Давід Баазов
1883 – 1947
У 1915 році відомий грузинський літератор і громадський діяч Яків Цинцадзе, редактор газети «Самшобло» («Батьківщина»), писав про давню громаду грузинських євреїв. Віддаючи належне прагненню євреїв повернутись до Сіону, Цинцадзе підкреслював, що єдиний грузинський єврей, «який всім своїм єством служить відновленню прав багатостраждального та пригніченого народу», – це рабин Давід Баазов.
Баазов був, звичайно ж, не єдиним значним представником євреїв Грузії, але його роль у становленні сіоністського руху в країні, у культурній і політичній емансипації її єврейської громади дійсно важко переоцінити.
Лідер грузинського єврейства Давід Баазов народився в 1883 (за іншими даними – в 1881) році у місті Цхінвалі Горійського повіту Тифліської губернії, в сім'ї місцевого знавця Тори Менахема Базазашвілі – людини з глибокими знаннями, шанованого усіма цхінвальцями, – і домогосподарки Ципори. У сім'ї Базазашвілі було п'ятеро дітей. Своїх нащадків «хахам» (мудрець) Менахем Базазашвілі навчав івриту і святим книгам, самостійно. Вже у ранньому віці було помітно, що його син Давид значно випереджає своїх однолітків. Раніше, ніж інші хлопчики встигли вивчити молитви, Давид вже знав все П'ятикнижжя з коментарями. Коли ж вони почали вивчати П'ятикнижжя, він вже прекрасно орієнтувався в «Пророках» і Писанні.
Ашкеназький рабин Авраам Хволес, що приїхав з Литви, виконував у Цхінвалі одночасно роль духовного і казенного рабина, помітив здібності учня, і після довгих вмовлянь його батька, відправив 13-літнього хлопчика осягати єврейську науку в слуцькій єшиві, заснованій у 1897 році Рідвазом – відомим рабином Яковом Довідом Віловським. Коли хлопчик приїхав до білоруського містечка Слуцьк, він не знав жодного слова ні їдишем, ні російською, але дуже швидко не лише вільно заговорив обома мовами, але й зазнав слави дуже здібного учня єшиви.
Варто зауважити, що для Грузії кінця XIX століття така біографія зустрічалась вкрай рідко. Місцеві «хахамім» скоса поглядали на ашкеназьких колег, які приїхали; чи варто казати про ставлення до підлітка, що приїхав навчатись у «чужу» єшиву. Іншою вільністю, що дозволив собі Давід, що став у Північно-Західному краю Баазовим замість Базазашвілі, було його одруження з місцевою дівчиною. 30 травня 1903 року в містечку Узда, недалеко від Мінська, він одружився з 19-літньою Соркою (Сарою) Мовшевною Раскіною, яка народилась у Бобруйську, що йому сподобалась. Єврейський закон нічого проти одруження євреїв із різних громад не мав, але цхінвальські старійшини знову почали незадоволено бурчати.
А молодий грузинський єврей не зупинився і на цьому. Як раз до приїзду хлопчика на навчання, головою слуцької єшиви став рабин Іссер Залман Мельцер, друг і шанувальник рабина Авраама Іцхака Хакоена Кука, головного рабина Палестини та одного з лідерів релігійного сіонізму. Рав Мельцер дуже сильно вплинув на Давида Баазова. Живучи серед своїх східноєвропейських одноплемінників, Давид дуже добре побачив слабість грузинського єврейства. У ті роки у нього не було таких потужних духовних, освітніх і економічних інститутів, як у ашкеназьких євреїв, а крім того, воно постійно піддавалось асиміляції з боку своїх християнських сусідів.
Юнак поставив перед собою кілька амбітних цілей. Першочергова – відживити релігійні та національні почуття грузинського єврейства, опираючись на святу Тору і зробити все можливе для підвищення його культурного та економічного рівня. А коли в Російській імперії оформився сіоністський рух, Давід Менахемович, що став на позиції цього руху, вважав, що кінцевою метою для євреїв Грузії є повернення у Ерец-Ісраель – на батьківщину предків!
