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941 – 1945 гг.»(«За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945рр.»).
З самого початку війни Ізраїль Кліонський та його «дорога Кілечка» підтримували один одного в листах. Про тяготи військової служби Ізраїль розповідав мало – набагато більше переживав за дружину та дитину. Деякі листи виглядають так, ніби їх автор – не військовий лікар, який щоденно рятує життя поранених бійців, а людина, що відпочиває у санаторії: «...Повітря чисте, лісове, з болотистим присмаком. Стараюсь бувати на сонечку; по вечорах турбують комарики. Правда, здоров’я похитнулось значно. Останнім часом я почав часто хворіти, хоча харчуюсь чудово … Я неймовірно буду радий та щасливий, отримавши від тебе звістку про благополучні роди …» (з листа Ізраїля Кліонського до Кілі Кац від 10 червня 1942 року).
Практично в кожному листі Ізраїля Кліонського – невичерпна віра в щасливе майбутнє, в неминучу і швидку перемогу над гітлерівськими полчищами. Сьогодні зрозуміло: сподіватись на швидке знищення нацистської Німеччини було, на жаль, наївно. Але хіба цей безмежний оптимізм, ця по-хлопчачому запальна віра – не передвісник справжньої, воістину великої Перемоги? А заодно і захист психіки від багатьох жахіть з котрими неодмінно стикалась людина на війні.
Особливою теплотою та ніжністю просякнуті листи Кілі до Ізраїлю: «Не було ще випадку, щоб після отримання листа від тебе я не строчила відразу ж відповідь. Так і цього разу. Хоча ти попереджаєш мене, що постійні виїзди не дають тобі можливості отримувати мої листи, але бажання спілкуватись з тобою, влити у твоє існування свою любов, зігріти тебе в ці дні великих випробувань, народжує у мені… почуття акуратного кореспондента. Сьогодні я приїхала раніше з заводу, завісила вікна спеціальними темними шторами, і ось зараз, – перша ночі, в кімнаті така знайома тобі обстановка, горить настільне світло, тиша. … Ізенько, милий, навіщо ти надіслав мені таку велику суму? Вчора отримала повідомлення, на пошту піду 12-го (вівторок)…» (з листа Кілі Кац до Ізраїля Кліонського, 10 серпня 1941 року).
Під час блокади Ленінграда Ізраїлю Кліонському іноді вдавалось вибратись у рідне місто. Серце стискається, коли читаєш рядки з його листів цього періоду: «…Я заходив до Міри (родички Ізраїля Кліонського – М. К.). В кінці грудня я від неї отримав листа, повного відчаю. Отримавши сухий пайок на 10 днів, я більше половини відвіз їй. Вигляд, сам вигляд Міри, мене злякав. Переді мною стояв Кощій Безсмертний. На столі в її квартирі лежав труп її матері, у колисці спала дочка» (з листа Ізраїля Кліонського до Кілі Кац, 16 квітня 1942 року).
До 1944 року ініціативу у війні цілковито перехопив СРСР. 8 січня 1944 року блокада Ленінграда була знята. Незабаром Ізраїль Кліонський скористався невеликою відпусткою та навідався в свою квартиру в домі на Лермонтовському проспекті. За його словами, будівля справляла враження склепу: страшенно пригнічували морок, вогкість та, особливо, безлюддя. Двері та стеля квартири Кліонських були пробиті великими уламками, скло у вікнах було відсутнє. Потріскалась пічка, місцями повідпадав тиньк. А ось меблі вціліли, як і частина сімейної бібліотеки. На письмовому столі навіть залишилась література з металургії – ніби чекаючи повернення Кілі…
Посеред воєнних буднів з Ізраїлем Кліонським відбувся дивовижний епізод, про який навіть написала газета «Ленінградська Правда» (номер за 3 червня 1942 року) у начерку «Хірургічний випадок».
Одного весняного ранку до армійського пересувного шпиталю під’їхала медсанбатівська двоколка.
- Ось і приїхали, – сказав візник-червоноармієць, допомагаючи зійти на землю хворому вершнику.
Хворий був кремезний, плечистий. Прибув він з медсанбату з не найстрашнішим діагнозом: «забій правого гомілковостопного суглоба», і попри це здавався надзвичайно жалюгідним. Обличчя смикалось від судоми і кожна складка демонструвала нестерпний біль.
Почали метушитись сестри, забігали санітарки. Викликали начальника хірургічної групи, військового лікаря 3-го рангу Ізраїля Кліонського. Наш герой довго та ретельно промацував суглоб хворого.
