top of page

Зиновій Толкачов

1902 – 1977

27 січня – день, коли світ схиляє голову, згадуючи про жертви Голокосту. Саме цього дня, у 1945 році, Радянська армія звільнила Освенцім-Біркенау, найстрашніший із таборів смерті, що знаходився у Польщі. Там, у вогняних печах людської трагедії, знайшли свою загибель більш як 1,1 мільйона душ, серед яких більшістю були євреї.

Цього скорботного дня особливо важливо згадати ім'я Зиновія Толкачова – неординарного радянського художника, одного з перших, хто звернув свій погляд на жах Голокосту, відобразивши його у візуальних образах. Військовий художник 1-го Українського фронту, він ступив на землю Освенціма через лічені години після його звільнення. Протягом довгих 35 днів, практично не зупиняючись для сну та їжі, Толкачов створив пронизливі малюнки, ставши літописцем страшних злочинів нацизму. Його олівець рухався по знайдених у штабі бланках з цинічними нацистськими символами, створюючи серію «Квіти Освенціма», яка пізніше стала одним з ключових художніх свідчень на Нюрнберзькому процесі.

Його роботи, народжені в муках Майданека та Освенціма, перестали бути просто торами мистецтва, вони отримали статус історичних документів, що дозволяють не згасити пам'ять про трагедію Голокосту. «Я ненавиджу фашизм; я зробив те, що повинен був зробити, те, чого вимагала моя совість та веліло серце», – говорив художник, ніби сповідаючись перед вічністю. На берегах своїх рисунків він записував слова в'язнів, що вижили, їх тремтливі свідчення, безперервно повторюючи фразу, що стала його життєвим кредо: «Пам'ятати, не забувати».

Зиновій Шендерович Толкачов з'явився на світ 23 лютого 1903 року в тихому містечку Щедрин Мінської губернії, тепер Гомельської області Білорусі, в простій єврейській сім'ї ремісника-слюсаря. Після закінчення ремісничого відділення Київського казенного училища він пів року осягав ази художньої майстерності, але важке матеріальне становище сім'ї змусило його залишити стіни школи. Його трудовий шлях почався з учнівства у майстра з розпису вивісок, а потім він влився до лав «малярської артілі» Мана.

У 1919-1920 роках Толкачов вчився в Москві у ВХУТЕМАСі, де його наставниками стали такі імениті майстри, як Петро Кончаловський та Олександр Осмьоркін. Водночас він став одним з перших українських комсомольців та взяв активну участь у Громадянській війні, захищаючи ідеали нового миру.

Повернувшись до Києва в 1920 році, Толкачов взяв на себе керівництво політпросвітою спочатку Подільського, а потім і Шулявського райкомів комсомолу. В цей період його пензель створював монументальні настінні розписи в молодіжних клубах, і деякі з них, ніби уламки минулого, дійшли до наших днів. У 1922 році він вступив до лав Комуністичної партії, а в 1923 році його відправили навчатись в Комуністичний університет імені Артема в Харкові.

З 1925 до 1927 року він проходив службу в артилерії Червоної армії, і армійські будні залишили значний слід в його душі. Ці враження лягли в основу його поетичних та пластично виразних літографій: «Кулеметник», «Товариш з маузером» (1927), «Спрага», «Ніжність» (1928). У 1928-1930 роках він завершив свою художню освіту на поліграфічному факультеті Київського художнього інституту під чуйним керівництвом Федора Кричевського.

1930-ті роки стали для художника періодом розквіту творчих сил. Толкачов створив багато ілюстрацій для книг, серед яких були такі твори, як «Мати» М. Горького, «На західному фронті без змін» Е.М. Ремарка, «Інститутка» М. Вовчок та «Як гартувалась сталь» М. Островського. Ще в студентські роки він подружився з поетом Михайлом Свєтловим і навіть оформив його дебютну збірку віршів «Рейки».

