18 вересня 1944 року Микиті Хрущову, тодішньому голові Ради народних комісарів України, прийшло спеціальне повідомлення із голосною назвою – «Про антисемітські прояви на Україні». В об'ємному документі НКДБ УРСР місце знайшлось не тільки антисемітизму, але й абсурдним висновкам про поширення єврейським населенням «провокаційних» чуток. Зокрема, одним з «провокаторів» був названий письменник Якуб Ісаакович Серф, що приїхав з Москви до Чернівців. Справжнє ім'я письменника – Нафталі Герц Кон – у радянських документах ніколи не згадувалось, воно стало своєрідним псевдонімом літератора.

Нафталі (по-місцевому – Нафтоле) Герц Кон народився до 1910 року в містечку Сторожинець Герцогства Буковина, що входило тоді до складу Австро-Угорської імперії. Батько, Іцик Кон, був годинникарем, а мати, Рохл Серф, утримувала в Сторожинці невеликий готель. Коли хлопчику було років десять, мати подала на розлучення через пристрасть батька до азартних ігор. За версією одних біографів, після розлучення батьків Нафталі Герц та його молодший брат Яків залишились з матір'ю та бабусею, за припущенням інших – дітей розділили: Нафталі Герц жив у батька, а Яків – з матір'ю.

Але точно відомо, що з самого раннього віку Нафталі Герц виявляв тягу до літератури. Ще навчаючись у хедері, він почав писати вірші їдишем та німецькою, якими володів однаково. У підлітковому віці хлопчик залишився зовсім один, без батьків та рідних, у Чернівцях, де влаштувався працювати на фабрику. Вечорами він знаходив у собі сили відвідувати школу. Юний поет відразу ж влився до бурхливого літературного життя міста. Рівняючись на популярних чернівецьких ліриків, у 19 років Нафталі Герц наважився опублікувати свої вірші в газеті «Черневицер блэтер» («Чернівецькі листки»). Поета похвалили старші товариші.

На щастя сюжетів для віршів у міжвоєнних Чернівцях не бракувало. І це не тільки любовні історії, характерні для молодих рядків, чи ж краса рідного краю. Як і багато його ровесників-євреїв, що жили в Королівстві Румунія, юнак захопився лівими ідеями. Ще у рідному Сторожинці Нафталі Герц почав поширювати антиурядові листівки, чим доводив до істерик матір. Симпатизуючи комуністичному рухові, юнак проігнорував те, що його призвали до румунської армії та вирішив втекти до Відня. Там він зустрів самого Стефана Цвейга, що порадив йому перелаштуватись з німецького на їдиш – так би мовити, вирішив творчу дилему, що мучила молодого поета.

В австрійській столиці дезертиру вдалось купити підроблені документи на ім'я Якуба Серфа (Якуб – на честь брата, Серф – дівоче прізвище матері), і по них виїхати до Польщі. В Варшаві дах над головою йому дав їдишський письменник та фотограф Алтер Кацизне. В польській столиці, що була на той час всесвітнім центром єврейської культури, Нафталі Герц Кон почав публікувати свої вірші у бундівській пресі, а також в журналах «Літераріше блетер» («Літературні листки») та «Літераріше трібуне» – органі «революційних письменників і журналістів», пов'язаному з нелегальною Комуністичною партією Польщі. Друкувався він під своїм справжнім прізвищем, перетворивши її тим самим у творчий псевдонім.

Нафталі Герц одружився з Єлизаветою Гольдман, що сподобалась йому – інтелігентна дівчина з забезпеченої варшавської сім'ї, що працювала вчителькою. Ось тільки сімейне щастя тривало недовго. Поетом, що нелегально проживав у Польщі зацікавилась польська контррозвідка та політична поліція – дефензива. У 1931 і 1932-му його двічі арештовували, і він опинявся у варшавській тюрмі Павяк, щоразу під загрозою депортації до Румунії.

Під час другої відсидки вийшла перша 60-сторінкова збірка віршів та поем Нафталі Герца «Трот нох трот» («Крок за кроком»). Він тут же був конфіскований польською поліцією за своє антидержавне скерування. Питання про депортацію революційного поета до Румунії було практично вирішене, але на допомогу ув'язненому прийшов один з лідерів Бунда, Хенріх Ерліх, а також єврейський поет та есеїст Мейлах Равіч. Завдяки їхньому заступництву Нафталі Герц-Кона по лінії МОПРу (Міжнародної організації допомоги борцям революції), комуністичного аналога Червоного Хреста, обміняли на польського шпигуна, що відбував термін СРСР.

