У 1930 році в Москві центральний комітет «ха-Шомер ха-Цаїр» разом з культурно-просвітницьким рухом «Тарбут» за підтримки «Гдуда» створив ульпан – інтенсивні курси для підготовки сіоністських активістів. Серед учнів був і Олександр Лізенберг, що вивчав іврит, історію єврейського народу, історію сіоністського руху, літературу та інші загальноосвітні предмети разом з товаришами по руху – Гілелем Каплінським, Михайлом Глезером і Борисом Гінзбургом. Викладачами були Авраам Криворучко (Карів), Цапман і ще один товариш, що зберігав анонімність з міркувань конспірації – один з небагатьох, що залишився у Радянському Союзі івритських письменників. В той період багато молодих сіоністів писали вірші трьома мовами – російською, їдишем і івритом, мріючи про майбутню алію до Ерец-Ісраель.

Навчання в ульпані було розраховане на рік, але було перерване черговою хвилею арештів у 1931 році. Через свою активність Лізенберг також потрапив під нагляд ОДПУ. Відповідно до документів МДБ, Лізенберг у 1928 році був членом штаба нелегальної молодіжної сіоністської організації «ха-Шомер ха-Цаїр» і членом «партійного суду» цієї організації в колишньому Проскурівському округу. Тоді, в 1929 році, коли йому було всього вісімнадцять років, його утримували під вартою за активну сіоністську діяльність. На допиті стався інцидент, що характеризував темперамент нашого героя: коли слідчий назвав його «жид*м», юнак схопив глечик з водою та кинув у одепеушника. Його засудили до трьох років увʼязнення, але враховуючи неповноліття, тримали під вартою до вісімнадцяти років.

З 1930 до 1933 року Лізенберг перебував в увʼязненні у Челябінському політізоляторі – одній з найстрашніших тюрем для політичних вʼязнів. Там утримувались сіоністи, троцькісти, меншовики та інші «вороги народу». Після звільнення з політізолятора, у 1933 році, Олександра заслали ще на три роки.

Після завершення заслання, у 1936 році, Лізенберг повернувся додому і працював бухгалтером на Київській взуттєвій фабриці, намагаючись жити спокійним життям подалі від політики. Але спокій тривав недовго. 1 вересня 1939 року почалась Друга світова війна, а 22 червня 1941 року нацистська Німеччина напала на СРСР. Тридцятилітнього Олександра Лізена призвали на фронт і служив він у складі 145-ї артилерійської бригади, брав участь у звільненні України, Молдови, Польщі та Румунії, пройшов Брянський, Воронезький, 1-й і 2-й Українські фронти, бачив жахи війни та звільняв території, де нацисти знищували єврейське населення. Після війни його частина була розформована, і в 1946 році він демобілізувався.

Після демобілізації Лізенберг жив у Москві та, відповідно документам МДБ, підтримував звʼязок з керівником антирадянського комітету і єврейської релігійної громади, проводив роботу серед єврейської молоді з залучення її до діяльності московської синагоги.

В кінці 1946 року Лізенберг прибув до Львова і «встановив звʼязок з єврейськими клерикалами». По даних агентів МДБ з кодовими іменами Вілінсько, Сільгос та деяких інших, Лізенберг був повʼязаний з сіоністським підпіллям. Розробка МДБ велась в напрямку виявлення його причетності до сіоністського підпілля та антирадянської націоналістичної діяльності серед єврейського населення, яку він проводив, але, ймовірно, серйозних доказів знайти не вдалось, і справа не розвинулась.

В рідне містечко Купель Лізенберг повернутись вже не зміг – воно було цілком знищене фашистами під час Голокосту; його рідні і близькі, що не встигли евакуюватись, загинули. Колись живе, шумне містечко з синагогами, хедерами, базарними днями і святами стало мертвим – його просто більше не існувало на карті. Осівши у Львові, Лізен екстерном закінчив Торгово-економічний інститут і продовжував працювати бухгалтером, але поступово письменництво все більше захоплювало його, стало для нього терапією, способом вилікувати травму таборів, війни і Голокосту. Перші тексти він створював «для себе», щоб справитись зі спогадами та болем втрати цілого світу – світу єврейського містечка, що було безповоротно знищене. Однак скоро він вирішив публікуватись, відчуваючи, що повинен стати голосом народу, який щез.

Документи МДБ свідчать про ще один сміливий вчинок Лізена. В травні 1948 року у повідомленні про реагування єврейського населення на події в Палестині «органи» пишуть: З ініціативи жителя м. Львова ЛІЗЕНБЕРГА складений лист товаришу СТАЛІНУ від імені львівських євреїв, в якому порушується клопотання про організацію єврейського легіону і переведення його в Палестину.

Єврейський письменник БУХБІНДЕР, висловлюючи співчуття боротьбі єврейського народу проти арабів, казав:

...Знову лиється кров євреїв в Палестині. Боюсь, що араби можуть задушити єврейську державу. Якби вербували, то знайшлись би такі, що поїхали б воювати на боці євреїв, адже наші люди виховані так, що завжди стають на бік справедливості…

Цей вчинок Лізенберга вимагав неймовірно сміливості в умовах антисемітської кампанії та боротьби з космополітизмом, що наростала.