У 1939 році Толкачов створив вагому серію робіт, присвячену 80-літтю Шолом-Алейхема. В цих творах, натхненних мотивами творчості великого єврейського письменника, напрочуд тонко та надзвичайно лірично ожили дитячі та юнацькі спогади художника про рідне містечко. Виставка під назвою «Містечко» з тріумфом пройшла по багатьох містах СРСР, включно з Москвою, Ленінградом, Харковом, Києвом, Одесою, Ворошиловградом і Сталіно.

Картини цієї серії також експонувались у Варшаві, Копенгагені, Празі, Амстердамі та Філадельфії, багато з них придбали музеї світу, поширивши частину його художньої спадщини.

В цей час його творчість отримала міжнародне визнання, його виставки проходили не лише по всьому Радянському Союзу, від Прибалтики до Азербайджану, але й далеко за його межами: в Лондоні, Венеції, Цюриху, Філадельфії, Амстердамі та містах Японії. В 1940 році його талант був відзначений званням професора Київського художнього інституту.

Коли над країною нависла тінь Великої Вітчизняної війни, 38-літній Толкачов, визнаний художник, добровільно вирушив на фронт. Під час війни він служив у підрозділі, завданням якого було збирати свідчення про злочини нацистів на окупованих територіях, продовживши при цьому створювати свій художній літопис воєнних подій.

Восени 1944 року армійське командування скерувало його в Політвідділ 1-го Українського фронту, що дислокувався в Любліні, недалеко від табору знищення Майданек. Художник пізніше згадував: «В Майданеку я бачив велетенські бараки, де ув'язнених доводили до повного виснаження, прямокутні зацементовані газові камери, де їх душили газом-циклоном "В", крематорії, де їх спалювали. Особливо вразили мене дитячі черевики різних розмірів та кольорів - такі ж, з потішно збитими носками, носила моя дочка...».

Вражений побаченим, Толкачов з головою пішов у роботу над серією «Майданек», створюючи пронизливі образи, ніби крики відчаю: «Душогубка», «Печі димлять», «Одні кості», «Дріт високої напруги», «Газова камера», «Діти... діти». «Ненависть водила моїм пензлем, – згадував художник, – дійсність, що відкрилась перед моїми очима у всій своїй жорстокості, перевершила всі межі уяви».

В кінці січня 1945 року Толкачова прикомандирували до військової комісії, що розслідувала злочини нацистів у концтаборі Аушвіц (Освенцім). Він прибув туди через лічені години після звільнення табору частинами Червоної Армії. Коли папір, здавалось, закінчився, художник знайшов у штабних приміщеннях офіційні бланки з типографськими написами: «Комендант концтабору Аушвіц», «І.Г.Фарбеніндустрі», «Обер-президент провінції Верхня Силезія». Ці бланки, ніби привиди минулого, стали невід'ємною частиною його робіт, додавши їм особливо трагічне звучання. На тому самому папері, де ще недавно друкувались накази про знищення, тепер народжувались свідчення цих жахливих злочинів.

«Холодний зимовий вітер виє над «Освенцімом», оточеним трьома рядами колючого дроту. Здається, що це не колючий дріт тремтить і стогне на вітрі, а сама змучена тортурами земля стогне голосами жертв», – писав він пізніше, ніби чуючи відлуння трагедії. Скупими засобами – олівець, папір, малий формат – Толкачов створював мистецтво монументального масштабу. Працюючи, ніби одержимий, він фіксував все, що бачив, прагнучи негайно відобразити сцени і голоси жертв.

На берегах своїх чорно-білих начерків Толкачов записував оповідання в'язнів, тих, хто ще був здатен говорити, і повторював, ніби заклинання: «Пам'ятати, не забувати». Залишаючи табір, він писав: «Я не міг відірватись від цього куска проклятої землі, що залишився позаду, від цієї жахливої людської безодні. Все моє тіло здригалось від німих ридань. Освенцім залишився позаду».

