31 липня 1926 року Пейсах Красногорський був заарештований Ніжинським окружним відділом ДПУ. Крім нього, чекісти схопили Мойсея Гельфанда, Зяму Іоффе, братів Шолома і Берка Бейліних, Ошера Каганера і Олександра Лефанда. Всі вони були молодими людьми з міщанських сімей, службовцями та чорноробами, яких об'єднували вивчення івриту та мрії про переселення до Ерец-Ісраель. Однак для більшовиків всі сіоністські організації були «антирадянськими» – і Красногорському і його соратникам висунули звинувачення за відповідною статтею, 61 КК УРСР.

На допитах заарештовані свою провину заперечували. Деякі визнавали, що раніше вивчали єврейську історію та культуру, але категорично заперечували звинувачення в антирадянській діяльності. Наприклад, Олександр Лефанд повідомив, що був у сіоністській організації лише два місяці в 1918 році, після чого не підтримував з сіоністами жодних контактів. Ошер Каганер заявив, що про діяльність в Ніжині сіоністів судив виключно «по арештах, що здійснювало різний час ДПУ».

А Пейсах Красногорський і взагалі обмежився короткими заперечливими відповідями. Він вже двічі проходив у справах про сіонізм, в 1924 та 1925 роках та, ймовірно, виробив тактику: мовчати, не називаючи імен, не зізнаватись в тому, чого не робив. Пейсах розумів: будь-яке зізнання буде зброєю проти нього і його товаришів. Більш того, він навіть сам спробував тиснути на слідство, в заяві від 13 серпня звернувши увагу на свій тривалий арешт без висунутого звинувачення та погрожуючи скаргою прокурору. Аналогічну заяву написав і Мойсей Гельфанд.

Тим часом слідство ретельно збирало докази провини заарештованих. Речових доказів виявилось багато: під час обшуку в квартирі Шолома Бейліна чекісти знайшли журнали «Гехалуц», «Гоорец», «Маккабі», освітні програми з самопідготовки сіоністів, інструкції для районних бюро «Гехалуца», тези про переселенську діяльність і т. д. – всього понад сто одиниць видавничої продукції. В пічній золі виявили уривки листів – вочевидь, Бейлін намагався їх знищити у лічені хвилини між стуком у двері та арештом.

Але для повноти картини, демонстрації керівництву взірцево проведеного слідства слідчим бракувало допитів свідків – тим більше, що заарештовані виявляли неймовірну витримку та одностайність.

І потрібні свідчення не вдалось отримати – чи вибити. Двадцятичотирирічний Ісаак Рабінович, уродженець містечка Борзна Конотопського округу, повідомив, що Пейсах Красногорський – переконаний сіоніст та один з керівників ніжинського осередку «Гехалуца». Красногорський переконував Рабіновича вступити в «Гехалуц» і пропонував допомогу з виїздом до Палестини. За словами Рабіновича, навесні чи на початку літа 1926 року з Москви до Ніжина приїхав представник центрального комітету «Гехалуца» (його імені Рабінович не знав). Візиту важливого гостя було присвячено спеціальне засідання ніжинського райбюро в квартирі Красногорського. В засіданні брали участь сам Пейсах, Мойсей Гельфанд, Зяма Іоффе, брати Шолом і Берко Бейліни, Ошер Каганер, Геня Львова, Арон Фейдинов та «інші особи». Всіх їх Рабінович характеризував як переконаних сіоністів, що вели агітацію серед робітничої молоді та борців з впливом Єврейської секції при ВКП(б).

Свідчення Рабіновича підтвердив Ілля Білий – безробітний мешканець Ніжина, 1898 року народження. На відміну від Рабіновича, Білий сам свого часу був у «Гехалуці». Він розповів, що Пейсах Красногорський ще в 1917 році під впливом старшого брата Соломона вступив до сіоністської організації «Гашахер». Брат у 1924 році виїхав до Палестини, а Пейсах на той час став одним з лідерів ніжинського осередку «Гехалуца». Як людина начитана, знавець єврейської літератури, він проводив заняття з івриту та користувався великим авторитетом як у соратників з організації, так і серед безпартійної єврейської молоді. Стараннями Пейсаха ніжинський осередок «Гехалуца» регулярно поповнювався новими учасниками.

Вісімнадцятилітній Авраам Мень був членом осередку «Гехалуца» в містечку Носівка, недалеко від Ніжина. Вступив в організацію він у жовтні 1925 року, а два місяці потому став свідком відвідин носівських сіоністів Пейсахом Красногорським. Той прочитав лекцію про міжнародний стан, тим, хто зібрався, а потім перевірив їх знання з єврейської літератури та географії Палестини. Також Авраам Мень розкрив внутрішню кухню сіоністів: розповів про «алію» – право на виїзд до Палестини для найактивніших та підготованих учасників руху, про фонди добровільних пожертв «керен-алія» (для тих, хто виїжджав до Палестини) і «керен-езра» (для заарештованих товаришів).

Тим часом під час обшуку у Самуїла Кінзбурського, одного з учасників носівського осередку «Гехалуца», чекісти виявили зошит. В ньому Кінзбурський відзначав слабкість місцевої організації через відсутність гідних лідерів і не дуже частих відвідин досвідчених інструкторів – таких, як «Хаг-Гамайцейс». Коли останній зробив доповідь – «зовсім щось інше з'явилось. Ми були б дуже вдячні Р. Б. (Райбюро), якби воно частіше надсилало до нас таких товаришів інструкторів, як Хаг-Гамайцейс». Дуже ймовірно, мова про Пейсаха Красногорського, а Хаг-Гамайцейс – його підпільне прізвисько.

Слідство тривало кілька місяців. У звинуваченні було вказано, що група Красногорського займалась нелегальним переправленням людей за кордон (мова про репатріацію до Ерец Ісраель) та поширенням «шовіністичної пропаганди».

Вирок був суворий: три роки заслання до Туркестану, в місто Полторацьк (Ашгабад). Пейсаху з його малокрів'ям та ослабленими легенями це загрожувало повільною смертю. У цей драматичний момент доля юнака ніби застигла на шальках терез…

І успіх був досягнутий: відбулось те, що сіоністи називали «дивом», а радянська бюрократія – «зміною міри покарання». Під тиском міжнародних організацій, в першу чергу «Політичного Червоного Хреста» Катерини Пешкової, радянська влада в ці роки продовжувала практикувати висилку сіоністів за кордон замість тюремного ув'язнення. Під «заміну» потрапив і Пейсах.