На самому початку 1990-х років на вулицях Рамат-Гана можна було побачити старенького двірника, що працював неймовірно старанно і з ентузіазмом. Зовсім свіжий репатріант, він на диво добре володів івритом.

Нухім Бергер, що розміняв девʼятий десяток, трудився не лише заради грошей. Працювати на Землі Ізраїля він вважав святим обовʼязком кожного ідейного сіоніста, Ніколи не скаржився на палюче сонце, він часто критикував сабрів за те, що гасло «авода іврит» («єврейська праця»), яке підкреслювало кровний звʼязок єврейського народу з Ерец-Ісраель, був ними цілковито забутий. Його начальником був араб, а на навколишніх будівництвах працювали виключно іноземні робітники. Не так довоєнні сіоністи бачили майбутнє єврейської країни.

Про Ерец-Ісрель Нухім Бергер почав мріяти ще у дитинстві, в Комарівцях на Вінниччині. В цьому українському селі, за сто метрів від залізниці, колись стояв батьківський дім. Батько, Давид Бергер, був дрібним торгівцем, сімʼю заможною назвати було не можна.

Під час Першої світової війни та боїв за Україну, що відбувались після того, Бергери бачили на своєму порозі майже всі протиборчі сили. До них приходили білі, петлюрівці, червоні, поляки, вимагаючи від Давида Бергера одного й того ж: годувати та пригощати самогоном. Відмова могла мати наслідком негайну розправу, а в масштабах та жорстокості єврейських погромів армії мало не змагались.

Нусику Бергеру, що виріс у таких умовах, уже в ранньому віці стало зрозуміло, що без власної держави у євреїв немає майбутнього. Відівчившись у хедері та засвоївши ремесло шевця, хлопець вирішив за будь-яку ціну потрапити до Ерец-Ісраель. У 16 років Нусик покинув батьків, щоб здійснити свою мрію. З Комарівців він виїхав не один, а з групою таких же молодих сіоністів. Вступивши у створений в 1924 році «національний», він же «правий» «Ха-шомер Ха-цаїр», молодіжну сіоністську організацію, товариші стали готуватись до переселення в Палестину.

Осередки «Ха-шомер Ха-цаїр», що існували у містах східної Європи і навіть маленьких містечках України, напряму підпорядковувались центральному комітету правого «Ха-шомер Ха-цаїр», що отримав назву «гдуд» («Батальйон»). «Гдуд», що діяв у Москві, поповнювався найвідданішими та стійкими «шомерами», котрих осередки делегували для спеціальної підготовки майбутніх лідерів руху.

Від природи людина товариська, вміючи розмовляти з людьми та переконувати, Нухім Бергер теж опинився в Москві. Там він, як і інші члени московського «гдуда», жив у комуні. Ці гуртожитки в основному були розташовані у ближньому Підмосковʼї – в Люберцях, Одинцово і Кунцево. Кожному «шомеру» належало опанувати практичну спеціальність і продовжувати вчитись, щоб після прибуття в Палестину стати кваліфікованими будівничими єврейської держави. Нухім Бергер, як і багато його товаришів, вирішив стати робітником, влаштувавшись на ливарному заводі у Люберцях формувальником.

Частину заробленого членами комуни йшла на спільну справу. За рахунок цих грошей зокрема підтримували тих сіоністів, що через тиск ДПУ не могли знайти собі роботу чи були на нелегальному положенні.

Після важкої зміни молоді сіоністи зазвичай проводили політзаняття, слухали доповіді про Ерец-Ісраель, організовували культурні заходи. З часом, коли активіст, що пройшов школу «гдуда» активіст доводив свою здатність вести підпільну роботу, йому давали завдання розширювати рух на місцях.

Навесні 1931 року Нухім Бергер відправився з Москви до Одеси. Молодий робітник ливарного цеху на заводі сільськогосподарського машинобудування ім. Жовтневої революції тільки ззовні був схожий на комсомольця, займаючись у вільний час зовсім не більшовистською пропагандою.

