Гілель Каплінський
1912 – 2004
«З тривогою відкриваю газету, слухаю новини по радіо. Бажання бути з вами сильніше, ніж будь-коли… Ви навіть не можете собі уявити мій душевний стан. Всього найкращого. Свято свободи наближається. Час дійсно прийшов», – так описував у листі свої переживання про те, що відбувається у Ерец-Ісраель простий радянський будівельник Гілель Каплінський. Лист, датований 29 березня 1948 року, він відправив з Курська, зовсім не боячись радянської цензури. Боятися йому, прекрасно знайомому з радянськими пенітенціарними закладами набридло. Та й не було особливого смислу, адже Міністерству держбезпеки СРСР і так було відомо про його погляди і неодноразові заяви про виїзд в Палестину.
Безстрашний сіоніст Гілель Каплінський родом був з Миргорода на Полтавщині, яскраво описаного Гоголем у його повістях. Типовим єврейським штетлом Миргород не був, але до початку двадцятого століття євреї складали у місті велику і впливову громаду. Батько Гілеля, Йосиф Менделевич, уродженець містечка Дятлово на Гродненщині, в молодості експортував українську сільськогосподарську продукцію до Західної Європи, і приблизно в 1904 році цілком переїхав з Білорусі в Україну, обравши Миргород місцем проживання. Каплінський-старший був чоловіком віруючим, що неухильно дотримувався законів Мойсея. Свого часу він навіть навчався у відомій в цілому єврейському світі єшиві «Слободка». Його дружину, матір Гілі, звали Фейга Ар'євна Йоселевич. Займалась вона сім'єю - виховувала доньок Сару, Хану, Шифру та Хаю, а також чотирьох хлопчиків: Мойсея, Аарона, Гілеля, Елю.
З самого дитинства батьки прищепляли дітям любов до Ізраїлю. Ерец-Ісраель був центром всіх розмов, мрій і уявлень сім'ї Каплінських. Коли в 1907 році народився Мойсей, старший брат Гілеля, то в лісі Герцля, під Реховотом, на його честь Єврейським національним фондом було посаджене дерево. Так забажали його батьки, які зробили щедру пожертву на посадку дерева Єврейському національному фонду, що займався купівлею і освоєнням землі в Ерец-Ісраель. Були у Каплінських і акції «Єврейського колоніального банку», котрі голова сімейства під час Громадянської війни змушений був спалити в печі.
У Каплінських завжди було повно книг: і у діда Менделя, і у батька стояло по дві шафи з літературою святою мовою. На самому початку революції батько Гіли свою бібліотеку серйозно розширив: привіз кілька возів книг з Полтави. Ці кілька сотень томів на івриті, в основному оригінальну і перекладну художню літературу, Гілель Каплінський читав все дитинство.
В шестилітньому віці Гіля Каплінський почав своє навчання. В один прекрасний день до нього в кімнату урочисто увійшов дід Мендель, загорнув хлопчика у талес і на руках відніс в хедер. Здав, так би мовити, внука у навчання до меламеда. При цьому він нагороджував малюка жменями монет, котрі, за словами дідуся, сипали йому з неба ангели. В хедер Гіля прийшов уже з великим вантажем знань, тому вчився зі старшими дітьми. Якийсь час хедер працював легально, але потім його закрили. Меламед, чудовий педагог і великий знавець Танаху, почав збирати групу таємно у синагозі, але і ці заняття зрештою припинились.
В радянську школу Гілель Каплінський пішов відразу з четвертого класу. Семирічку він закінчив у 1928 році, так і не ставши піонером. Його серце з дитинства належало Сіону, а не партії більшовиків-ленінців. Ще до свого випуску зі школи Гіля Каплінський вступив до молодіжного сіоністського руху «Гашомер Гацаір».