Після навчання у Слуцьку Баазов повернувся у Грузію, де відразу почав втілювати свій задум. У 1901 році в Кутаїсі він вирішив влаштувати збір коштів для організації одного з перших у середовищі грузинських євреїв сіоністського гуртка. На цю мету йому вдалось зібрати 200 рублів – чималу на ті часи суму.
Коли 20 серпня 1901 року в Тбілісі, у театральній залі колишнього Німецького клуба, відбувся перший з'їзд сіоністів Кавказу, Давід Баазов, делегат від міста Карелі, був названий найперспективнішим пропагандистом серед грузинських євреїв. Присутні похвалили ще зовсім молодого чоловіка і попросили його продовжити так енергійно почату ним роботу.
Особлива увага з'їзду до Баазова пояснювалась тим, що хоч після Першого конгресу сіоністів в Базелі, гуртки сіоністів у Грузії з'явились, але вони були створені виключно ашкеназькою громадою. Сефардське грузинське єврейство тоді про сіонізм практично нічого не знало. А місцеве єврейське духовенство, наприклад, головний рабин Кутаїсі та Західної Грузії Рубен Елуашвілі, навпаки, про сіонізм знало добре і відразу ж почало проти нього непримиренну війну.
На певний час Давід Баазов знову поїхав у Литву, щоб продовжити релігійну освіту. В 1903 році, вже зі сміхою рабина, він повернувся на батьківщину з Вільно, щоб служити в місті Оні Кутаїської губернії. Євреї цього невеликого гірського містечка відразу ж зрозуміли, що Баазов – представник нового типу духовного лідера, він значно відрізняється від місцевих мудреців Тори. Свої реформи місцевого єврейського життя молодий рабин почав з вельми радикального вчинку: допустив жінок в нову синагогу в Оні.
Разом зі своїм наставником, ребе Хволесом, Давід Баазов звернувся до керівників громад Грузії з пропозицією: опираючись на досвід Цхінвалі, відкрити талмуд-тори та ремісничі училища у всіх містах і містечках, де живуть євреї.
Це було необхідним не лише для культурного та духовного розвитку покоління, що підростає, але й для того, щоб відірвати підлітків від вуличної торгівлі, дати їм хороший фах, який міг би прогодувати сім'ю.
Завдяки Баазову в Оні було відкрито талмуд-тору, котра, на відміну від традиційної, мала модернізовану програму. В ній вивчали не лише Танах, але й «Єврейську історію» Вольфа Явіца; багато уваги приділялось граматиці івриту, письму, вивченню Мішни, а старші учні штудіювали Гемару з коментарями Раші. Вчились в талмуд-торі цілий день: з ранку до полудня – російською мовою, після перерви – на івриті. У цьому закладі навчались сто двадцять дітей, серед них були й з інших міст Грузії.
У боротьбі за національно-релігійне виховання молоді, свого старшого сина, що народився у жовтні 1904 року, Баазов назвав на честь ватажка сіоністського руху – Герцелем. У одній зі своїх статей в пресі Давід Менахемович, називаючи Теодора Герцля іменем засновника династії Хасмонеїв, що підняв повстання проти греків, писав: «Матітьягу – Герцль, котрий об'єднав життя з релігією, відродив нашу стару надію: "Національність і земля Ізраїлю"».
Всупереч тому, що Давід Менахемович служив у сефардській синагозі, а його дружина Сара Мовшевна, молилась у ашкеназькій, жодних розбіжностей в сім'ї не було. Для Баазова всі євреї були нащадками одного давнього народу, а їх культурні особливості – місцевим колоритом.
За роки служби в Оні Давід Баазов став беззаперечним авторитетом не лише серед сіоністів Грузії, але і в цілому регіоні: він постійно відвідував з лекціями і виступами Тифліс, Кутаїсі, Баку і Дербент. У серпні 1907 року Давід Баазов, як представник Кавказу, брав участь у Восьмому сіоністському конгресі в місті Гаага, на котрому був прийнятий цілий ряд історичних рішень. Одне з них, дуже важливе для любителя івриту Баазова, – визнати цю давню мову обов'язковою для сіоністів.
