top of page

Ефраїм Холмянський

1950 –

Ефраїм (Олександр) Холмянський – визначна особистість в історії боротьби радянських євреїв за національне самовизначення і право на репатріацію в Ізраїль. Його життєвий шлях визначили кілька втілень: інженер за освітою, письменник за покликанням і невтомний борець за єврейські права – за покликом серця.

В часи, коли єврейська культура і мова зазнавали систематичних гонінь, Холмянський став одним з ключових діячів руху єврейського національного відродження в СРСР. Одним з важливих складників цього відродження було вивчення івриту – єдиної мови, забороненої в СРСР. Він не просто викладав іврит – він став його пристрасним пропагандистом, перетворивши давню мову в символ спротиву асиміляції і боротьби за національну ідентичність. Він створив і очолив широку нелегальну мережу сіоністських груп, що розкинулись у багатьох радянських містах. Ці групи стали осередками вивчення не тільки мови, але й багатого релігійного спадку єврейського народу, сприяючи збереженню і відродженню традицій в умовах державного атеїзму і антисемітизму.

Народився Саша Холмянський 5 червня 1950 року в сім'ї москвичів Григорія Мойсейовича Холмянського і Рози Хаї Ісаївни Черняк. В сім'ї він був молодшим: брат Міша з'явився на світ на десять років раніше. Мати була науковим співробітником, займалась генетикою, а пізніше біофізикою звуку, а батько – визначним інженером, що керував пусконалагоджувальними роботами на електростанціях. Батьки назвали його Олександром: нейтральне ім'я, яке, як вони сподівались, захистить сина від антисемітизму, яким були просякнуть всі верстви радянського суспільства. Пізніше, вже в ув'язненні, він прийме єврейське ім'я Ефраїм, як символ повернення до свого коріння.

Дитинство Саші Холмянського пройшло без знання про його єврейське походження. Як і багато радянських євреїв того часу, його батьки особливо не афішували своє коріння. Але під час чергового перепису населення він виявив несподіване одкровення. Батьки, розмовляючи з інтерв'юерами, назвали себе євреями. Для хлопчика це було справжнім потрясінням. У дворі він чув про євреїв лише погане. Тепер йому довелось свідчити собі та іншим, що це неправда.

Все змінилось після вступу Олександра Холмянського в знамениту московську математичну школу № 2, де більшість учнів були євреями. Тут, в атмосфері інтелектуальної свободи і національної єдиності, продовжив формуватись його світогляд. За повтори місяця до Шестиденної війни він зовсім «офіційно» перейшов на сіоністські позиції: повідомив однокласникам про намір виїхати в Ізраїль. Коли скоро Ізраїль тріумфально переміг, Ефраїм щиро радів. У юнака з'явилась ідея відродження єврейських національних традицій, освіти і культури в СРСР, при цьому він продовжував вважати основною метою для радянських євреїв репатріацію в єврейську країну.

Після школи Холмянський вступив у Лісотехнічний інститут в м. Підлипки, де "ховався" факультет електроніки та рахувальної техніки ФЕРТ, що готував фахівців для радянських космічних програм. Закінчивши ФЕРТ у 1972 році, і отримавши фах інженера він влаштувався у Науково-дослідний інститут рахувального машинобудування НДІРахмаш. До євреїв у інституті ставлення було особливе і абсолютно не позитивне. Всі спроби Ефраїма вступити в аспірантуру були заблоковані, а його талант інженера для керівництва явно був менш важливим, ніж національність у паспорті.
Кінець 1970-х років став для Холмянського періодом заглиблення у єврейську культуру. Він почав відвідувати підпільні уроки івриту, які вів його шкільний товариш Льова Улановський, астрофізик, до того часу вже відомий відмовник. Скоро вивчати іврит почали й батьки Холмянського, його брат Михайло і невістка Оксана.

Ефраїм брав активну участь в «дібурах» – зустрічах, де спілкування відбувалось тільки на івриті. Тоді ж він відвідав святкування Пуриму, де вперше зустрівся з живою сучасною єврейською культурою і гумором. На цьому святі виступала група Ігоря Гурвіча, що виконувала пісні і скетчі на єврейські теми.

