Доля зіграла з Олександром Ейгом та його другом дивовижний жарт. Від турецького призову вони готові були переховуватись, зазнати будь-яких злигоднів, а на пропозицію вступити в єврейський легіон під командуванням британців відгукнулись відразу і з захопленням. Олександр Ейг влився до лав 40-го батальйону Королівських фузілерів (піхота) – підрозділу, що став справжньою кузнею національних кадрів для майбутньої єврейської держави. Доля цього батальйону виявилась особливою: коли хвиля демобілізації «поглинула» два інших єврейських батальйони, саме 40-му випала честь в грудні 1919 року гордо підняти прапор «1-го Іудейського».
Під керівництвом командирів, що змінювали один одного – спочатку полковника Семюеля, потім Скота – батальйон зміцнювався та набирався досвіду. Але справжнє преображення почалось з приходом легендарного Еліезера Марголіна. Цей харизматичний лідер горів ідеєю перетворити єврейських легіонерів у прообраз майбутньої армії Ерец-Ісраель, вкладаючи у кожного солдата не лише військові навички, але й мрію про вільну єврейську землю.
В Єврейському легіоні Олександр Ейг обійняв посаду бібліотекаря. Інші добровольці, що маршували вулицями Тель-Авіва з пов'язками на рукавах, часто підсміювались над ним. За його спиною шепотілись: «нероба», «вегетаріанець», «поалей-сіоніст». Але Ейг не звертав уваги на пересуди. Він займався дуже важливою справою – створенням бібліотеки легіону.

Ейг любив книги та порядок. За короткий час він зумів організувати взірцеву бібліотеку. Його часто бачили в таборі з гвинтівкою на плечі і книгами в руках. Він ходив від загону до загону, від намету до намету, роздаючи літературу. Ця робота допомагала підтримувати бойовий дух солдатів у гарячих пісках Єгипту і під час довгих стоянок в Палестині.

Після закінчення війни і розпуску єврейського легіону Ейг продовжив працювати бібліотекарем в новоствореній бібліотеці Гістадрута. Спочатку в ній панував безлад, він діставав книги для бібліотеки, збираючи їх по всій країні, але Ейг енергійно взявся за роботу, впорядковуючи та розширюючи бібліотеку.

Це були дні Третьої алії. Бібліотека подорожувала за робочими таборами, забезпечуючи їх книгами. Ейг, попри слабе здоров'я, став «мандрівним бібліотекарем», відвідуючи філії для контакту з місцевими бібліотекарями й читачами. Під час цих поїздок Ейг також досліджував флору країни, збираючи звідусіль рослини. Додому він привозив не лише книги, але засушені рослини, які потім вивчав разом з тим же своїм товаришем по захопленню – Еліезером Факторі. Так було закладено фундамент його великої ботанічної колекції.

Будівля Гістадрута в ті роки розташовувалась на вершині піщаного пагорба, недалеко від вулиці Алленбі. Його центральна бібліотека займала одну з кімнат. Одного ранку Єхуда Шарет, брат Моше Шарета і колега Олександра Ейга, прийшовши на роботу і відкривши двері бібліотечної кімнати, був глибоко вражений побаченим. Серед високих стосів книг, нагромаджених один на другий ящиків та пачок спеціального паперу, що слугував для сушіння польових рослин, він виявив Ейга. Той лежав одягнений на голій лавці. Ейг виглядав зовсім хворим: запалі щоки, очі, що глибоко позападали, виснажене пожовкле обличчя. Шарет, серйозно злякався від вигляду Ейга, та хотів негайно викликати лікаря та надати допомогу. Однак Ейг, зібрав останні сили, з усмішкою на змученому обличчі почав обговорювати план роботи на наступний день, демонструючи дивовижну стійкість духа та відданість своїй справі.

Ейг, з головою занурений у свої дослідження, абсолютно не звертав уваги на побутові труднощі. Збираючи взірці рослин в пісках Тель-Авіва та на пагорбах Єрусалима, він думав лише про свою роботу. Разом з Еліезером Факторі вони орендували крихітну кімнату на вулиці Буграшов. Тісний простір був заповнений книгами та стосами паперу, що перешаровував підготовані до сушіння рослини. Тель-авівський лікар, що лікував Ейга та Фактора, не приховував свого хвилювання. В розмовах зі знайомими він нарікав: «Ці люди абсолютно себе не бережуть. Живуть в темній квартирі, харчуються мізерно, а їх тривалі ботанічні екскурсії надзвичайно їх виснажують».