Взагалі, в ті роки у Миргороді безпартійних дітей не було: хтось із ровесників Гілі був у правому «Гашомер Гацаір», хтось – у більш лівій, але також сіоністській «Югенд ЦС», активні були підлітки з Єдиної всеросійської організації сіоністської молоді (ЄВОСМ). Спочатку Гіля Каплінський був «цофе» – скаутом, а в 17 років, у 1929 році, приєднався до «богрім» – дорослих «шомерів». В їхній «сніфі»-відділенні налічувалось близько 35 активних членів. Керувала ними Берта Свєчкова – енергійна дівчина, учасниця ЄВОСМ, що опікувався тоді «шомерами» у правому «Гехалуці».
Миргородська молодь із правого «Гашомер Гацаір» випускала свій журнал, постійно збиралась на бесіди та лекції про історії єврейського народу та Палестину, що розбудовується, вивчала іврит. Були у них ще й уроки праці та рукоділля, а також колективна обробка городу, котрий молодь облаштувала прямо в міських межах.
Єврейські комуністи та співробітники ОДПУ, яким дуже не подобалась ця ситуація, вирішили нанести по «контрреволюціонерам» удар. У 1927 році Берту Свєчкову арештували і заслали до казахського Шимкенту (Чимкенту). Більшість з тих, хто клявся перед прапором «Гашомер Гацаір» у вірності ідеалам, відійшли від руху, написавши публікацію в газету, що більше ніякого стосунку до сіоністського руху мати не бажають.
Гілель Каплінський арешту зміг уникнути, але сидіти склавши руки або боягузливо йти з повинною в комсомол не збирався. Юнак вирішив проявити ініціативу і, в решті решт, зібрав осередок знову. Тепер він налічував з десяток найнепохитніших активістів.
Практично відразу після відновлення гуртка «Гашомер Гацаір» в Миргороді активістам вдалось зв'язатись із московським Гдудом. Так називався осередок організації, котра базувалась прямо під носом у радянської верхівки, в Москві й області, і складалась з найстійкіших сіоністів, що з'їхались до столиці. Незабаром у Миргород приїхала із Москви молода представниця, що запропонувала миргородцям їхати в Москву для підсилення Гдуда.
У московський Гдуд з Миргорода був скерований найактивніший – Гілель Каплінський. У перші дні листопада 1929 року сімнадцятилітній Каплінський виїхав до Москви. На місці все відбулось, як по писаному: в домовленому місці Гілель зустрів зв'язкового, що поселив його у явочній квартирі. Через кілька днів той же чоловік відвіз Каплінського в його нове підпільне житло.
Секретне місце знаходилось на залізничній станції Перловка у Казанському напрямку. Це було дачне містечко, де сіоністи, під виглядом студентів й абітурієнтів московських вишів, спільно орендували житло. В одну з таких комун поселили й Гілеля. Облаштувавшись на дачі, першочергово Каплінський вирушив на біржу праці – влаштовуватись на роботу. Вакансія для нього знайшлась дуже швидко, Гілель пішов працювати мастильником у залізничному депо. Робота складалась з того, щоб підливати в букси поїзда осьове мастило і проводити дрібний ремонт вагонів. Життя в Гдуді повністю відповідало ідеалам молодого сіоніста: отримуючи трудові навички, він віддавав гроші в спільну касу, а увесь вільний час молоді був присвячений посиленій підготовці до алії.
Через певний час Каплінському повідомили: Головний штаб «Гашомер Гацаір» організовує семінар для підготовки наставників-«мадріхів». Керівництво організації вирішило набрати групу найбільш здібних активістів і підготувати їх для роботи серед сіоністської молоді в містах і селах по всьому Радянському Союзу. Серед кандидатів, відібраних для навчання, були Гілель Каплінський, Ісраель Лізенберг, Михайло Глезер, Бенціон Гінзбург, а також ще одна дівчина, членкиня чи то організації «Гехалуц», чи то культурно-просвітницького руху «Тарбут». Треба зазначити, що груп було дві, Каплінський був серед вище згаданих.