У наступному, 1908-му, році, на свято Шавуот, Давід Менахемович вперше відвідав Єрусалим. Під час знайомства з Ерец-Ісраель, рабин Баазов вивчав можливості розширення Алії – репатріації євреїв з Грузії. Грузинські євреї почали приїжджати на Святу Землю з 1863 року, але їх кількість у палестині все ще була незначною.
Сучасники грузинського рабина підкреслювали, що Давід Баазов мав видатні дипломатичні здібності, вкрай важливі для такого вибухонебезпечного регіону, як Кавказ. В івритській газеті «Ха-цфіра», що друкувалась у Варшаві, 14 вересня 1913 року було повідомлення, як, деякі грузини, що вивчили російську мову, вичитали в пресі різноманітні дурниці і підбурення проти російських євреїв і перенесли це ставлення на місцевий ґрунт. Найбільше олії у вогонь підливали газетки і брошури, що видавались «Союзом російського народу», – вони настирливо закликали до тотального бойкоту єврейської торгівлі та послуг.
Одного разу, євреї з Оні, що поїхали по селах продавати свої товари не змогли потрапити на торг. Звідусіль їх виганяли місцеві мешканці, забороняючи навіть наближатись до своїх поселень. У євреїв в селах залишались товари, хтось з ними не розраховувався за попередньо отриманий товар. Справа набула серйозного повороту.
Дізнавшись про свавілля, що відбувається, голова громади вирушив до повітового чиновника на прийом. Давід Менахемович описав ситуацію високому чину, підкресливши, що подібні вибрики порушують закони, що діють у Російській імперії. А під прикриттям релігії і національних почуттів приховувалась зовсім прозаїчна причина: небажання деяких людей повертати євреям борги. Повітовий начальник наказав всім приставам негайно припинити самоуправство, а щоб бути переконливішим, старійшину гірського села Ураві на тиждень посадили до в'язниці.
Пристрасті зменшились, але не надовго. За якийсь час у тому ж Ураві
Відбулась інша прикра подія. Купець-єврей приїхав до свого знайомого, що був винен йому гроші. Господар зустрів єврея дуже гостинно, добре пригостив і запропонував нічліг, пообіцявши всю суму повернути зранку. Однак, замість цього, посеред ночі господар почав бити гостя і кричати на всю вулицю: «Швидше, швидше, християни, на допомогу! Єврей увірвався, щоб зґвалтувати мою дружину-християнку!» Переляканому гостю вдалось у темряві вибігти з будинку і заховатись у лісі, але натовп, що зібрався, не заспокоївся, вишукуючи єврея, і з криками, що його треба вбити.
Наступного дня околицями поширилась брехня про те, що євреї, які їздять по території повіту, ґвалтують жінок. І знову Давіду Баазову вдалось докопатися до істини: на суді грузин свідчив неправдиво. Пізніше цей чоловік визнав, що йому порадили так вчинити інші, а його знайомий єврей насправді був порядною людиною.
Після Лютневої революції 1917 року Давід Баазов служив рабином у місті Ахалцихе, поблизу турецького кордону. Коли містом заволоділо турецьке військо і з їх боку почалось насилля стосовно євреїв, рабин Баазов звернувся безпосередньо до наставника турецького султана Халіду Баші, зі скаргами на неподобство, що відбувається. Винуватці відразу були покарані, а погроми припинились. За спогадами рабина Іммануеля Давіташвілі, у 1918 році Давід Баазов таким самим чином врятував 35 єврейських родин із села Ацквері, яким загрожувала або депортація або повне винищення.
Давід Менахемович не зміг мовчати і тоді, в Ахалцихі почалась організована турками різня вірменів та грузинів. Рабин вирушив до очільника мусульманської громади міста, Казі-Алі-Еффенді, на перемовини. З великою повагою до Давіда Баазова, Казі-Алі-Еффенді вислухав його і суворо заборонив своїй пастві чинити насилля стосовно християн.
Було зрозуміло, що лише домовленостями та за допомогою дипломатії проблема вирішена не буде, 7 січня 1918 року Давід Баазов взяв участь у міжпартійній раді грузинських християн та євреїв. Під час ради обговорювались засоби, що планувалось застосувати відносно мусульманських сусідів, щоб попередити майбутні криваві погроми у Південній Грузії. Вирішили організувати загони добровольців і для керівництва цими загонами створити міжпартійну раду у складі 12-13 осіб. Рабин Баазов став співголовою цієї ради, що фактично керував самообороною.