Продовжуючи працювати в НДІРахмаші, Холмянський дуже швидко зіштовхнувся із серйозними проблемами через свій інтерес до єврейської культури і бажання емігрувати до Ізраїлю.

Рішення про еміграцію стало для Ефраїма Холмянського поворотним моментом у житті. Воно означало не лише розрив із звичним життям, але й відкрите протистояння могутній радянській системі.

Коли Ефраїм оголосив про свій намір емігрувати, реакція у НДІРрахмаші була миттєвою і жорсткою. Вчорашні колеги відвернулись від нього, створивши довкола нього атмосферу тотального остракізму. Однак найбільш серйозний спротив йшов від керівництва інституту. Директор Сулім і його замісник Смірнов активно перешкоджали від'їзду Холмянського, посилаючись на режимний характер підприємства.

Холмянський зіштовхнувся з класичною радянською бюрократичною пасткою. Йому відмовляли у видачі довідки з місця роботи, без якої неможливо було подати документи на виїзд. Водночас йому нагадували про його «секретний» статус, натякаючи на можливі наслідки його дій. Можливо, не такий вже й «секретний» був інститут, а довідку директор просто не давав.

У своїй боротьбі за право на виїзд Холмянський був змушений подати документи на виїзд в Ізраїль через Верховну Раду – крок, який радянська влада не любила. З роботи йому довелось піти і два роки він був змушений працювати двірником.

Незважаючи на тумані перспективи від'їзду в Ізраїль, Холмянський вперто продовжував займатись вивченням івриту. Скоро він сам став викладачем. Почавши з однієї учениці, він швидко виявив, що попит на знання перевищує пропозицію. Його учні не лише вчили мову, але й відкривали для себе багатство єврейської традиції.

Холмянський розумів, що одних Москви і Ленінграда недостатньо. Разом з Юлієм Кошаровським, братом Мішею і Юлієм Едельштейном він створив групу, метою якої стало поширення єврейської культури і мови по всьому Радянському Союзу. Обов'язки у групі розподілились так: Кошаровський координував зв'язки з Ізраїлем і фінанси, Едельштейн курував Мінськ і Харків, Михайло Холмянський готував вчителів і просував аудіовізуальні курси в Ленінграді і Балтії, Ефраїм відповідав за південь СРСР.

Влітку 1980 року Холмянський вирушив у подорож містами Середньої Азії. У Душанбе він зіштовхнувся зовсім іншим світом – світом бухарських євреїв, що зберегли традиції, майже втрачені у європейській СРСР. В тіні давніх гір Ефраїм вів уроки івриту, навіть у виснажливу спеку.

Самарканд зустрів його вишуканістю ісламської архітектури і настороженістю місцевої єврейської громади. Тут, у давній Махалі – єврейському кварталі – Холмянський вперше зіштовхнувся з нерозумінням: навіщо вчити іврит поза контекстом, без вивчення Тори? Це стало для нього важливим уроком – єврейський світ багатогранний, і підхід, що працює в Москві, може не спрацювати у інших місцях.

В Одесі, місті, просякнутому єврейським гумором і традиціями, Ефраїм знайшов благодатний грунт для своєї діяльності. Тут він познайомився з сім'ями Непомнящих і Гіссер, які стали ядром місцевого руху за вивчення івриту.

В день його тридцятиліття, 5 червня 1980 року, Холмянського викликали на допит. У холодному кабінеті районного відділення КДБ він вперше повною мірою усвідомив, наскільки небезпечною може бути його діяльність. «Доріжка, по якій ви йдете, приведе вас точно туди ж, куди привела Щаранського», – ці слова слідчого звучали як пряма погроза. Пред'явивши зібрані проти нього матеріали, слідчий попередив, що якщо Холмянський не припинить, йому загрожує звинувачення у зраді Батьківщині, антирадянській агітації і поширенні неправдивих свідчень (статті 64, 70 і 190 КК РРФСР).

Але погрози не зупинили Холмянського. Він лише утвердився у своїй рішучості продовжувати розпочату справу. Тепер він знав, що кожне його слово може бути підслухане, кожен крок – відсстежений. Це знання зробило його обережнішим, але не менш цілеспрямованим.