Незабаром з-за кордону прибуло кілька партій книг на івриті, а також засоби на проведення семінару. Щодня до студентів курсів приїжджали викладачі, члени «Тарбуту». Семінар – так званий «ульпан» – очолив письменник Авраам Криворучко (Авраам Карів), що викладав іврит та єврейську літературу. Лектором з педагогіки був Йосеф-Лейб Цфасман, редактор сіоністської газети «Гехалуц» та автор популярних «халуціанських» пісень. Суспільствознавство та історію сіоністського руху викладав чоловік на прізвисько Борис, член Сіоністської трудової партії (СТП) – Цеірей Ціон. Читали молоді й світову літературу.
Каплінський, відпрацювавши зміну на залізниці, не відчував втоми і з насолодою слухав лекторів семінару. Він був захоплений літературою, тому можливість повчитись у справжніх письменників вважав дарунком долі. Він сам писав вірші на івриті, ідиші та російською мовою – деякі з його віршів згодом були опубліковані в Ерец-Ісраель в газеті руху робітничої молоді «Бе-маале». Бувало, на молодіжній вечірці або навіть під час роботи на будівництві Гілель раптом відходив у бік й щось швидко записував – так народжувався вірш. Авраам Карів та інші викладачі роздивились у хлопцеві талант, але дуже швидко вдячному студентові та прихильним вчителям довелось попрощатись назавжди.
Заняття були розраховані на рік, але завершились раніше через арешти серед членів нелегального «Гехалуца», що почались в січні 1931 року. Випуск прискорили, а слухачів, що завершили в лютому семінар, скерували на підпільну роботу в регіони. Це був перший і останній курс які організував ВААД «Тарбут».
Гілеля Каплінського скерували у Київ. Туди ж перекинули кілька інших шомерів, і серед них – Мойше Лемперта, активіста однієї з підмосковних комун. Разом з Лемпертом, дівчиною, на ім'я Маня Штрам, а також сіоністом, на ім'я Рафаїл, Гіля Каплінський накидав план підпільної роботи. Першочергово у Києві з'явився журнал російською мовою, де розміщувались новини з Палестини. Для замилювання очей Гіля удавав абсолютно аполітичного робітника, влаштувавшись на завод імені Лепсе.
Діяльність посланців «Гашомер Гацаір» продовжилась до осені 1931 року. Пізно увечері 10 листопада 1931 року в квартиру до Гілеля Каплінського на вулиці Басейній з'явились незвані гості з ОДПУ. Під час обшуку в сіоніста були знайдені випуски журналу, що видавала його група підпільно, а також «шомерівські» журнали з Москви.
Під час першого допиту Гілель Йосифович визнав, що був активістом сіоністської організації «Націонал-трудовий Гашомер Гацаір», але будь-які свідчення про свою діяльність давати відмовився. Знайдені у нього самвидавчі журнали він назвав плодом свого захоплення літературою і громадськими питаннями. «Ви кустар-одинак?», – зі знущанням у голосі спитав уповноважений ОДПУ, єврей Агліцький, цілковито роздратувавшись. «Називайте як хочете, але діяв я один».
Тоді Агліцький повідомив Гілелю, що його товариші зараз в руках ОДПУ. «Хто такий Красноштейн?», – допитливо поглянув депеушник на юнака. Гілель Каплінський повідомив, що Красноштейн був його однодумцем, з яким вони часто зустрічались. «А звідки ви його знаєте?» – продовжував розпитувати Агліцький – «Познайомився з ним в бібліотеці». Каплінський, що намагався приховати від слідства особистість соратника, не знав, що агентура давно донесла начальству: під іменем Абрама Мойсейовича Красноштейна в Києві переховувався один з найактивніших сіоністів, Мойше Лемперт.
«А хто такі Шильман і Рахіль Глейзер?», – Агліцький назвав Каплінському заарештованих товаришок. «Познайомив мене з цими дівчатами Красноштейн. Нічого про їх політичні переконання мені не відомо», – продовжував заперечувати Каплінський.
