Автор: Фреді Ротман


У 1946 році, в рамках агентурної справи «Палестина», вільнюські чекісти розробляли групу литовських сіоністів. Відповідно до агентурних даних, одним з лідерів єврейського підпілля у місті був Шльома (Шломо) Гіршевич Гефен, старший науковий співробітник Вільнюського інституту санітарії та гігієни.

Шломо Гефен міг би перебратись до Ерец-Ісраель відразу після звільнення Литви від нацистів. Але сміливець залишився у Вільнюсі, щоб вирватись із лабет сталінського режиму змогли сотні інших євреїв. Замість Золотого Єрусалима та ріки Йордан, про які так красиво писав Зеєв Жаботинський, вільнюський вчений-хімік познайомився з підвалами Міністерства Державної безпеки Литовської РСР.

Шломо Гефен (у радянських документах – Шльома Гіршевич Гефен) народився у 1913 році в Каунасі, у забезпеченій сім’ї бухгалтера лісопильного заводу Гірша Самійловича та домогосподарки Гені Ісааківни Гефенів. У Шломо було три сестри: Ася, Сара й Соня, і двоє старших братів: Тувія та Леон.

На самому початку Першої світової війни Гірш Самійлович перевіз сім’ю з Каунаса до Вільно, де Гефени залишались рівно до того моменту, як у лютому 1922 року Віленський сейм прийняв постанову про приєднання міста до Польщі. Маленький Шломо встиг повчитись у Вільно 2 роки у давньоєврейській школі (навчання йшло на івриті), але його батьки швидко зрозуміли, що їм євреям, у Польщі буде несолодко. На сімейній раді Геня Ісааківна та Гірш Самійлович вирішили повертатись назад до Каунасу.

Після приїзду до тимчасової столиці Литовської Республіки батьки записали молодшого сина у Каунаську давньоєврейську гімназію, яку він успішно закінчив у 1930 році. Захоплюючись з дитинства точними науками, а в старших класах біологією та хімією, Шломо вибрав для себе факультет землі та природи Каунаського університету ім. Вітовта Великого. В університеті було цікаво та не особливо важко, адже Шломо, якого з дитинства тягнуло до наук, вчився заради знань, а не заради оцінок. Закінчивши хімічне відділення факультету, молодий чоловік отримав диплом біохіміка та скоро знайшов роботу за фахом – у хімічній лабораторії текстильної фабрики «Літекс».

До початку Великої Вітчизняної війни Шломо Гефен жив у Каунасі. Він одружився та продовжував працювати у «Літексі». 23 червня 1941 року Гефену, його дружині Ревеці Саївні, батькам та деяким іншим членам сім’ї вдалось евакуюватись на одному з останніх ешелонів з Каунаса, де почалось повстання проти радянської влади. Каунаське повстання супроводжувалось не лише нападами на радянських солдатів та офіцерів, але й масовими вбивствами місцевих євреїв. Під безперервними обстрілами, через Паневежис, станцію Малта, Себеж та Ржев сім’я потрапила в евакуацію до узбецького міста Кітаб, де Шломо Гефен знайшов роботу завідувача малярійної станції. У Кашкадар’їнській області Гефена цінували як одного з найграмотніших та добросовісних спеціалістів та неодноразово преміювали. У серпні 1945 року Гефени повернулись до Литви й оселились у Вільнюсі. З Узбекистану сімейна пара поверталась з поповненням: у 1942 році в Кітабі у Гефенів народилась дочка Яель.

З грудня 1945 року та до самого свого арешту Гефен працював старшим науковим співробітником Вільнюського науково-технічного інституту санітарії та гігієни та, крім того, за сумісництвом працював біохіміком у вільнюській Першій міській лікарні.

Заарештували Шломо Гефена 6 листопада 1946 року у Вільнюсі по вулиці Маковій, будинок № 5, де вчений проживав разом з дружиною та дочкою. 27 листопада 1946 року йому було висунуте звинувачення по двох серйозних політичних статтях: 58-1 “а” та 58-11 КК РРФСР (у нещодавно приєднаній до СРСР Литви тоді ще не було свого «радянського» КК, судили за законами РРФСР).