Одним з яскравих проявів єврейського відродження стали зустрічі в підмосковному лісі Овражки. Просто неба сотні, а потім і тисячі євреїв збирались на конкурси пісень, святкування єврейських свят, просто щоб побути разом. Холмянський був активним учасником цих зустрічей, адже бачив у них символ сили єврейського руху, що зростала. Остання масштабна зустріч в Овражках зібрала близько 2000 осіб – небачена в ті часи подія. Наступна ж спроба організувати зліт була жорстоко припинена – поїзди з євреями просто не зупинялись на потрібній станції, а дорогу до галявини перегородили солдати.

Осінь 1980 року принесла нові випробування. В Одесі почались переслідування активістів єврейського руху. Обшуки, допити, погрози стали щоденною реальністю для тих, з ким працював Ефраїм. Він відчував свою відповідальність за цих людей, намагався допомогти, використовуючи всі можливі канали – від особистих зв'язків до контактів із західними журналістами.

В Москві теж посилився тиск. КДБ намагалось закрити вчительський «дібур», який проходив у квартирі сім'ї Некрасових. Але рух вже набрав сил – Діна Зісерман, молода жінка із залізною волею, надала свою квартиру для продовження зустрічей.

Незважаючи на всі перешкоди, Ефраїм Холмянський і його соратники продовжували свою роботу. Вони розуміли, що кожен урок івриту, кожна зустріч, кожна пісня давньою мовою – це маленька перемога над системою, яка намагається стерти єврейську ідентичність. Холмянський розробив трирівневу систему зберігання інформації, гідну найкращих шпигунських романів. Перший рівень – найсекретніший – був «мандрівним архівом», який переміщався між квартирами довірених осіб за випадковим принципом. Другий рівень зберігався у його матері, яка, незважаючи на вік, виявила дивовижну сміливість та винахідливість. Третій рівень – найоперативніший – Холмянський носив з собою в потайній кишені, готовий у будь-який момент проковтнути листок з інформацією.

Літні табори стали перлиною в короні їх діяльності. У розпал сезону, коли радянські громадяни роз'їжджались у відпустки, групи євреїв таємно збирались в Сухумі, Криму та інших курортних місцях для інтенсивного вивчення івриту.

Але за кожним успіхом приходила нова загроза. КДБ не спав. Стеження, допити, обшуки стали частиною повсякденного життя Холмянського і його соратників. Кожен телефонний дзвінок заставляв серце Ефраїма стискатись від тривоги.

Паралельно з навчанням івриту розвивався і єврейський самвидавчий рух. Журнали «Тарбут», «Наш іврит» і «Магід» стали голосом культури, відроджувалась. Але і тут доводилось діяти озираючись – кожен новий номер міг стати приводом для арешту.

Географія діяльності Холмянського постійно розширювалась. Тбілісі, Єреван, Ростов – в кожному місті була своя специфіка, свої герої і свої проблеми. Із ростом руху росла і відповідальність. Холмянський все гостріше усвідомлював масштаб і небезпеку своєї діяльності. Кожне нове рішення, кожен новий крок давався все складніше. Але піти означало б зрадити тих, хто повірив у нього, хто ризикував заради спільної справи. І Холмянський продовжував роботу, балансуючи на тонкій межі між розумною обережністю та необхідністю діяти сміливо.

У травні 1983 року Ефраїм Холмянський готувався до свого найризикованішого заходу – організації таємного літнього табору для вивчення івриту в Алупці. Це невелике кримське містечко, загублене серед виноградників і кипарисів, повинно було стати на кілька тижнів центром єврейського відродження в СРСР.

Підготовка йшла повним ходом. Фелікс Кушнір, вірний помічник Холмянського, зумів Радянського Союзу – таємно готувались до поїздки, маскуючи свої справжні наміри під звичайну відпустку. Але доля, ніби в насмішку над їх ретельними приготуваннями, готувала свій жорстокий сюрприз. Ледве почавшись, табір потрапив під пильну увагу КДБ. Ефраїм і його учні опинились в епіцентрі справжньої шпигунської драми. Їм довелось тікати, розділившись на групи, використовуючи всю свою майстерність конспірації, щоб вислизнути від переслідування.