- В сім’ї ніхто не страждав на туберкульоз костей?
- Батько хворів і мати теж, – зі стогоном відповів хворий.
- Забоїв на цьому же місці в дитинстві чи кілька років тому не було?
- Були, навіть перелом…
- І суглобний ревматизм у вас був?
- Був! Ох, боляче… Доктор, я – комсомолець-політрук, ви повинні мені допомогти.
Ізраїль Кліонський мовчав. Він сидів поруч з носилками, рука механічно промацувала ногу хворого. Потім привстав і сказав медсестрі, відвівши її у бік:
- Хворий казав про перелом, суглобний ревматизм, спадковий туберкульоз – а цього і близько нема. Травма має досить прихований характер – потрібна операція.
- Операція – при забої?! – здивувалась медсестра.
- Прихована операція, – багатозначно промовив Кліонський. – А проведе її воєнний комісар…
Через два дні військком шпиталю повідомив Ізраїлю Кліонському:
- Ваш діагноз блискуче підтвердився. Хворий виявився фашистським шпигуном, що перебрався через фронт. Під маскою хворого він хотів пробратись в наш тил.
- Операція, звичайно, проведена? – стримано усміхаючись, спитав наш герой.
- Відповідно до хірургічного випадку, – відповів комісар з дуже серйозним видом і ледве помітно підморгнув.
Навіть у воєнні роки Ізраїль Кліонський знаходив час для науки: опублікував у провідних медичних журналах СРСР кілька статей.
Закінчення війни 9 травня 1945 року мільйони радянських громадян сприйняли з величезною радістю і надією: не тільки на відродженні з попелу зруйнованої країни, але й на пом'якшення політичного курсу сталінської диктатури. Ізраїль Кліонський повернувся до роботи на кафедрі гнійної хірургії інституту імені С. М. Кірова. В одному з повоєнних документів наш герой характеризується як досвідчений, висококваліфікований хірург, прекрасний викладач і перспективний вчений. Повернувшись з війни, Ізраїль Кліонський почав збір матеріалу для докторської дисертації. В 1947 році у Ізраїля і Кілі народився другий син – Борис.
Здавалось, попереду – світла життєва дорога, нові досягнення і успіхи. Але, на жаль, над сімейством Кліонських поступово збирались хмари…
Тому були дві причини. Перша – яскраво виражена антисемітська політика радянської держави. Друга – особиста позиція Ізраїля Кліонського, яку він не побоявся озвучити у цей непростий час. Мова про підтримку молодої ізраїльської держави. В доступних джерелах (службові документи, особисте листування, спогади родичів) суспільно-політичні погляди нашого героя не проглядаються. Однак погляди у нього очевидно були, і дуже чіткі. Ізраїль Кліонський був освіченою людиною, багато читав і був в курсі найважливіших політичних подій в світі. Він не був членом сіоністської організації – іншого і неможливо уявити (за посадою йому доводилось завжди бути на виду; а в 1946 році він вступив у партію). Але Ізраїль Кліонський, безсумнівно, співчував сіоністському руху. Ідею створення в Палестині єврейської держави він підтримав гаряче.
22 травня 1948 року Ізраїль Кліонський, асистент кафедри невідкладної хірургії Інституту вдосконалення лікарів імені С. М. Кірова, звернувся до радянського вождя Йосифа Сталіна з проханням надати сприяння в організації збору грошей на придбання зброї для молодої єврейської держави. Результатом збору мало бути створення авіаескадрильї, котру Ізраїль Кліонський запропонував назвати іменем Сталіна.
Звернення містило як чергові славослів’я і реверанси («наша могутня та найпрогресивніша країна в світі», «під Вашим мудрим керівництвом»), так і посилання на актуальну політичну ситуацію: 17 травня 1948 року, всього через три дні після самопроголошення Ізраїля, нова держава визнала СРСР – на подив багатьох, хто слідкував тоді за світовою політикою. Сталін розраховував на соціалістичну орієнтацію нового гравці на Близькому Сході, що в перспективі могло послабити там позиції Великобританії.
Та ж думка звучить і у зверненні Ізраїля Кліонського до радянського вождя: єврейський народ бореться «за свою культуру, за свою честь, за свою незалежність з шаленими бандами головорізів, з наймитами англійського імперіалізму». Він захищає молоду країну від «озброєних до зубів, за останнім словом техніки, вандалів, на чолі з великобританськими хижаками».
