Марія Черніховська
1907 – 1943
Автор: Михайло Кривицький
Життєвий шлях Марії Абрамівни Черніховської (дівоче прізвище Трок) – яскравий приклад того, як більшовистська держава намагалась зламати людину внутрішньо вільну, обдаровану, працелюбну та вірну. Така навряд чи стала б зручним гвинтиком сталінської командно-адміністративної системи, що зароджувалась у 20-х роках. Але ці особисті якості допомогли Марії витримати важкість заслання, підтримувати чоловіка, успішно працювати, допомагати людям, здобути гідну освіту. Але про все по черзі.
Марія народилась 14 червня 1907 року (у документах допитів помилково вказаний 1906 рік) в місті Миколаїв на півдні Російської імперії (зараз – обласний цент Миколаївської області України). Там вона провела дитинство та юність, закінчила середню медичну школу. В кінці літа 1925 року дівчина вирушила на пошуки роботи у Київ. Вони не увінчались успіхом, і Марія зрештою опинилась в місті Конотоп (нині районний центр Сумської області України). 5 грудня 1925 року її затримав місцевий відділ кримінального розшуку у квартирі її знайомої, Фані Ноніної.
На перший погляд, єдиним формальним порушенням правил з боку нашої героїні було «незаконне проживання» – тобто відсутність реєстрації. Однак кримінальний розшук займався, звичайно, набагато серйознішими справами. Есфір Мойсеївну Шолкову було звинувачено по ст. 70 КК СРСР – антирадянська агітація, участь в сіоністській організації. Марію затримали під її вигаданим іменем. Фальшиве ім'я, зауважимо, збереглось за Марією на все життя: Есфір'ю вона буде називатись у всіх документах після арешту і навіть після звільнення. Тому, щоб уникнути плутанини, і ми будемо надалі називати її так.
Есфір-Марія дійсно була членом молодіжної сіоністської організації лівого скерування «Гашомер Гацаїр» – свого роду єврейського скаутського руху, що готував молодь до переселення в Палестину та створенню там кібуців – сільськогосподарських комун. Організація була цілковито заборонена у 1927 році, її учасники зазнали політичних переслідувань.
До моменту арешту Есфірі антисіоністські репресії тільки починали розгортатись. Вона була однією з перших, хто потрапив під цей каток.
Спочатку свідченням (і то непрямим) причетності Есфірі до сіоністського руху було її знайомство з Ольгою Мондрус – активною сіоністкою, яка виїхала в Палестину. На допиті 6 грудня Есфір заявила, що не мала і не має до організації сіоністів жодного стосунку. Очевидно, слідству тих років цього було достатньо для виправдання, і 25 січня 1926 року начальник Конотопського окружного відділу ДПУ Камінський скерував справу в окружну прокуратуру на «предмет припинення». Однак прокуратора була більш пильною. З'ясувалось, що Есфір – зв'язкова сіоністів під прізвиськом Муся; також було встановлено її справжнє ім'я – Марія Абрамівна Трок. Перше рішення «всього лише» виселити її за межі УРСР двічі змінювалось більш жорстокими постановами. В результаті Есфір отримала 3 роки заслання на Урал по документах, фактично ж її етапували до Західного Сибіру, де вона опинилась влітку 1926 року.
Найбільш повно людський характер розкривається в екстремальних ситуаціях, і Есфір відразу ж дала зрозуміти слідчим: вона не з лякливих. Вже наступного дня після арешту, 6 грудня 1925 року, в заявах прокурору м. Конотоп та начальнику місцевого кримінального розшуку дівчина назвала своє затримання незаконним та оголосила голодування (при необхідності, уточнювала вона, – смертельну), оскільки не вважала для себе «можливим перебувати у середовищі кримінальних злочинців». 8 грудня рішучість своїх намірів Есфір підтвердила слідчому Клименко.
Свідомо чи інтуїтивно, дівчина атакувала бюрократичну машину її ж зброєю – нескінченними документами, і чиновники змушені були у встановлені терміни реагувати. Це ймовірно сприяло швидкому розгляду справи. Крім того, на допитах Есфір не видала нікого з своїх соратників, відразу ж відмовившись називати рідних та знайомих: «не хочу вмішувати їх у незрозумілу для мене справу». Поведінка Есфірі виявляє в ній людину сміливу та винахідливу, що готова боротись за свої права навіть у державі, де правові стандарти були вкрай далекі від демократичних.
У засланні Есфір теж не впала духом і швидко знайшла себе. Вже у серпні 1926 року вона влаштувалась медсестрою-практиканткою в лікарню міста Сургут – великого центра розселення «декласованих елементів» та депортованих. З серпня 1928 до квітня 1929 року Есфір працювала старшою медсестрою в районній лікарні села Самарово Тобольського округу.