Разом з сім'єю єврейський поет опинився в Харкові, тогочасній столиці Радянської України. В СРСР Кона прийняли добре і відразу ж дали роботу, попри те, що говорив він лише їдишем, німецькою та румунською. У 1934 році його прийняли до Спілки письменників, дали можливість друкуватись у Москві та Харкові. У 1935 видали в Мінську перш книгу літератора: ту ж «Крок за кроком», яку колись заарештувала польська поліція. Він переробив її та розширив у два рази.

Як людина передбачлива та неймовірна чесна, Нафталі Герц Кон дуже швидко зрозумів всю брехливість радянської системи. Його шокували наслідки Голодомору: у брамах помирали селяни, що вирушили до Харкова, а місцева влада навіть не могла вчасно прибирати трупи.

Матеріальна ситуація пролетаріату та творчої інтелігенції також шокувало письменника. Заарештований у червні 1938 року радянський письменник Яков Кальницький, звинувачений у членстві в «антирадянській сіоністській шпигунській організації», в одній із своїх заяв показував, що Нафталі Герц Кон увесь час скаржився на матеріальні труднощі: «…кожному кричав, що чесному письменнику в радянській країні прожити неможливо».

Скоро прийшла черга і самого Кона, заарештованого слідом за Кальницьким восени 1938 року. Під тиском поет змушений був підписатись під текстом свідчень, що склали слідчі, про те, що в період життя в Румунії та Польщі займався провокаторською діяльністю, входив до Бунду та перед виїздом з СРСР був завербований польськими розвідувальними органами. У 1937 році за таке розстрілювали, але, потрапив до тюрми під час чергової чистки силового апарату, Кон зміг вижити. В кінці 1939 року від своїх свідчень, вибитих силою, він відмовився. Слідство справу переглянуло, але його антирадянські висловлювання були викриті численними показаннями свідків. В результаті його відправили до ГУЛАГу «всього» на 3 роки.

В березні 1941 року Нафталі Герц Кон повернувся з табору до Харкова. Не встигнувши відсвяткувати з дружиною завершення її у Харківському медінституті, поет змушений був знову покинути місто. Під час Великої Вітчизняної війни разом з маленькими доньками Вітою та Інною і дружиною Єлизаветою поет перебував у Казахстані. В евакуації Нафталі Герц Кон на запрошення письменника Іцика Фефера почав співробітництво з Єврейським антифашистським комітетом.

Чергові проблеми з владою у Нафталі Герц Кона почались після звільнення Української РСР від німецького війська. На початку вересня 1944 року літератор за завданням Єврейського антифашистського комітету приїхав до Чернівців. Він повинен був перевірити цілий шквал скарг та чуток, що доходили до комітету з Чернівців.

Місцеві мешканці стверджували, єврейських біженців, які повертались до Чернівців, почали примусово мобілізувати на підприємства Уралу, а потім і Донбасу. Доходило до того, що людям не давали прописуватись у рідному місті або висилали з Чернівців, попри наявність у них робочого місця.

Ходили також абсолютно неймовірні чутки – про те, що відправлених на трудовий фронт жінок змушували займатись проституцією. Подібні розмови нерідко призводили до серйозних ексцесів. В одному з чернівецьких військкоматів, де оформлювали документи мобілізованим на роботи, шість жінок, боячись ганьби, вискочили з вікон другого поверху на бруківку.

Напруга зростала також і через листи, в яких земляки багато описували рівень життя у Радянській Росії та ставлення до «західняків». Чернівчани, що не звикли до комуністичних будівництв впадали у паніку. Скаржились тамтешні євреї у Єврейський антифашистський комітет і на антисемітизм місцевої влади, особливо голови Чернівецької міськради Кошового.

З атмосферою в Чернівцях Нафталі Герц Кон та Ріва Балясна – єврейська поетеса, що приїхала до міста збирати матеріали для книги, познайомились відразу. Літератори вирішили відвідати сім'ю, що отримала приголомшливого листа з Уралу, та особисто переконатись у правдивості сказаного. Швидко знайшовши потрібну квартиру, Балясна і Кон постукали у двері. Квартира виявилась не зачинена, але ні в коридорі, ні у вітальні нікого не було. Посередині вітальні стояв стіл, а на ньому лежав той самий лист. Літератори, розгубившись його прочитали, але як не кликали господарів, ніхто до них так і не вийшов.