Через місяць сіоністку Рахіль Глейзер, доньку рабина з містечка Купель, звільнили: так і не змогли знайти доказів її антирадянської діяльності. Каплінського та інших продовжували допитувати. В решті решт, під час однієї з зустрічей у кабінеті Агліцького, Каплінський запропонував: «Щоб винести вирок, у вас і так достатньо даних. А те, що я вважаю непотрібним, я вам не розповім навіть якщо ви мене розстріляєте!». І дійсно, допити різко припинились. Тільки через пів року, 19 лютого 1932 року, Гілелю Каплінському оголосили, що Особлива рада при Колегії ОДПУ засудила його за статтею 54-10 КК УРСР до трьох років заслання до Східного Сибіру.
Відбувати політичне заслання йому довелось у Єнісейську Красноярського краю. Туди зазвичай прибували заслані, що належали до різноманітних партій та угрупувань, що існували ще до революції. У засланні Гілель Каплінський швидко подружився з двома іншими сіоністами: Менделем Бейліним та Шмуелем-Йосефом Лябоком. Вони з друзями займались інтелектуальним саморозвитком, Гілель прищеплював їм свою любов до поезії. Сам він ще й активно займався спортом. Всупереч фізичним обмеженням – наслідок перенесеної в дитинстві важкої хвороби костей – Каплінський захоплювався плаванням та гімнастикою.
Опікувались молодими сіоністами також їх старші товариші, котрих у Єнісейську були десятки. Серед них Гілелю Каплінському особливо запам'ятався Залман Локшин, що приїхав із Польщі, щоб поновити роботу старих осередків лівої сіоністської партії Дрор. Досвідчений борець і відмінний теоретик, Локшин читав лекції на теми важливих питань сучасності, захоплююче розповідав молоді про будівництво єврейської Палестини.
У єнісейському засланні Каплінський відбув весь термін. Гілі неймовірно пощастило: звільнився прямо напередодні вбивства Кірова. Ще б пару тижнів, так би і залишився в Єнісейську, а можливо, потрапив би ще куди-небудь далі. З Єнісейська він вирушив до Курська, куди до того часу переїхала з Миргорода його сім'я. Курськ був місцем тяжіння для багатьох сіоністів, що не мали права жити у великих містах та в столицях.
У червні 1935 року в Курськ приїхав Мендель Бейлін, друг Гілеля по Єнісейську, що також звільнився із заслання. Товариші спільно орендували квартиру, а дуже скоро до них приєднався ще один приятель – знавець івриту та колишній засланий сіоніст Моше Виноградський. Він служив у якійсь великій фінансовій конторі, а колишні «шомери», Гіля та Мендель, вірні ідеалам «єврейської праці», влаштувались на будівництво.
Серед сіоністів, що жили у Курську був Шабтай Володарський, визначний діяч ліво-сіоністськї партії ЦС, а також одружена пара, Нахум Бергер та Малка Есріг, з якими Гілель постійно спілкувався. Мови про продовження організованої сіоністської діяльності бути не могло, однак Каплінський просто не міг сидіти, покірно чекаючи вирішення своєї долі. Політичний Червоний Хрест, єдина правозахисна організація в СРСР – туди неодноразово звертався Каплінський з клопотанням на виїзд у Палестину – виявився в його випадку безсилим. Він намагався підтримувати зв'язок з колишніми соратниками. Одного разу Каплінський вирушив у Чернігів до Авраама Гальперіна, колишнього члена Гдуда, який повернувся із заслання та намагався відновити сіоністську мережу у єврейських містечках України.
Не встиг Каплінський повернутись із подорожі, як ситуація в Курську стала різко змінюватись. Навесні 1936 року середи сіоністів поширились чутки про хвилю арештів серед колишніх активістів. Вночі на 30 квітня 1936 ці чутки підтвердились: на квартиру до Гілі і його товаришів увірвались співробітники ОДПУ. Заарештованих помістили до одиночних камер курської тюрми для політичних ув'язнених. Спочатку юнаки думали, що це звичайна «профілактика» напередодні першого травня, але їх надії не виправдались.