Ця невдача, однак, не зломила дух Холмянського. Навпаки, вона лише укріпила його рішення продовжувати боротьбу за єврейську культуру в СРСР. Дуже швидко після повернення до Москви він вирушив у нову подорож – цього разу в Грузію і Баку.

В Грузії, де єврейська громада зберегла свої традиції краще, ніж де-інде в Радянському Союзі, Ефраїм шукав нові зв'язки і можливості для поширення івриту. В Баку його чекала зустріч з професором Михайлом Фарбером і молодим, ентузіастом давньоєврейської мови Мішею Зільберштейном. Ці поїздки розширяли географію руху, створюючи мережу, яка охоплювала все більше міст і республік.

Але поки Ефраїм Холмянський будував плани і налагоджував зв'язки, КДБ теж будував і налагоджував. В травні 1983 року його брат Михайло був заарештований в Одесі і отримав 15 діб адміністративного арешту. Разом з матір'ю Ефраїм вирушив до центральної приймальні КДБ. Це був ризикований хід, але він мав показати, що вони не бояться і готові боротись за свої права. Дивно, але цей сміливий вчинок, схоже, справив враження навіть на бувалих чекістів.

Смерть Брежнєва і прихід до влади в СРСР Андропова ознаменували собою нову еру поліційного контролю. Для єврейського руху це означало нові випробування. Незважаючи на тиск, що зростав, проєкт «Міста», як неофіційно називали свою діяльність Ефраїм і його соратники, продовжував розвиватись. Дов Конторер, молодий і енергійний активіст, став одним з ключових учасників проєкту. Разом з Ефраїмом він розробляв нові методики викладання івриту, створював систему поширення літератури та навчальних матеріалів.

Але життя Ефраїма Холмянського не обмежувалось лише підпільною діяльністю. В цей час у його житті з'явилась Анна Єрухимович. Їх зустрічі, нечасті і таємні, стали для Ефраїма джерелом тепла і надії в світі, повному небезпек і тривог.

До весни 1984 року стало ясно, що Холмянський знаходиться під прямою загрозою арешту. На допитах все частіше звучали питання про «Всесоюзний ульпан» – так КДБ по-своєму охрестив їх проєкт. Холмянський почав готуватись до найгіршого, передав частину своїх повноважень Дову Контореру і Зеєву Гейзелю.

У липні 1984 року, коли радянська система, здавалось, досягла піку своєї міці, а дисидентський рух переживав найважчі часи, Ефраїм Холмянський в маленькому курортному містечку Ехіярве неподалік від естонського містечка Виру, серед соснових лісів і тихих озер, він організував новий таємний табір для вивчення івриту. Ввечері 23 липня 1984 року на табір напала міліція. Холмянського затримали, звинувативши його в тому, що він «топтав квіти на клумбі», і дали 10 діб адміністративного арешту.

Коли термін арешту підходив до кінця, 2 серпня 1984 року, на Холмянського очікував новий «сюрприз» від влади. Його вивели з камери і сухим офіційним тоном зачитали нове звинувачення – вже в кримінальному злочині, по статті «Хуліганство» (ст.195 КК ЕРСР, аналог ст.206 КК РСФРР). Планувався швидкий суд, але він не відбувся, а слідство продовжили ще на місяць.

29 серпня 1984 року, під час обшуку квартири батьків Холмянських, КДБ підкинуло бойовий пістолет, патрони і заборонену літературу. Попри те, що Григорій Мойсейович відразу ж написав заяву про підкинуті в квартиру докази, Ефраїма звинуватили в незаконному зберіганні зброї.

Ефраїм Холмянський прийняв драматичне рішення, яке змінило хід його життя. На знак протесту проти сфабрикованого звинувачення, Холмянський оголосив голодування. Це був відчайдушний крок – але єдиний, який у нього залишався. Щоб зламати його дух, його кинули в карцер. Дні в карцері тягнулись нескінченно. Холод пронизував до костей, а постійне яскраве світло не давало заснути. Холмянський слабів щодня, але його рішучість тільки зміцнилась. Тюремники намагались зломити його волю, то погрожуючи, то вмовляючи припинити голодування. Але в'язень Сіону залишався незламним. Його почали годувати примусово, через зонд – процедура болісна і принизлива. Але навіть це не зломило його дух. В нечисленні моменти, коли йому вдавалось передати звістку на волю, він просив родичів не хвилюватись і вірити в його сили.