Коли в Грузії почалась жорстока політична боротьба за своє самовизначення, Давід Баазов також не залишився осторонь. Відразу після всеросійської сіоністської конференції, 21 серпня 1917 року в Баку відбулась конференція сіоністів Кавказу. Як член президії, Давід Менахімович виступив з доповіддю про стан грузинських євреїв. Доповідач просив учасників конференції про підтримку та допомогу євреїв Грузії, щоб їм було надано не лише можливість бути рівноправними громадянами країни, але щоб вони також мали право вчитись на івриті і розвивати свою національну культуру.
Як представник грузинських євреїв, Давід Менахімович брав участь у першому Національному з'їзді, що обрав 22 листопада 1917 року Національну раду Грузії, не визнав переворот більшовиків і став першим парламентом незалежної Грузинської демократичної республіки.
Результатом невтомної діяльності Баазова селище Оні, де він почав свою службу, перетворилось у великий центр грузинського сіонізму. Тут в роки грузинської незалежності діяли єврейська школа, вечірні курси вивчення івриту, якими керував сам Баазов, а також базувався осередок поселенської організації «Гехалуц» у складі 30-ти чоловік. Її члени були готові за першої нагоди переїхати у Палестину. На вибори у міську думу Оні сіоністи надали власний перелік кандидатів.
За сприяння рабина Баазова найактивніший у країні Кутаїський міський сіоністський комітет зміг заснувати сіоністські осередки у Суджуні, Бандзі та інших місцях. Давід Баазов регулярно виступав перед слухачами, записував нових членів у сіоністські організації. Завдяки його ентузіазму в країні з'явились нові єврейські школи, все більше людей вивчало ремесла та долучалось до культурних ініціатив.
Однак вся діяльність рабина Баазова, чи то культурна, релігійна чи політична, продовжувала стикатись із лютим спротивом з боку грузинського єврейства, що об'єдналось у 1917 році навколо організації «Агудат Ісраель».
Давід Баазов разом зі Шломо Цициашвілі – редактором газети Сіоністської організації Грузії «Голос єврея», що виходила з 1918 року, так заважали «Агудат Ісраель», що на них наклали «херем» – релігійну анафему. В уряд Грузії був наданий меморандум з проханням закрити газету, а у видання виникли проблеми. Лише допомога районного комітету Кавказької сіоністської організації змогла виправити ситуацію.
У своїх друкованих роботах Баазов зазначав низький культурний рівень євреїв Грузії, згадував про необхідність виведення їх з цього сумного стану та полемізував з рабинами Кутаїсі – саме вони, на його думку, тримали євреїв у темряві неосвіченості.
Іншою непримиренною силою, що виступала проти Баазова, були деякі грузинські громадські діячі, що вважали місцеве єврейство не окремим народом, а лише релігійною сектою всередині єдиної грузинської нації. З цією частиною грузинської інтелігенції був згоден ідеолог єврейської асиміляції Міхако Хананашвілі, який критикував Баазова за його захоплення ідеями, котрі, на його думку, були природними у Варшаві та Одесі, але не у Тбілісі.
Прогрес руху сіоністів у Грузії припинився через захоплення країни, яка оголосила свою незалежність більшовистською Росією. З лютого 1921 року почалось вторгнення Червоної армії у Грузію, а в березні 1922 року Грузія увійшла до складу Закавказької Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки. Населенню про політичні свободи поступово довелось забути.
Комуністи спочатку воліли не чіпати євреїв: у єврейських школах, заснованих сіоністами, навіть залишили викладання івриту, і було відкрито низку єврейських культурно-просвітницьких закладів, подібних до тих, що існували у інших нетитульних націй. Однак після придушення антирадянського повстання у Грузії в 1924 році за сіоністську діяльність почали переслідувати. У 1924 році, після виходу трьох номерів, владою було закрито останню єврейсько-грузинську газету «Макавеелі», що видавав Давідом Баазов і ще один значний грузинський сіоніст – Натан Еліашвілі.