Під час слідства проти Гілеля Каплінського та його друзів були висунуті звинувачення у намірі створити сіоністський рух, що займатиметься підривною діяльністю проти радянської влади. Приблизно через місяць друзі були переведені до звичайної кримінальної тюрми. Дуже скоро Моше Виноградський, Мендель Бейлін та Гілель Каплінський отримали покарання – заслання.
І знову Каплінському, якщо так можна сказати, пощастило. Строк сіоніст отримав ще до того, як генеральним комісаром держбезпеки СРСР став кривавий кат Єжов. Товариш Гілеля з Чернігова, Авраам Гальперін, був заарештований через рік і незабаром розстріляний за вироком «трійки» НКВС.
Гілеля Каплінського заслали в село Синєгор’є Кіровської області, де він був єдиним на увесь населений пункт євреєм. В основному жили в Синєгор’ї розкуркулені російські селяни, що так само не мали особливої любові до радянської влади. Працювати засланий влаштувався до механізованого лісопункт Синєгорського ліспромгоспу. Гілель Каплінський примудрявся підтримувати контакти не лише з родиною, а й з товаришами по боротьбі. Як згадував Мендель Бейлін, одного разу, працюючи в таборі на прокладці центральних доріг між озером Байкал і рікою Амур, він був вражений до глибини душі, отримавши від Гілеля Каплінського листа і невелику посилку. В Палестину Каплінський писав, що робота в конторі ліспромгоспу його не влаштовувала: його атлетичні м’язи, якими він так пишався, тепер цілковито «заіржавіли», так і не встигнувши попрацювати на благо трудової Палестини.
В кінці 1940 року Каплінський знову вийшов на свободу та повернувся в Курськ. Однак радість від зустрічі з родичами майже відразу була затьмарена арештом Йосифа Менделевича, батька Гілі. Багато років Йосиф Каплінський входив до громади при курській синагозі. При ній таємно функціонувала єшива, де навчались десять юнаків, постійно ризикуючи опинитись за гратами. Але віруючих євреїв до пори не рухали. А одного разу в курську синагогу звернувся по допомогу приїжджий єврей. Йосиф Каплінський відразу ж запропонував чоловікові, позбавленому прописки та грошей, пожити у нього вдома. Дуже скоро приїжджого заарештували. Разом з ним заарештували й Каплінського старшого, що надав йому притулок. Вже зовсім немолодого чоловіка заслали до Узбекистану.
За кілька тижнів до вступу німців в Курськ Гілелю Каплінському та іншим членам його сім'ї вдалось виїхати в Саратов. Мати Гілеля, Фейга Ар'євна, планувала евакуюватись в узбецьке місто Ургенч ближче до місця заслання чоловіка, але прямо напередодні від'їзду їм прийшла телеграма: Йосиф Каплінський помер в засланні. Мати Гіли та його брат Мойсей з сім'єю повернули в Самарканд, де ще з кінця 1920-х років жив дядя Каплінського. У 1943 році Гілель Каплінський також влаштувався в Самарканді, звідки виїхав вже після війни.
У 1946 році Каплінський спробував переселитись до Риги. В Латвії жилося набагато вільніше, ніж в «старому» Радянському Союзі. До того ж місцеві євреї, багато з яких воювали у складі Латвійської стрілецької дивізії, продовжили дотримуватись сіоністських поглядів. В Ризі жив і його товариш по боротьбі, Шмуель-Йосеф Лябок, який зумів там прописатись. З «ризької епопеї», правда, нічого не вийшло. Довелось Каплінському знову їхати в Курськ. В цьому місті він створив сім'ю. Дружиною Гілі стала Мір'ям, лікар за фахом, донька рава Авраама Ієгошуа Ха-Ешеля Шумяцького, колишнього рабина містечка Яготин у Полтавській області. В пари народились дочка Фейга та син Йосиф.