Батьки Ефраїма, його брат Михайло і друзі також не опускали рук. Вони писали листи у різноманітні інстанції, добивались зустрічей з чиновниками, намагались привернути увагу міжнародної громадськості. Їх зусилля не пропали – про справу Холмянського заговорили за кордоном.

Прийшов січень 1985 року. Змучений, але не зломлений Холмянський постав перед судом. Зал був повний – прийшли не тільки рідні і товариші по руху, але й незнайомі люди, що співчували його справі. Коли прокурор запросив всього два з половиною роки ув'язнення замість очікуваних п'яти плюс семи, заслання, по залі прокотилось здивоване зітхання.

Але головне було попереду. Холмянський виголосив полум'яну промову, в якій не стільки захищав себе, скільки звинувачував систему в антисемітизмі та фабрикації справ проти невинних. «Один рік і шість місяців позбавлення волі», – зала вибухнула аплодисментами. Це була перемога – хай не повна, але значна.

У виправно-трудовій колонії Каменськ-Уральського Ефраїм Холмянський починав новий етап своєї боротьби. Тільки що засуджений на півтора року нібито за зберігання зброї, він продовжив голодування на знак протесту, почате ще у слідчому ізоляторі. Дні в колонії тягнулись нескінченно, монотонна робота (засуджених примушували плести сітки) виснажувала не стільки фізично, скільки морально. Але навіть тут, в оточенні кримінальних злочинців і під постійним наглядом охорони, Холмянський не втрачав самовладання.

Однак організм не витримував. Після кількох місяців голодування Холмянський опинився в лікарні, балансуючи на межі життя і смерті. Під тиском лікарів і усвідомлюючи, що його боротьба може закінчитись передчасно, він прийняв рішення почати їсти самостійно. Холмянський розумів: тільки живий він зможе продовжувати боротись.

Поступово повертаючись до життя, Ефраїм зіштовхнувся із суворою реальністю табірних порядків. Антисемітизм, провокації, необхідність маневрувати між кримінальними авторитетами і адміністрацією – все це стало для нього повсякденністю. Але навіть в цій атмосфері він знаходив способи залишатись собою. Він допомагав неграмотним засудженим писати листи, ділився продуктами з більш слабими, продовжував таємно дотримуватись єврейських традицій.

З наближенням кінця терміну росла напруга. Холмянський знав, що влада може намагатись сфабрикувати нову справу, щоб продовжити його ув'язнення. Кожен день він очікував підступу, кожну ніч засинав з думкою, що завтра може опинитись в карцері за новим звинуваченням.

День звільнення почався з кошмару. Час йшов, а Холмянського не викликали. Лише в останній момент, коли надія майже згасла, прийшов наказ про звільнення. Вийшовши за ворота колонії, Холмянський не міг повірити своєму щастю. Його зустрічали батьки, їх очі були наповнені сльозами радості і гордості. Це була перемога не лише особиста, але й перемога всього руху за права радянських євреїв.

Після звільнення з ув'язнення Холмянський повернувся в Москву, де зіштовхнувся з новими викликами. Попри фізичне і емоційне виснаження, він швидко включився в активну діяльність по захисту прав радянських євреїв. Холмянський створив групу колишніх в'язнів Сіону, яка стала впливовою силою в боротьбі за права відмовників. Паралельно він організував жіночу групу «Єврейські жінки проти відмови», що привернула увагу міжнародних жіночих організацій. Ці ініціативи значно посилили тиск на радянську владу.

Важливим досягненням стала організація першого багатолюдного мітингу пам'яті жертв Голокосту на Востряковському кладовищі в Москві. Цей захід, проведений всупереч негласним заборонам, стало проривом у боротьбі за право євреїв шанувати пам'ять загиблих. Кульмінацією стала поїздка групи активістів в Бабин Яр – місце масового вбивства євреїв під час Другої світової війни. Акція, проведена всупереч протидії КДБ, стала важливим кроком у поверненні пам'яті про Голокост.