Литовським чекістам було відомо, що сім’ю Гефен в Каунасі вважали сіоністами. Рідний брат заарештованого, Тувія Гефен, секретар парторганізації Ленінського райвиконкому міста Вільнюса, що вступив до 1945 року у ВКП(б), за часів буржуазної Литви був одним з найактивніших членів організації «Загальних сіоністів». Їх зі Шломо зять, Бенас Робінзон, чоловік сестри Сари, також був одним з очільників сіоністського руху при сметоновському режимі.

Що стосується самого заарештованого хіміка, то в молодості, з 1931 по 1940 рік, Гефен був активістом сіоністсько-ревізіоністської молодіжної організації «Бейтар». Рекомендував прийняти Гефена в організацію інший видатний литовський сіоністський діяч – Єхезкель Деліон, голова каунаського осередку «Бейтара» та однокашник Шломо з гімназії. Ця організація вважалась серед єврейської молоді правою, на відміну від соціалістичної «Ха-шомер ха-цаїр», та ставила своєю метою побудову незалежної держави у Палестині. Молодь виступала з доповідями про політику світових держав на Близькому Сході, добувала для єврейської молоді сертифікати на в’їзд до Палестини, організовувала табори військового вишколу, в яких керував інструктор Ірмі Гальперін, що приїхав з Ерец-Ісраель. Кілька років Шломо Гефен займав у каунаській організації посаду секретаря й касира. Протягом 1936 року він виконував роль військового інструктора осередку, а також лектора. Окрім відділення у рідному Каунасі, Шломо Гефен входив, в тому числі, і в республіканське правління литовського «Бейтара», що складався з чотирьох осіб.

Навіть в умовах жорсткого тоталітарного режиму Гефен залишався вірний ідеалам своєї молодості та ні на хвилину не забував про гасло бейтарівців: «У крові та у вогні впала Іудея – в крові та у вогні вона відродиться!»

На початку грудня 1945 року, приїхавши у відрядження в Каунас, Гефен відвідав свого родича й соратника по сіоністському руху – лікаря Давида Райхмана. В квартирі у Райхмана, окрім Гефена та самого господаря, перебував також учитель та колишній член партії «Альгемейн сіоністи» Самуїл Гольдбург. Так Шломо Гефен, відірваний за роки війни від національного руху, знову встановив зв’язок з сіоністським підпіллям.

Для Шломо тут же знайшлась робота. Досить відомі вже у місті Райхман та Гольдбург екстрено від’їжджали до Польщі та шукали надійного і розумного чоловіка, що міг би замість них очолити та розвивати конспіративну інфраструктуру. Гефен, чудово усвідомлюючи можливі наслідки, попри все дав свою згоду. Так Шломо Гефен став керівником литовського сіоністського підпілля, відомого як «Бріха». Штаб-квартира організації була розташована у Італії.

Робота «Бріхи» була в тому, що переправляти сіоністських активістів, та єврейської молоді з Литви до Польщі, звідки вони могли виїхати до Палестини. На Близькому Сході готувались до визначної битви за національну незалежність , а кращих синів єврейського народу у СРСР гноїли у таборах та на спецпоселеннях. Ті, хто вижили під час Голокосту та на фронтах Другої світової війни члени молодіжних рухів, колишні партизани та солдати продовжили всіма способами боротись за звільнення радянських євреїв.

Отримавши від Шломо Гефена згоду, Гольдбург та Райхман розповіли йому деталі своєї роботи. По-перше, переправлення євреїв до Польщі було нелегальним. З Радянського Союзу зазвичай не випускали нікого і нікуди, тим більше євреїв. По-друге, до переправлення за кордон людей треба було готувати. Зазвичай цим займався Райхман, в той час, його товариш, Гольдбург, через представників евакуаційної комісії, що займалась репатріацією колишніх громадян СРСР до Польщі, оформлював на них фіктивні документи. Головним контактом підпільників в апараті уряду Литовської РСР у справах евакуації був чиновник польського походження – Єжи Жилінський. Жилінський виписував на людей фіктивні документи та особисто супроводжував до кордону. Робив він це, звичайно, не безкоштовно.