«Я ненавиджу фашизм; я зробив те, що повинен був зробити, зробити те, що вимагала від мене моя совість, і веліло серце» – ці слова Толкачова ніби луна, відображають його внутрішній стан того часу.

26 листопада 1944 року в Любліні відкрилась виставка серії «Майданек», де було представлено 32 акварельні роботи. Роботи Толкачова були показані на виставках й у інших польських містах: Любліні, Жешуві, Кракові, Катовіце, Лодзі та Варшаві. У 1945-1946 роках у Варшаві були видані альбоми «Майданек» та «Квіти Освенціма», які від імені польського уряду були розіслані очільникам держав антигітлерівської коаліції.

У 1945 році в музеї «Освенцім» відбулась перша художня експозиція його робіт, що викликала величезний резонанс – відвідувачі залишили дев'ять книг відгуків, деякі з яких були написані кров'ю звільнених в'язнів. Цикли робіт Толкачова, поруч з тисячами інших документів, стали вагомими свідченнями звинувачення на Нюрнберзькому процесі.

Американська комісія з питань мистецтва, високо оцінивши історичну і художню цінність робіт, запропонувала придбати серії «Майданек» та «Квіти Освенціма». Однак радянський уряд відхилив цю пропозицію, формально мотивуючи це планами придбання робіт для радянських музеїв, які, на жаль, так і не були реалізовані.

В период с конца 1940-х до начала 1950-х годов Толкачев, как и многие другие деятели культуры еврейского происхождения, подвергся идеологической травле в рамках кампании по борьбе с «космополитизмом». Его творчество было заклеймено официальной критикой как «глубоко порочное» и «сионистско-религиозное». В результате обвинений в «безродном космополитизме» художник был отстранен от преподавательской деятельности и лишен возможности получать сколько-нибудь серьезные государственные заказы.

За Толкачевым велось постоянное наблюдение со стороны МГБ. По данным агентурных сводок, МГБ интересовали не только его творческая деятельность, но и частные разговоры, встречи и даже эмоциональные реакции на происходящие события.

Согласно агентурному донесению источника по кличке Серафимов (в миру – журналист и литературный критик Хаим Токарь) от 7 июня 1946 года, Толкачев выступал посредником в переписке между польскими и советскими еврейскими деятелями культуры. В донесении упоминалось письмо от историка Бернарда Марка из Польши, переданное через Толкачева писателю Эли Спиваку. В донесении Серафимова подчеркивался тот факт, что Толкачев, видный советский художник, продал альбомы с картинами серии «Майданек» за границу.

Согласно агентурному донесению другого агента МГБ – Ленского – от 22 сентября 1948 года, художник Толкачев попал в поле зрения органов госбезопасности в связи с собраниями в доме еврейских литераторов. По информации, полученной от врача М. Г. Мокреевой, после ареста Давида Гофштейна в квартире писателя Ихила Шмулевича Фаликмана и его жены Доры Григорьевны Хайкиной происходили таинственные встречи, длившиеся до 3-4 часов ночи.

Среди завсегдатаев этих собраний были замечены писатели Гершл Полянкер и Матвей Аронович Талалаевский. Толкачев также упоминался как участник этих встреч. Особый интерес для МГБ представлял тот факт, что основные фигуранты наблюдения – Фаликман, Талалаевский и Полянкер – разрабатывались органами как «еврейские националисты».

Согласно справке о реагировании на арест еврейского писателя Давида Гофштейна в сентябре 1948 года, Толкачев выражал глубокое потрясение этим событием, отметив международную известность Гофштейна и возможный резонанс от его ареста за пределами СССР, особенно в свете отношений с государством Израиль.

В сентябре 1951 года на IX пленуме правления Союза художников, посвященном статье «Против идеологических извращений в литературе», опубликованной в газете «Правда», творчество ряда украинских художников подверглось осуждению. Среди них особое внимание было уделено работам Зиновия Толкачева, в чьем искусстве, по мнению пленума, проявлялись «пороки формалистического порядка».

