Двічі – у вересні і жовтні 1926 року – в одеському порту стояв пароплав «Діадато». Його капітаном і власником був такий собі Ханевік – за оцінками чекістів, особистість вкрай ворожа до радянської держави. Під час Першої світової війни Ханевік зі старшими братами відкрив у Петрограді велику торгівельну фірму і на воєнних спекуляціях заробив немалі статки. Після революції Ханевіки активно підтримували білий рух через колишнього морського аташе Росії в Скандинавії П. П. Фон Вейнмарна. З початком інтервенції на півночі вони пожертвували великі суми генералам Є. К. Міллеру і Е. Айронсайду. Після провалу експедиції Міллера брати продовжили допомогу антибільшовистським силам: один з них, наприклад, надсилав з Фінляндії дорогоцінності для реалізації їх на місці та фінансування з цих коштів «антибільшовистських сил».

Чекісти не сумнівались: рейс «Діадато» по Чорному морю з відвідуванням радянських портів – акція шпигунства, налагоджування зв’язків з потрібними людьми. Особливо Ханевіка цікавив Кавказ; але й Україну не оминула його увага. В Одесі контактом скандинава був Фройд. Йому Ханевік буцімто залишив свої адреси для подальшого зв’язку.

Підозрілими чекісти вважали і зустрічі Фройда з англійцем Белем – той відвідав Одесу восени 1926 року. Візит Беля був пов’язаний з аварійністю судів (можливо мова йде про аварії на судах компанії “Аркос”, але слідчий одеського відділу ДПУ Найдман побачив в цьому лише привід для отримання шпигунських відомостей від Фройда. Висновок, якщо вдуматись, парадоксальний: адже Бель був представником «Аркос» – радянської компанії в Англії, створеної для організації радянсько-англійської торгівлі. При цьому, коли в 1927-му році вибухне дипломатичний скандал, Лондон точно так само звинуватить «Аркос» у шпигунстві – на користь СРСР. Більшовистський уряд в цей час підтримав китайську революцію і воєнного лідера партії «Гоміньдан» Чан Кайші, що привело до різкого погіршення радянсько-британських стосунків. Лондон підозрював СРСР у підтримці комуністичного руху і на Туманному Альбіоні – через торгові організації. Результатом стали обшуки в офісах «Аркос» і радянського торгового представництва 12–15 травня, що супроводжувались арештами сотень співробітників, і серед них британців. Обшуки виявились безрезультатні: секретних документів знайдено не було.

Спілкування з іноземцями та «ворожої критики радянських заходів» (прикладів останньої справа Фройда не містить) виявилось достатньо для порушення кримінальної справи по статті 66 КК СРСР – шпигунство. Вона передбачала покарання аж до смертної кари, мінімум – три роки позбавлення волі, при особливих пом’якшувальних обставин. 24 лютого 1927 року Артура Фройда заарештували…

Провину на допитах Фройд заперечував. За його словами, довгі зустрічі з іноземними капітанами присвячувались виключно службовим питанням: завантаженню та розвантаженню судів, їх ремонту, оформленню документів і т. д. В тюрмі Артур Фройд написав заяву на ім’я слідчого Найдмана. Він виражав «здивування» з приводу свого арешту та висунутого звинувачення, вважаючи те, що сталось повним непорозумінням. На завершення Фройд апелював до думки, яка склалась про нього у колег: Микола Іванович Матяш – заступник завідувача Одеської фрахтової контори Совторгфлота; Григорій Ілліч Іменітов – начальник Транспортного управління Наркомторга СРСР (Москва); Георгій Іванович Харьков – член Колегії Наркомторга РРФСР (Москва); Михайло Мойсейович Пурижинський – голова Експортхліба (Одеса). Всі вони були шанованими членами партії та професіоналами своєї справи.

Тим часом чекісти провели обшук в квартирі Фройда за адресою вул. Спиридонівська, 8. Результатів він не приніс. Свідчення у справі взагалі відсутні. Слідчий Найдман змушений був зробити висновок: для звинувачення у шпигунстві доказів недостатньо. Справу передали до Одеської окружної прокуратури, і 29 квітня 1927 року та припинила її.

Здавалося б, свобода близько. На жаль – зупинятись безжальна бюрократична машина не спішила. Чекісти клопотали перед Особливою нарадою при ДПУ УРСР про вислання Артура Фройда на 3 роки в одну з північних губерній, як «соціально небезпечного елемента».