Прохання Ізраїля Кліонського звучала не надто вже фантастично. Справа в тому, що з квітня 1948 року Чехословаччина з відома та дозволу Сталіна активно передавала Єврейській агенції (майбутньому ізраїльському уряду) зброю – в основному, німецьку – захоплену на території Чехословаччини під час Другої світової війни чи вироблене там же після її завершення.
Всього за два дні до звернення до Сталіна Кліонського до Ізраїлю вирушили перші винищувачі «Авіа С-199», зроблені на базі німецького «Мессершмітт Bf 109». В наступні два роки молода єврейська держава отримала з Чехословаччини десятки бойових літаків – в тому числі британські «Супермарін Спітфайр» (іронія історії: британська техніка допомагає подолати «наймитів англійського імперіалізму») і десятки тисяч одиниць різноманітної зброї. Крім того, в Чехословаччині були підготовані 81 пілот і 69 технічних спеціалістів – частина з них потім стали кістяком особового складу військово-повітряних сил Ізраїля.
Новина про проголошення держави Ізраїль з ентузіазмом сприйняли тисячі радянських євреїв. Відомості про його підтримку «вождем народів» лише посилювали надії, що й породило звернення до влади, подібні листу хірурга Ізраїля Кліонського.
Однак радянська влада відреагувала на них вкрай негативно. Партійні органи і преса характеризували такі листи як «потворні документи», як «закономірний наслідок буржуазно-націоналістичної, сіоністської пропаганди». Кремль ясно дал зрозуміти як переконаним сіоністам, так і тим, хто просто співчував ізраїльській державі: зовнішня політика – справа товариша Сталіна і партії, а сіоністський рух в СРСР надалі під забороною.
Тимчасова підтримка Ізраїля у зовнішній політиці анітрохи не заважала Сталіну і чекістам посилювати антисіоністські тенденції у політиці внутрішній. З 1948 року в СРСР ведеться боротьба з космополітизмом, яка набуває явного антисемітського відтінку: все частіше «безродними космополітами» стають особи з єврейськими прізвищами. В 1952 році розстрілом 13 відомих єврейських громадських діячів та репресіями стосовно понад ста пов’язаних з ним осіб завершується справа Єврейського антифашистського комітету.
Апогеєм цієї людоїдської «політики» стає так звана «Справа лікарів» (також «лікарів-шкідників», «лікарів-отруйників») – цілковито сфабрикована кримінальна справа проти групи визначних радянських медиків, звинувачених у змові та вбивстві низки радянських лідерів. В січні 1953 року влада оголосила, що «більшість учасників терористичної групи (середи них професора М. С. Вовсі, Б. Б. Коган, А. И. Фельдман, А. М. Грінштейн, Я. Г. Етінгер – М. К.) були пов’язані з міжнародною єврейською буржуазно-націоналістичною організацією «Джойнт», створеною американською розвідкою буцімто для надання матеріальної допомоги євреям в інших країнах». Протоколи допитів щоденно читав Сталін, він же вимагав максимальної уваги до версії про сіоністський характер змови.
В жорна репресій потрапив і наш герой. Він постраждав ще раніше – 19 березня 1951 року був виданий наказ про його звільнення «по скороченню штатів» з посади асистента кафедри невідкладної хірургії Інституту вдосконалення лікарів імені С. М. Кірова.
«Справа лікарів» тоді ще не почалась, однак в Країні Рад вже повним ходом боролись з «безродним космополітизмом» та сіонізмом. Безумовно, влада пригадала Ізраїлю Кліонському його лист «вождю народів» з проханням про допомогу ізраїльській державі.
Втрата улюбленої роботи для професіонала екстракласу стала справжньою трагедією. Хірургія, медична наука були справою всього життя Ізраїля Кліонського. В цей час він посилено працював над докторською дисертацією: звільнення ставило на ній хрест. Втрата роботи різко погіршила і матеріальний стан сім’ї з двома малюками – трьох і восьми років.
Наш герой не здавався – боровся за свої права. Кліонський опротестував рішення про звільнення. Він посилався на зрив докторської дисертації та фінансові труднощі родини, а також справедливо зауважував: стосовно особистості це рішення не витримувало жодної критики. Крім того, стан здоров’я подружжя не дозволяло їм переїхати для пошуків роботи в інше місто: після закінчення війни Ізраїль Кліонський отримав інвалідність, Кіля теж постійно хворіла – незабаром у неї діагностували лейкемію.
Але все було марно. Навіть смерть Сталіна в березні 1953 року не дозволила нашому герою повернутись на кафедру. Вдалось влаштуватись лише викладачем хірургії в медучилищі Жовтневої залізниці.