Зупинившись у готелі «Палас», Нафталі Герц Кон знову пішов на розвідку у місто. Там він випадково дізнався, що його друг дитинства, поет Янків Фрідман, повернувся з Бершаді, куди його під час війни депортували румуни, і живе у Чернівцях. На квартирі у старого товариша сцена з пустою квартирою повторилась. Тільки двері цього разу були закриті.

Сусіди, які виглянули на стук, повідомили, що ніякий Фрідман в квартирі ніколи не жив. Надзвичайно розгублений письменник вийшов на вулицю і почав прогулюватись біля під'їзду. Раптом до дому подійшла якась жінка, поцікавилась у Кона, кого той розшукує. Переконавшись після багатьох питань, що літератор дійсно особисто знав Фрідмана, жінка назвалась його дружиною та повела гостя в ту саму квартиру, куди Кон перед цим марно стукав. Після сказаного дружиною кодового слова і фрази їдишем – «Нічого, можеш вийти!», – змучений та дуже схудлий Янків Фрідман відкрив двері. Як виявилось, він ховався у якомусь сховищі у надрах квартири. Чернівчани насправді боялись виходити на вулицю, щоб не потрапити під облаву міліції та примусову відправку вглиб СРСР.

Засвідчивши беззаконня, що відбувалось у місті, Кон та його супутниця Балясна вирушили на розмову з завідувачем Чернівецького облвиконкому Дидіком, що прийняв відвідувачів недружньо та фактично виставив за двері.

Перший секретар обласного комітету партії Зеленюк був набагато доброзичливішим і навіть дозволив поетам провести 7 вересня 1944 року спеціальний мітинг для єврейського населення. Захід відбувався їдишем, з великим аншлагом: на ньому були присутні близько 2000 осіб. Після розмови Кона та Балясної з керівництвом міста та проведеного мітингу мобілізація на трудовий фронт призупинилась.

За результатами відрядження обурений до глибини душі поет надав Єврейському антифашистському комітету розгорнутий звіт. В ньому він яскраво описав, як євреї зі східних провінцій Буковини, що після договору 1940 року залишились за Румунією, тинялись по Бессарабії, бо їх ніде не хотіли прописувати чи давати офіційний статус. Без прописки в СРСР неможливо влаштуватись на роботу і виходить, що колишніх жителів Румунії не випускали назад і нормально легалізуватись в країні рад теж нема можливості. Дісталось і чернівецькій владі, що євреїв, які повернулись з таборів Трансністрії, зупинили у передмісті Жучка, біля мосту через Прут, але до міста не пускали. Корінних жителів Чернівців, що відсиділи строки в румунських таборах не впускали в рідне місто. Все, за словами поета, вирішувалось лише за допомогою хабарів.

«Дуже скоро людей несподівано почали хапати на вулицях, вночі на квартирах чи біля міліції, де вони стояли очікуючи прописки, відводити до будівлі районної Ради та після кількох днів перебування ніби вони були арештантами, без їжі, без одягу, саджати до вагонів та відправляти на Урал, а пізніше в Донбас», – гніву поета не було меж. – «Якщо пред'являлась довідка про роботу чи довідка про те, що дана особа за законом мобілізації не підлягає, то документи ці відбирали чи просто рвали». Писав він і про те, як євреїв зі Східної Буковини, іноземних громадян, хапали та відправляли на роботу до Свердловська, а іноді й зовсім розлучали сім'ї, залишаючи дітей в Чернівцях і висилаючи їх матерів на схід СРСР.

Як чоловік сміливий та прямолінійний, у звіті Кон висловив свої думки з приводу того, що відбувалось: «…це взагалі не мобілізація, а просто хочуть змінити склад населення міста». Причин для таких висновків у нього було достатньо: у Чернівці з найвіддаленіших куточків СРСР присилали чорноробів, а місцевих висококласних фахівців-євреїв витісняли з міста.

В кінці звіту поетом був запропонований цілий комплекс заходів з нормалізації ситуації в місті. В тексті він підкреслив, що всіх цих людей, які були незаконно вислані з міста, треба їх терміново повернути до Чернівців. Одна з вимог стосувалась культури: поет казав про необхідність організувати єврейську бібліотеку, єврейську художню самодіяльність, відкрити газету їдишем та зайнятись проблемами єврейських шкіл.