Ознайомившись зі всіма тонкощами справи, Гефен почав готувати у Вільнюсі групи. Він добре знав багатьох сіоністів та членів їх сімей, що могли надати якусь допомогу у порятунку своїх родичів. Помічником Гефена став Ар’є – Лев Жуховицький. Жуховицький був сином рабина і колись сам вчився у Каунаськой єшиві. Сіоніст з Каунаса запропонував хіміку розділити обов’язки. На себе Ар’є брав оформлення документів та відправлення підготованих Гефеном людей.

Вже у грудні 1945 року Шломо Гефен відправив перших своїх підопічних у Польщу. Ними були відомі у довоєнній Литві сіоністи та члени їх сімей: Філіпп Неймарк, Шломо Лівшиц, сестри Гірш, Сара Гольдберг та її знайома на прізвище Цорфас. Купивши у представника евакокомісії фіктивні документи на 12 осіб, Гефен та Жуховицький знайшли шофера – єврея з 16-ї Литовської дивізії. У переддень католицького Різдва, 24 грудня 1945 року, вантажівка рушила з району Вільнюса, відомого як Зверинець, у напрямку білоруського міста Гродно, розташованого на кордоні. Наступного дня Ар’є прийшов до Гефена та доповів про блискуче проведену операцію: група щасливо «репатріювалась» до Польщі.

Через чотири дні після того, як Шломо та його люди відправили першу свою групу за кордон, 28 грудня 1945 року, до Вільнюса нелегально прибув емісар лодзинського центра «Іхуд» на прізвисько Пятрас. Досвідчений конспіратор, колишній член організації «Ха-шомер ха-цаїр», він також повинен був зайнятись переправленням євреїв до Польщі.

Зустріч вільнюських підпільників та емісара відбулась на вулиці Пілімо, навпроти будівлі міськвиконкому. На зустріч з Гефеном та Жуховським прийшов високий молодий чоловік з вусиками, в чорних рогових окулярах, одягнений в офіцерську шинель та у кашкеті захисного кольору. Незнайомець спочатку представився Гришею, але потім відгукувався тільки на підпільне прізвисько – «Пятрас». Пятрас сказав, що у Лодзі були незадоволені темпами нелегального переправлення потрібних людей до Польщі, тому він і прибув до Вільнюса на допомогу. Під псевдонімом «Пятрас» переховувався ще один єврейський герой – Шмуель Йоффе, уродженець Риги. Муля Йоффе на початку вересня 1945 року нелегально виїхав з Риги та добрався до Мілана. Там він переконав представників сіоністських організацій у необхідності порятунку сіоністів, що залишились у СРСР. Отримавши потрібні повноваження, він перебрався до Лодзі, а потім – до Литви. Перебуваючи на нелегальному положенні, він жив під різними іменами. Гефену він привіз наказ від керівництва «Бріхи» – передати емісару роботу з переправлення людей, а самому впритул зайнятись звільненням засуджених та засланих сіоністів. До завдань емісара входило і надання матеріальної допомоги ув’язненим та членам їх сімей. На ці витрати Муля Йоффе передав Гефену для початку 6000 рублів.

З Лодзі Пятрас привіз для Гефена і одне конкретне завдання – звільнити з заслання дружину колишнього голови каунаського «Бейтара» Єхезкеля Деліона. У 1941 році Деліона схопили НКВСники та відправили до Сибіру. У засланні він помер, а його вдова, Діана Деліон-Рубінштейн, що колись працювала безпосередньо з Жаботинським, так і залишилась жити у спецпоселенні в Томській області. Для здійснення операції Пятрас передав Гефену фотографію Делион-Рубинштейн і 4 тисячі рублів. З Вільнюса Шломо, як голова підпілля, нікуди виїхати не міг, тому залучив до порятунку жінки Йосифа Тейтельбаума, свого знайомого. Порадившись, підпільники вирішили: оскільки потрібно буде вивозити Діану з Сибіру залізницею, треба знайти знайомого коліївця. У червні 1946 року така людина, поляк, був знайдений. За грошову винагороду він повинен був привезти з Томської області Деліон-Рубінштейн, забезпечивши її підробленими документами. У випадку успіху втікачка через Польщу була б евакуйована до Парижу.

Дві тисячі рублів, що залишились з переданої суми, Гефен виділив на матеріальну допомогу колишньому секретарю правління «Бейтара» в Каунасі Ізраїлю Єваровичу, що знаходився у засланні.