Зрештою, з падінням кар’єри ще можна було змиритись. Найстрашніше в житті – втрачати рідних людей. 16 січня 1955 року, всього лише в 45 років, пішла з життя його улюблена, ніжна, завжди розуміюча Кіля. Лейкемія виявилась безжальна…
В медучилищі Ізраїль Кліонський пропрацював не менше п’яти років – до першого інсульту. Смерть дружини і переслідування тяжко вплинули на здоров’я – і ось тепер, після удару, у нього тремтіли руки. Довелось залишити викладання. Після другого інсульту Ізраїль Кліонський зліг і вже не вставав: два роки за ним доглядала сестра Роза, що приїхала з Смоленська. 22 жовтня 1966 року Ізраїль об’єднався з Кілею. Йому було всього 59…
Так, наш герой і його дружина поступились в нерівній боротьбі з режимом. Але душевне світло Ізраїля Кліонського і Кілі Кац живі у їх дітях та онуках. Нащадки дбайливо бережуть спогади про дві кімнати у комунальній квартирі, одна з котрих була догори забита книгами – читання в сім’ї шанували, як священнодійство, а бібліотека постійно поповнювалась. Через це хатня робітниця Кліонських, білоруска Бася жила з ними в одній кімнаті – спала на розкладачці.
Молодший син Борис з тихим сумом згадує, як батько допікав йому, відправляючи на уроки скрипки в самого строгого наставника в Ленінграді, Олександра Ісайовича Островського; Ізраїль мріяв про сина – скрипаля-віртуоза. Сам Борис терпіти не міг скрипку і «втік» від батька та музики в Нахімовське училище.
А дочка Бориса, онучка Ізраїля Кліонського Єлена Флакс, захоплена історією роду Кліонських: активно займається генеалогічними дослідженнями та бере участь у наповненні сайту, присвяченого клану Кліонських. Саме Єлена береже архів дідуся.
Хочеться віритиь, що й проєкт «Єврейські герої» допоможе зберегти пам’ять про талановитого вченого-хірурга і дивовижного чоловіка – Ізраїля Борисовича Кліонського.
05.02.2026
Михайло Кривицький
Переклад українською мовою Лідовська Ольга
Бібліографія та джерела:
Личный архив Елены Флакс (Клионской). Характеристика на ассистента Клионского Израиля Борисовича, выданная кафедрой гнойной хирургии Института усовершенствования врачей имени С. М. Кирова. 1951.
Личный архив Елены Флакс (Клионской). Личный листок по учету кадров Клионского Израиля Борисовича. 1952.
Личный архив Елены Флакс (Клионской). Краткая рукописная автобиография Кили Иосифовны Кац. 1952.
Личный архив Елены Флакс (Клионской). Письмо Израиля Клионского Киле Кац. 16.04.1942.
Личный архив Елены Флакс (Клионской). Письмо Израиля Клионского Киле Кац. 10.06.1942.
Личный архив Елены Флакс (Клионской). Письмо Израиля Клионского Киле Кац. 10.04.1944.
Личный архив Елены Флакс (Клионской). Письмо Кили Кац Израилю Клионскому. 10.08.1941.
Личный архив Елены Флакс (Клионской). Заявление Израиля Борисовича Клионского о несправедливом и необоснованном увольнении с должности ассистента кафедры неотложной хирургии Института усовершенствования врачей имени С. М. Кирова. 23.03.1951.
Центральный государственный архив Санкт-Петербурга (ЦГА СПб). Ф. Р8114. Оп. 1. Д. 792. Л. 132-133. Обращение ленинградского хирурга Израиля Клионского к Иосифу Сталину.
Устные воспоминания Бориса Израилевича Клионского об Израиле Борисовиче Клионском и Киле Иосифовне Кац, зафиксированные Еленой Флакс (Клионской).
Жестев М. Хирургический случай // Ленинградская Правда. № 130 (8236). 3 июня 1942 г., среда. С. 2.
Family of Dr. Israel Klionsky (1907 – 1966), surgeon, Borisov area, Leningrad. Family of Dr. Israel Klionsky (1907-1966), surgeon, Borisov area – Leningrad | klionsky.org
Костырченко Г. В. Тайная политика Сталина: власть и антисемитизм. М. 2001.
Костырченко Г. Дело врачей // Родина. 1994. № 7. С. 67.
Советский Союз. Евреи в Советском Союзе в 1945-53 гг. // Электронная еврейская энциклопедия. WORLD ORT. Советский Союз. Евреи в Советском Союзе в 1945–53 гг. – Электронная еврейская энциклопедия ОРТ