Але праці Ейга здобули нарешті визнання. У 1925 році професор Отто Варбург, вчений-ботанік та активний учасник сіоністського руху, ніби відкриваючи новий розділ в житті молодого вченого, запросив його на посаду асистента у створений ним відділ прикладної ботаніки Експериментальної сільськогосподарської станції. Професор також запропонував Ейгу приєднатись до колективу Єврейського університету в Єрусалимі.

Олександр зі ще більшим ентузіазмом занурився у вивчення флори Палестини. Його експедиції охопили всю країну: від спекотного Негева до прохолодних лісів Галілеї, від узбережжя Середземного моря до загадкових берегів Мертвого моря. Результати цих досліджень не заставили на себе чекати. У 1926 році вийшла в світ його робота «Внесок у пізнання флори Палестини», а через рік – «Рослинність Палестини». Обидві праці відразу ж були прихильно прийняті в наукових колах. Але Ейг не зупинився на досягнутому. Він опублікував низку важливих наукових робіт на різноманітних мовах, присвячених рослинності країни. Його дослідження містили багато новаторських ідей та серйозних відкриттів, та зробили значний внесок у ботанічну науку регіону.

За якийсь час доля звела Ейга з видатним російським вченим Миколою Вавіловим. Оцінивши талант молодого дослідника, Вавілов запропонував йому зайнятись вивченням роду Aegilops, чи Оводника – однорічних трав, близьких родичів пшениці. Цей вибір був невипадковим – важливість цього роду для розуміння еволюції та генетики зернових культур була велетенською. Ейг з ентузіазмом взявся за цю роботу, і у 1929 році опублікував блискучу монографію, що отримала широке визнання у наукових колах.

Ейга високо цінував ще один визначний вчений, професор Василь Маркович, співробітник Всесоюзного інституту рослинництва в Ленінграді, що провів за допомогою Ейга кілька ботанічних досліджень в Палестині. Повертаючись з експедиції на о. Ява, радянський професор зробив значний гак, щоб ще раз зустрітись з молодим палестинським вченим та обговорити дослідження флори маловивчених регіонів. У розмові з агрономом Авраамом Зусманом Маркович відзначив: «Ми б запропонували вашому Ейгу масштабну дослідницьку роботу в Середній Азії, та він цілковито належить цій країні та своєму народові».
Серед тих, хто зіграв ключову роль в становленні Ейга як дослідника, виділявся не лише російський вчений Микола Вавілов, але й швейцарець Жозіас Браун-Бланке, з яким Ейг познайомився під час перебування у Франції. У 1928 році Єврейський університет придбав гербарій Ейга. На отримані кошти Олександр вирушив у подорож в Університет Монпельє.
Якщо від Вавілова Ейг перейняв широкий погляд на проблеми систематики та географії рослин, а також прагнення до подальших дослідницьких експедицій, то Браун-Бланке познайомив його з методами роботи у фітосоціології. У Монпельє Олександр Ейг отримав докторський степінь за роботу про фітогеографічні елементи флори Палестини.
Після повернення в рідні краї Ейг з ентузіазмом взявся за розробку широкого плану вивчення фітосоціології Палестини. Однак, занурившись у дослідження, він прийшов до важливого висновку: для глибокого розуміння місцевих рослинних спільнот необхідно розширити горизонти своїх пошуків. Пройнявшись цією ідеєю, з 1931 року Ейг розпочав організацію цілої серії масштабних експедицій, які привели його в Сирію, Туреччину та Ірак.

Його дослідження в горах Тавру, Аманусу та Лівану принесли унікальні результати. Вперше були описані лісові спільноти ліванського кедра та кілікійської піхти, а також інші раніше невідомі науці рослинні спільноти. Особливий інтерес у Ейга викликали гори Аманус з їх унікальною флорою, багатою давніми реліктами. У 1932 році він ретельно досліджував цей регіон, створивши багато схем. Ейг продовжив свої інтенсивні дослідження лісових спільнот Курдистану, поєднуючи польові роботи з лабораторними. Між експедиціями він встиг підготувати дві важливі роботи: про ізраїльський дуб та про єрусалимську сосну. В матеріалі про ізраїльський дуб Ейг відновив історію поширення цих лісів у Палестині, базуючись на результатах вивчених даних та результатах вивчення залишків давніх дерев. Він показав, що ці ліси колись вкривали більшу частину прибережної рівнини та інших регіонів. Дослідження єрусалимської сосни призвело Эйга до висновку, що ці ліси були природною давньою спільнотою в гірських середземноморських районах Ерец-Ісраель до втручання людини.