Дім Каплінських у повоєнному Курську був місцем відомим, де тесть Гілеля Каплінського служив рабином. З часом Гілель Йосифович, колишній лівий сіоніст, почав і сам повертатись до релігії, переглянувши багато своїх переконань. Не змінилось лише одне – його жага репатріюватись до Ізраїлю.
У 1949 році радянська влада знову згадала про Каплінського. Як «повторник», він був засуджений на довічне поселення на Північному Кавказі. Повернутись вдалось лише після смерті «червоного монарха» – ката Сталіна.
Після війни Гілель Йосифович навіть зміг отримати від влади Підмандатної Палестини візу на в'їзд у країну. Він знову спробував виїхати з СРСР – і знову йому відмовили радянські бюрократи. Він подавав на виїзд знов і знов. У жовтні 1956, в розпал Суецької кризи, Каплінському відповіли, що його від'їзд в Ізраїль вважають недоцільним. У 1967 році, під час Шестиденної війни, Каплінський в ОВІР навіть не ходив.
З Ізраїлем його пов'язували лише випуски радіо «Коль Ісраель» трьома мовами: російській, ідиші та івриті. Починаючи з 1967 року хвиля глушилася, але іноді можна було натрапити на передачі, що транслювались на івриті. Особливо якщо це був радіоприймач c розширеним переліком діапазонів коротких хвиль. А приблизно з 1973 року слухати радіо в Курську стало практично неможливо. Допомагало лише листування з друзями, що жили у далекій країні.
В 1974 році Гілель Йосифович подав на виїзд востаннє. Робив він це вже швидше для проформи, але цього разу все пройшло доволі легко. Радянська влада дочекалась, коли сіоніст вийде на пенсію. Чиновник ОВІРу, щоправда, по-хамськи заявив, що, відповідно до пунктів радянської конституції, влада давати дозвіл на виїзд Каплінському була не зобов'язана. На це старий сіоніст відповів, що жоден пункт радянської конституції виїзд до Ізраїлю не забороняв. Сина і доньку Каплінського тероризували набагато більше, але все ж добро на виїзд дали.
В Ізраїлі Гілелю Каплінському пощастило прожити довгих три десятиліття. Відвідавши кібуци, в яких він мріяв колись працювати, він зустрівся з колишніми соратниками по сіоністському руху. Пощастило побачити навіть тих постарілих скаутів, які входили з ним до осередку «Гашомер Гацаір» в Миргороді.
Старого сіоніста не стало 13 жовтні 2004 року. Він помер в Ор-Йехуді. На Землі Ізраіля живуть його внуки і правнуки – саме про це він колись мріяв в Єнісейську та Синєгор'ї…
10.06.2024
Переклад: Лідовська Ольга
Бібліографія та джерела:
Дело по обвинению Каплинского Гилеля Иосифовича // ЦГАООУ (ЦДАГОУ України), Киев, ф.263, оп.1, д.47044, том 1-2.
Дело по обвинению Розентуля Менделя Ихилевича (Гинзбурга Бенциона Гершковича), Штереншис Марии-Баси Давидовны и Иошпе Михаила Петровича по ст. 54-10 ч. 2 и 54-11 УК УССР // ГАХмо (ДАХмО), Р-6193, оп. 12, д. П-25627.
Уцелевший в ГУЛАГЕ: биография Менахема-Мендла Бейлина, записал Яаков Фейглин, Израиль, 2006 (машинопись).
Интервью № (129)1 с Гилелем Каплинским, Центр устной истории Еврейского университета (интервьюер – Михаэль Сегев; 21.04.1975)
Това Перельштейн (Рубман). Помни о них, Сион. Библиотека-Алия: Ассоциация по изучению еврейских общин, 2003.
Binyamin Vest. Ben yeʼush le-tiḳṿah: mikhtavim shel asire-Tsiyon be-Rusyah ha-Sovyeṭit, Reshafim: Arkhiyon ha-ʻavodah, ha-Maḥlaḳah le-ḥeḳer Yahadut Rusyah, Tel-Aviv, 1973.