Несмотря на ранее сделанные ему замечания, Толкачев, как отмечалось в документах пленума, не сделал «надлежащих выводов» и «продолжал отмалчиваться от критики», не демонстрируя признаков творческой перестройки. Его позиция рассматривалась как часть более широкой проблемы в украинском изобразительном искусстве, где, по мнению руководства, существовали серьезные недостатки и идеологические извращения.

Критика творчества Толкачева разворачивалась в контексте общей кампании по преодолению «проявлений и рецидивов чуждых советской идеологии влияний украинского буржуазного национализма и космополитизма, формализма и натурализма» в украинском искусстве.

Несмотря на преследования, Толкачев продолжал творить. В послевоенные годы он создал галерею портретов выдающихся украинских писателей и поэтов: О. Вишни, А. Малышко, П. Тычины, М. Стельмаха, О. Гончара, П. Усенко, П. Грабовского, М. Бажана, М. Рыльского, А. Корнейчука.

В середине 60-х вместе с архитектором Иосифом Каракисом и скульптором Яковом Ряжбой он трудился над проектом мемориала «Бабий Яр», которому, к сожалению, не суждено было воплотиться в жизнь. В 1965-1966 годах, когда власти Киева объявили конкурс на создание памятника в Бабьем Яру, Толкачев представил свой проект, включавший изображение традиционного еврейского символа – светильника-меноры. Однако ни проект Толкачева, ни другие представленные тогда работы не были одобрены властями: конкурс закрыли, а его итоги аннулировали.

Еще раньше, в 1961-1963 годах, художник вернулся к теме концлагерей, а в 1965 году в Киеве наконец вышел в свет его альбом «Освенцим», ставший еще одним свидетельством неутихающей боли. В 1968 году Толкачев создал еще 16 картин – темперой и маслом – на эту же тему, показывая, насколько глубоко его затронули события, свидетелем которых он стал. На полотнах словно были высечены отпечатки его души.

Зиновий Толкачев покинул этот мир 30 августа 1977 года в Киеве. За все послевоенные годы и вплоть до его смерти в СССР было издано лишь две книги с его работами, несколько каталогов и c десяток статей. Послевоенная персональная выставка его работ в Советском Союзе состоялась лишь в 1985 году, в залах Союза художников в Киеве и лишь благодаря неустанным усилиям его семьи. Она стала своеобразной данью памяти его таланту.

Зиновий Толкачев стал основателем целой династии художников. Его дочь Анель, сын Илья и внучка Алена также выбрали этот путь. Даже его жена Ксения, не будучи профессиональным художником, создала несколько картин, проникнутых тонким художественным чувством.

Творческое наследие Толкачева, особенно его работы, посвященные концлагерям, представляет собой не только выдающееся художественное высказывание, но и бесценное историческое свидетельство об одной из самых трагических страниц человеческой истории. Они служат вечным напоминанием о настоящей цене человеческой жизни.

22.01.2025



Библиография и источники:


Отчет о IX пленуме правления Союза художников УССР в сент. 1951 г., 1951. ‒ ЦГАМЛИ, Киев, ф.581, оп.1, д.200.


Ф.65, д.С-6974, т.1: Агентурное дело «Круг» 2-го Управления МГБ УССР, 3-го отдела, 3-го отделения, 2.04.1945 (22.09.1944) – 28.05.1949. ‒ ОГА СБУ, Киев, ф.65, д.С-6974, т.1.


Семенов А. «Повенчанные с искусством» // Еврейский Обозреватель. 2003.


Федько Алексей. "Зиновий Толкачев и его альбом" // Донецк: история, события, факты. (дата обращения: 22.01.2025).


Ченцова, Елена. "Живопись на бланках комендатуры Освенцима" // День. 2000. №82.

bottom of page