Лідерам грузинських сіоністів довелось працювати у дуже жорстких умовах. Попри це вони постійно підтримували тісні зв'язки з російськими та закордонними сіоністськими організаціями та намагались знайти спільну мову з грузинським партійним керівництвом.
Один успіх був беззаперечним. У травні 1925 року в газеті «Хаарец» повідомлялось, що Давіду Баазову вдалось переконати радянське керівництво відпустити 300 єврейських сімей із Грузії у Ерец-Ісраель. Євреї отримали дозвіл на виїзд завдяки тому, що не володіли землею, а також знаходились у складному економічному стані.
Справа виглядала таким чином. Давід Баазов і його товариш Еліашвілі спочатку попросили партійне керівництво надати землю євреям, що розорились внаслідок економічної політики, яка впроваджувалась радянською владою. Їм, як і сподівались, відповіли на це прохання відмовою, але офіційно відправили у Палестину з метою пошуку там можливості отримання землі для «частини релігійних грузинських євреїв, що потрапили у жахливу бідність». Керівними радянськими та партійними органами була призначена особлива урядова комісія, яку очолив Серго Орджонікідзе. До її складу також були включені Вано Стуруа, Міха Цхакая та сам Давід Баазов.
У травні 1925 року Баазов приїхав у Тель-Авів, де зустрівся зі старими друзями – Хаїмом Вейцманом, Менахемом Усишкіним, Нахумом Соколовим, – котрі допомогли отримати у керівника тодішньої підмандатної Палестини, що тоді керував регіоном, генерал-губернатора Герберта Семюеля, сертифікати на в'їзд у Ерец-Ісраель для грузинських родин. Паралельно Баазов проводив перемовини з Єврейським національним фондом («Керен Каемет ле-Ісраель»), від якого очікували фінансування покупки земельних ділянок хоч для половини прибулих.
Під час свого візиту Давід Баазов виступив перед мешканцями Тель-Авіву в «Бейт ха-Ам». Під час заходу, на якому головував Йосиф Клаузнер, рабина представили як «голову сіоністської федерації євреїв Грузії». Перед тель-авівською громадою Баазов прочитав доповідь про політичний, економічний і культурний стан євреїв Грузії.
Отримавши сертифікати, Давід Менахемович повернувся у Грузію і в жовтні 1925 року до Ерец-Ісраель вирушила перша група, вісімнадцять сімей. На чолі цієї групи стояв Натан Еліашвілі. Баазов також планував їхати до Палестини разом з сім'єю, але влада встановила такі стислі терміни виїзду, що зробити цього йому не вдалось. У Баазових було троє синів – Герцель, Хаїм і Меєр – і дочка Фаїна, і сім'я знову очікувала на поповнення. Виїзд було призначено як раз на той момент, коли Сара Мовшевна знаходилась у пологовому будинку з новонародженою донечкою Поліною. Мрії Баазова про Сіон так і не збулись. А через певний час план переселення грузинських сімей на територію Британського мандата цілком був скасований.
Хоч Давід Менахемович і не потрапив у Палестину, припиняти сіоністську діяльність він і не думав. Як писала дочка Баазова, родичам було чудово відомо, що їх батько, коли подорожував у різні міста, насамперед у Москву, продовжував підтримувати контакти і зустрічатись з тими сіоністами, що вціліли у СРСР. Першочергово мова йшла про так званий «Об'єднаний мерказ сіоністських організацій в СРСР», що діяв у Москві.
НКВД мав інформацію про те, що в середині літа 1934 року в готелі «Національ» у Москві зібрались підпільники, для обговорення майбутнього сіоністського руху в СРСР. Під час наради, крім Давида Баазова, що приїхав із Грузії, були присутні: один із лідерів московських сіоністів Йосиф Камінський, голова «мерказа» Віктор Кугель, єврейський письменник Авраам Карів, релігійний єврей Борис Декслер і такий собі «Саша» Гордон.
Під час наради сіоністського підпілля обговорювали поїздку Бориса Декслера по громадах України, скликання загального сіоністського з'їзду і розгортання активної підпільної роботи.