Особисте життя Ефраїма теж зазнало змін – він одружився зі своєю коханою, Анною Єрухимович; у них народилась дочка Дора. Ця подія символізувала для нього перемогу життя над спробами влади зламати єврейський дух. Боротьба за виїзд сім'ї Холмянських в Ізраїль продовжувалась. Незважаючи на міжнародний тиск і обіцянки радянських чиновників, їм продовжували відмовляти у візах. Ефраїм Холмянський і його сім'я провели демонстрацію під будівлею МЗС СРСР, вимагаючи виконання обіцянок.

Нарешті, у грудні 1987 року, сім'я Холмянських отримала дозвіл на виїзд. 25 січня 1988 року вони прибули в Ізраїль, де на них чекала захоплена зустріч друзів і соратників.

Перші дні на Землі Обіцяній були наповнені для Ефраїма Холмянського глибокими емоційними переживаннями. Особливо сильне враження справило на нього відвідини Стіни Плачу, де він відчув глибокий зв'язок історії єврейського народу зі своєю власною долею.

Його досвід боротьби за права радянських євреїв і драматична історія репатріації зробили його популярним спікером на міжнародній арені. Холмянський подорожував по трьох континентах, виступаючи на різноманітних заходах, де ділився своєю історією та надихав людей на підтримку алії. Особливо активно він брав участь у кампанії по збору засобів для підготовки до нової великої хвилі алії з Радянського Союзу, яку очікували на початку 90-х років. Його виступи помагали привернути увагу світової громадськості до проблем репатріантів і необхідності їх підтримки.

З 1990 року Ефраїм почав свою професійну кар'єру в Ізраїлі, посів посаду директора ульпану в Міністерстві освіти. На цьому посту він зміг застосувати свій досвід викладання івриту, отриманий ще в підпільних гуртках Москви – тепер вже на офіційному рівні. Нові репатріанти відчайдушно потребували допомоги у вивченні мови і інтеграції у ізраїльське суспільство.

У 1998-2001 роках Ефраїм працював генеральним директором Сіоністського Форуму – організації, що займалась підтримкою репатріантів і просуванням сіоністських ідей. На цій посаді він зміг зробити значний внесок у розвиток програм допомоги новим олім і укріплення зв'язків між Ізраїлем і діаспорою.

Наступним етапом в кар'єр Ефраїма стала робота в компанії «Гівот Олам», яка займається розвідкою і добуванням нафти. Близько восьми років він пропрацював у цій компанії, дійшовши до посади менеджера з планування. Останні десять років Холмянський присвятив роботі у сфері високих технологій, займаючи різні управлінські і консультаційні посади в стартап-компаніях.

Протягом всієї своєї кар'єри в Ізраїлі Ефраїм Холмянський продовжив зберігати зв'язки з общиною вихідців з колишнього СРСР, допомагаючи новим репатріантам інтегруватись в ізраїльське суспільство і не забував про свої корені і досвід боротьби за право жити на історичній батьківщині. Історія Ефраїма Холмянського є символом стійкості духу і неминучої перемоги в боротьбі за право бути євреєм і жити на історичній батьківщині.

В'язень Сіону Ефраїм Холмянський живе в Маалі-Адумім, на кордоні Іудейської пустелі, веде релігійний спосіб життя. Він досі займається громадською діяльністю. І пише книги.

21.08.2024
Переклад: Лідовська Ольга.



Бібліографія і джерела:


Сайт Эфраима Холмянского «Еврейская свобода»


Эфраим Холмянский - Проект городов. Как евреи победили СССР?


The Voice Of Silence

Эфраим Холмянский. Звучание тишины. — Иерусалим: При поддержке КЕРООР. ק"ק מוסקבה, 2007.


Онлайн-ресурс “Вести из СССР: нарушение прав человека в Советском Союзе”


Kolga Elisa Kateriine, Узник Сиона Эфраим Холмянский 

bottom of page