13 квітня 1931 року на квартиру до Бергера навідались співробітники Одеського ДПУ на чолі з уповноваженим на прізвище Талісман. Житло підпільника знаходилось у Одесі по вулиці Пишоновській № 23, недалеко від Дюківського саду. Нухім Давидович був вдома. Понятими стали сусід Бергера на прізвище Школьник і представниця домоуправління Бродська.

В квартирі відразу ж розгорнувся обшук. Через якийсь час чекіст Талісман, задоволено усміхаючись, виклав на стіл знайдені у Бергера речдоки: інформаційні бюлетені Сіоністсько-трудової партії і організації «Гехалуц», брошуру про сільське господарство в Палестині, доповіді та листування. Там же були знайдені і красномовні свідчення про антирадянські настрої власника книги: «Сіоністам» Фіговського, «В радянській тюрмі» Соломона Бройде, «Ерфуртська програма» Каутського і «Талмудична мораль» Ісака Варшавського. Не менш підозріло було й те, що у Бергера вдома виявилась велика кількість документів на чужі імена. Обшукавши житло Нухіма Давидовича, чекісти повезли його у відомий всім одеситам будинок по вулиці Марзалієвській, де був розташований Секретно-політичний відділ (СПО) Одеського ДПУ.

Заперечувати Бергеру свою приналежність до правого «Ха-шомер Ха-цаїр» не мало сенсу. Знайдені у нього сіоністські матеріали говорили самі за себе. Але головне, що перше відділення СПО ДПУ, яке займалось агентурно-оперативною роботою, вочевидь діяло по наводці. Тягатись з першим відділенням «шомерам» було дуже важко: у спецслужб всюди були свої агенти. Зазвичай це були колишні активісти-шомерівці, у яких була бездоганна репутація, але вони не витримали чекістського натиску і шантажу.

«До яких партій входите? – спитав заарештованого гепеушник Талісман, що заповняв анкету Талісман. – Я входжу з 1927 року до сіоністської організації “Гашомер-Гацаїр”. – Правої? – Так, правий фланг». Визнавши свою приналежність до організації, Бергер, при цьому, своє справжнє місце народження не назвав, відрекомендувавшись уродженцем Ніжина. В «Ха-шомер Ха-цаїр» і «ахшару» він вступив насправді на два роки раніше, у 1925 році, коли молодіжний сіоністський рух в містечках було на підйомі. Назвавши свою сестру Хану, що дійсно проживала в Москві, він вписав у анкету і «брата Ізраїля», котрого у нього зроду не було. Іноді заарештованим сіоністам вдавалось обвести слідчих довкола пальця, повідомивши невірні відомості, і навіть відбувати пізніше заслання під чужими іменами.

По суті справи заарештований сіоніст розмовляти не збирався, заявивши Талісману буквально наступне: «Інші свідчення, зокрема про мою діяльність, як члена організації “Гашомер - Гацаїр”, я відмовляюсь [давати]».

Через кілька днів, 17 квітня 1931 року, Нухіма Давидовича викликали на повторний допит. Цього разу уповноважений ДПУ вирішила зайти з іншого боку: «Що ви можете сказати слідству про Авраама Шойхета?». Абраша Шойхет, уродженець українського містечка Купель, у 1930 році опинився у одній з Бергером групі при московському «гдуді», де готували лідерів руху. Шойхет теж приїхав до Одеси, про що скоро дізнались чекісти, і змушений був весь час переховуватись.

«Ви згадуйте, – не заспокоювався Талісман, – і також згадайте про вашого подільника Мотю Шустера». Під псевдонімом Мотиль Шустер переховувався Бузя Тепелбаум [Топельбойм], ще один «шомер», на чий слід вийшли співробітники ДПУ. Але заарештований далі мовчав: «Давати якісь свідчення я відмовляюсь. Мотю Шустера і Авраама Шойхета я зовсім не знаю і про них поняття не маю». Інші названі йому імена, як переконував Нухім Бергер, він також чув вперше. Виключенням стали лише Йосиф Полянський та Ріва Школьник, родичі його сусіда – Фройма Школьника.