Письменник Авраам Карів, що брав участь у нараді і переїхав в кінці 1934 року в Палестину, згадував, що спеціально поїхав до голови Єврейського національного фонду Усишкіна, щоб передати йому привіт від Давіда Баазова. Можливо, таким чином Баазов намагався відновити втрачений зв'язок з керівництвом єврейського ішува. Однак ця спроба була марною: восени 1934 року підпільний центр було знищено. Заарештували Віктора Кугеля, Йосифа Камінського і Бориса Декслера, відбулись арешти серед пов'язаних з «мерказом» ленінградських сіоністів. На волі залишився лише Гордон – насправді його звали не Олександром, а Григорієм, – агент НКВС.
Давід Менахемович поки залишався на волі. Всупереч попередженням про небезпеку, він все одно відвідував будинки, де з'являвся провокатор. Але у квітні 1938 року був заарештований старший син Баазова – Герцель. Переконаний сіоніст з дитинства, Герцель Баазов, що очолював на той момент драматичну секцію Спілки письменників Грузинської РСР, отримав звинувачення за націоналістичну агітацію за переселення євреїв у Палестину та шпіонаж на користь Англії.
Давид Баазов, що мав останнє десятиліття хворобу серця, потрапив до лікарні з важким приступом. Не встиг Давід Менахемович виписатись з лікарні, як і він, і його середній син Хаїм, юрист за освітою, були заарештовані органами НКВС.
Справа за статтями 58-10 і 58-11 Кримінального кодексу Грузії була груповою. За цією справою, крім сина та батька Баазових, були притягнуті: колишній голова грузинської організації «Керен ха-Есод» доктор Рамендік, колишній член «Цеірей Цион» та директор 103-ї школи математик Пайкін, доктор Гольдберг, колишній уповноважений Зовнішторгу СРСР по Закавказзю Элігулашвілі, молодший науковий співробітник історико-етнографічного музею євреїв Грузії Чачашвілі.
На момент арешту колишній лідер грузинських сіоністів служив у місті Горі на непомітній господарській посаді. У звинуваченні стосовно Давіда Баазова говорилось про те, що, починаючи з 1904 року, він був тісно пов'язаний з «керівниками світового сіонізму».
З приводу його візиту в 1925 році до Палестини, було вказано, що, увівши в оману уряд, який дозволив йому поїхати туди для з'ясування питання про отримання земель для нужденних грузинських євреїв, він, «поновив свої злочинні зв'язки з керівниками світового сіонізму, за їх допомогою добився отримання сотень сертифікатів».
Не забули згадати «органи» і його активне членство у підпільній сіоністській організації «до самої ліквідації цього злочинного вогнища та арешту його членів, ворогів народу: Кугеля, Камінського, Бернштейна та інших». В тому ж місці говорилось і про зв'язки Давіда Баазова з представником «Агро-Джойнта» в Москві Розеном, котрому він ніби-то передавав шпигунську інформацію.
Хаїма Давидовича Баазова звинуватили в тому, що іще на початку двадцятих років він вступив до заснованої його братом Герцелем підпільної антирадянської організації молодих сіоністів – «Цеірей Ціон».
Вісім місяців Сара Мовшевна Баазова простояла в чергах у приймальні НКВС, незмінно отримуючи одну і ту ж відповідь: «Слідство триває». Речових чи продуктових передач не дозволялось.. Приймали лише по 75 рублів на місяць на кожного заарештованого. Пізніше з'ясувалось, що енкаведисти забирали гроші собі, прирікаючи Баазова та його синів на відверто голодне існування у застінках.
Під час «корінних зламів», як називали в ті дні арешт Єжова і переведення Берії до Москви, справу Давіда та Хаїма Баазових потрапило до Верховного суду Грузії. Слухання призначили на 23 березня 1939 року.
Ніхто з підсудних не визнав себе винним у звинуваченнях, що були їм інкриміновані. Коли суддя спитав у Давіда Баазова, чому той не відмовив євреїв, що переїхали до Палестини у 1925 році переїжджати із Грузії, відповідь звинуваченого була категорична: «Ми старалися, просили землю. Але тоді не було вільної землі. На мої вимоги народний комісар землеробства Саша Гегечкарі із сарказмом відповів, що, якщо висохне Чорне море, тоді можна буде виділити євреям землю».
Які б хитрощі не застосовувало звинувачення та суддя, що явно був на його боці, нічого не допомагало: чіткий розум Давіда Баазова, його знання законів вщент розбивали аргументацію опонентів.
«Я звертаю увагу Високого суду на те, як викручується припертий до стіни підсудний Давід Баазов, – репетував прокурор. – Не дивно, що ворог за допомогою ворогів увів в оману грузинський уряд та добився організації еміграції грузинських євреїв у Палестину».
Не менш голосно Давід Менахемович загнав звинувачення у глухий кут: «Невірно! Я заявляю, що вся моя діяльність в ті роки, те, що ви називаєте злочином проти радянської влади, відбувалась не за допомогою ворогів народу, а відповідно до рішень урядової комісії, що очолював Серго Орджонікідзе». Для підтвердження правдивості своїх свідчень Баазов написав клопотання та категорично вимагав долучити до своєї справи необхідні урядові документи. Прокурор захрип від крику, але з юридичної точки зору нічого зробити не міг: Давід Баазов мав слушність!
За таку зухвалість у квітні 1939 року Давід Менахемович Баазов був засуджений до смертної кари. Його сину, Хаїму Баазову, за те, що не доніс, згідно зі статтею 58-12 КК Грузії, присудили п'ять років позбавлення волі.
Однак битва проти машини репресій ще не була програна. Дочка Баазова – Фаїна – найняла відомого московського адвоката Іллю Брауде, котрий вжахнувся наскільки безграмотно було зліплене звинувачення і відразу склав скаргу до Верховного суд. Результатом постанови Судової колегії у кримінальних справах Верховного суду СРСР вирок Верховного суду Грузинської РСР від 2 квітня 1939 року скасовано, і справу було скеровано на додаткове розслідування.
Цього разу справа до суду не пішла, а розглядалась «трійкою» МДБ СРСР у Москві. Врешті решт майже всіх фігурантів справи з-під варти звільнили. У березні 1940 року на волю вийшов Хаїм Баазов. Ще перебуваючи під вартою у тюрмі Тбілісі, він дізнався, що батько отримав відносно м'яке покарання – заслання до Сибіру. Сіоніста похилого віку відправили у село Большая Мурта Красноярського краю. Через рік, прямо напередодні Великої Вітчизняної війни, до Давіда Менахемовича у заслання приїхала його дружина.
З Сибіру Баазови повернулись у 1945 році. В Грузії Давід Менахемович відновив свою громадську діяльність: брав участь у в траурних мітингах в пам'ять про жертв війни, організовував допомогу пораненим на фронтах солдатам, завжди намагався підбадьорити та втішити своїх колишніх прихожан. Сам же Давід Менахемович через втрату улюбленого сина Герцеля, страченого в серпні 1938 року у внутрішній тюрмі НКВС міста Тбілісі, так і не оговтався.
Рабина Давіда Баазова, видатного лідера грузинських сіоністів, не стало 17 жовтня 1947 року.
Через два роки його молодший син, Меїр Баазов, був заарештований у справі «антирадянської групи», в котру входили ще Цві Прейгерзон, Цві Плоткін та Іцхак Каганов. Їх «злочин» був лише в тому, що вони захоплювались івритом та спробували свої твори надіслати до Ізраїлю. Підштовхнув їх до цього нерозсудливого вчинку той таки «Саша» Гордон, що колись працював у справі підпільного «мерказа». Після війни цей негідник, добре знайомий старшому Баазову, але невідомий його молодшому синові, займався організацією естрадних концертів, паралельно виявляючи сіоністів у середовищі інтелігенції.
Лише донькам Давіда Менахемовича, Фаїні та Поліні Баазовим, вдалось завершити започатковане батьком: у 1973 році вони репатріювались у Ізраїль.
Рабина Давіда Баазова шанують як у Ізраїлі, так і у Грузії. Його ім'я носить Музей історії та етнографії грузинських євреїв у Тбілісі, а також вулиці в Оні та Єрусалимі. Пам'ять про нього благословенна!
30.07.2022
Переклад: Лідовська Ольга