Із знайденими у Бергера документами справи були погані. Знайдений у нього військовий квиток був виписаний на імʼя якогось Нахмана Капцана, а свідоцтва та довідка про народження – на імʼя Сари Пульнер і Мойсея Гарбера. Всі вони були, по словах заарештованого, його товаришами, що виїхали до Палестини. «Перед відʼїздом вони мені документи залишили», – стверджував Нухім, але серед тих, хто відплив у квітні 1931 року з Одеського порту цих людей не було. Легенда про те, звідки у Бергера взялась ще одна довідка, на прізвище Біншток, була такою ж непереконливою: знайшов її буцім-то біля новозбудованої фабрики-кухні на Ближніх Млинах. Досвідчений Талісман подібні фіктивні документи бачив не вперше. Вони часто використовувались «шомерами» для підпільної роботи.

«Література сіоністська, знайдена у мене, належить мені, і де я її дістав, я вказувати відмовляюсь», – якщо наявність книг юнак якось міг пояснити, то знайдені у нього бюлетені сіоністських організацій чітко вказували на те, що він займався поширенням подібних матеріалів. Найсвіжіший номер інформаційного бюлетеня СТП був датований березнем 1931 року, тобто вийшов незадовго до арешту Бергера.

7 липня 1931 року Нухім Давидович, що утримувався у Одеському центральному Домі примусових робіт (ДОПР), пройшов спеціальний медогляд. Головний лікар Юделевич і ординатори Борщевський і Штивельман виявили у арештанта малокрівʼя та катар верхівок легень, з якого часто починаються сухоти, але визнали його придатним до адміністративного заслання. Радянська влада відправляла на край Землі навіть давніх старих, що вже казати про 21-річного юнака.

У серпні 1931 року в постанові, направленій на імʼя прокурора області, Талісман перелічував відомості, що зібрали про підслідного у Одеському оперсекторі ДПУ. Чекістам було відомо, що він прибув з Москви в Одесу с метою відновлення розваленого до цього осередку правого «Ха-шомер Ха-цаїр». Влаштувавшись на завод чорноробом, Нухім Давидович і головний «районний функціонер» Бузя Тепельбаум знову створили осередок, залучивши туди колишніх членів організації.

Коли Тепельбаум виїхав з міста до Москви, де його майже відразу заарештували, Нухім Давидович фактично очолив правий «Ха-шомер Ха-цаїр» в Одесі. Керуючи місцевою групою, він постійно проводив з її членами заняття, на яких вивчались спеціальна література і тактика організації.

«Сумуючи [агентурні – слово закреслене в тексті кілька разів] і слідчі матеріали, цілком зрозуміло стає, що Бергер є активним працівником контрреволюційної організації, що жодним чином не бажає роззброїтись перед радянською владою, навіть у той момент, коли його піймали на гарячому», – резюмував у постанові Талісман, стверджуючи, що факт антирадянської агітації і пропаганди, яку проводив Бергер, кваліфікується статтею 54-10 КК УРСР, цілковито доведений.

На початку 1930-х років чекісти переважно використовували стосовно сіоністів зовсім не правову Постанову ЦВК СРСР від 28 березня 1924 року, що дозволяло їм без належного судового розгляду відправляти у людей заслання.

В решті решт cлідча справа стосовно Нухіма Бергера потрапила на розгляд Особливої Наради при Колегії ДПУ УРСР. Там 28 вересня 1931 року постановили: «Бергера Нухіма Давидовича з-під варти звільнити, заборонивши проживання в Україні, Московській, Ленінградській областях, Північно-Кавказькому краї і прикордонних областях терміном на три роки». У Москві, вже на самій Колегії OДПУ CРСР, 3 листопада 1931 року, покарання уточнили: вислати у Казахстан.