Швидше за все, саме там, в Самарово, Есфір зустріла свого майбутнього чоловіка – Давида Айзиковича Басова. Він, як і Марія, жив по фальшивих документах – на ім'я Йосифа Мордуховича (Матвійовича) Черніховського. Уродженець Криму Давид Басов ще в молодості захопився сіоністськими ідеями. У 1923 році він вступив до лав «Гашомер Гацаїр» і став активним учасником організації, був начальником загону. В червні 1925 року чекісти розкрили кримську організацію «Гашомера», а її керівники, серед яких і Давид Басов, були заарештовані. Басов був засуджений до заслання на 3 роки в Киргизію, звідки його перевели в Оренбург. Звідти він втік, переховувався в Підмосков'ї, Харкові і потім Мінську. Тут Басов розжився фальшивою метрикою на ім'я Йосифа Мордуховича Черніховського – справжній Черніховський до цього часу вже виїхав до Палестини. І тут же, в Мінську, ОДПУ напало на слід Басова-Черніховського, і після чергового арешту він опинився в селі Самарово. Шляхи майбутнього подружжя перетнулись.
Це була насправді щаслива випадковість; багато в чому завдяки цій зустрічі вони вижили та вистояли в засланні. Цікаво і по-своєму зворушливо, що Давид завжди називав дружину Фірою – по її вигаданому імені.
Надалі Черніховські роблять все, щоб не розлучатись. Вдавалось це не завжди. У 1929 році Давидові висунули нове серйозне звинувачення по статті 58-10 КК РРФСР – антирадянська пропаганда середи корінних народів Півночі (остяків). Спочатку Басов-Черніховський провів чотири болісних місяці в Тобольській тюрмі, а потім – понад рік в Суздальському політізоляторі.
Есфір залишає Самарово та влаштовується старшою медсестрою в скарлатинове відділення Омської залізничної лікарні, з квітня 1930-го працюючи там же за сумісництвом медсестрою відділення діагностики. У серпні 1931-го Давида достроково звільняють з політізолятора і тут же скеровують на нове місце заслання: в село Колпашево (тепер районний центр Томської області). Там подружжя об'єдналось. З 1 грудня Есфір – фельдшер Колпашевської районної лікарні.
В Колпашево Черніховські довго не затримались: Давида перевели в глухе село Ільїно в суворому Наримському округу. Але скоро Черніховські, ймовірно, перебрались трохи ближче до цивілізації – в районний центр Каргасок. Там 24 вересня 1932 року у них народилась дочка Ела.
В липні 1934 року Давида нарешті звільнили, і Черніховські переїхали в Бєлгород. Завдяки щасливій випадковості й неуважності паспортного столу Давид зміг цілковито затвердитись в новій особистості Черніховського. Есфір продовжила вибудовувати медичну кар'єру. З 1 вересня вона влаштувалась помічником лікуючого лікаря в місцевій міській лікарні. Через рік Есфір Черніховська з загальною оцінкою «дуже добре» складає іспити в медичному технікумі, а також закінчує курси охорони матерів та немовлят. Особливий інтерес нашої героїні до цієї теми не випадковий, адже скоро вона вже двічі мама – у 1936 році в колишніх «гашомерівців» народився син Михайло. З 21 вересня 1935 року до 1 серпня 1936 року Есфір працює фельдшером в Белгородській дитячій консультації: «до своїх обов'язків ставиться добросовісно та зі знанням справи, чуйно і уважно».
Приблизно у серпні 1936 року Черніховські на пропозицію Давида переселяються в рідний для нього Сімферополь. Там він влаштовується економістом на завод імені Куйбишева. Есфір тим часом серйозно думає про кар'єру лікаря, що цілком логічно, враховуючи її здібності та значний досвід роботи. В Сімферополі вона закінчує (ймовірно екстерном) курс середньої школи з оцінкою «відмінно» по всіх предметах і вступає в Кримський медичний інститут. Документів про вступ не збереглось, але влітку 1939 року Есфір Черніховська вписана студенткою 3 курсу та отримує стипендію 150 рублів.
Здавалося б, щастя Черніховських безхмарне, але у травні 1938 року Давида наздоганяє його минуле: знов арешт та нескінченні допити в НКВС. Давид тримався мужньо, цілковито заперечуючи причетність до «сіоністського підпілля». Важко уявити, який біль та тривогу відчувала Есфір: їх життя неухильно налагоджувалось, після закінчення медінституту на неї чекала престижна і, головне, улюблена професія, про яку Есфір давно мріяла. Але тепер все могло зруйнуватись за хвилину. Сама вона, справжня дружина декабриста XX століття, навряд боялась чергових випробувань, але що буде з дітьми?..
Ніби в нагороду за багатолітню стійкість успіх знов усміхнувся Черніховським. Помічник начальника 1-го відділення 2-го відділу УДБ НКВС Кримської АРСР, вивчивши матеріали слідчої справи, підготував висновок, де вказував на низку процесуальних порушень. «За відсутністю складу злочину» Давида звільнили, справу здали в архів.
Черніховські цілковито вирвались з чіпких лап чекістів. Підростали діти, Есфір закінчувала інститут. Нема сумніву, вона освоїла б будь-яку медичну спеціальність, яку захотіла, зробила б прекрасну кар'єру та допомогла тисячам людей…
Але почалась війна з Німеччиною. 22 червня 1941 року Есфір та Давид гостювали у старшої сестри дружини Басова – Гесі Трок, що працювала дитячим лікарем в селі Ольгопіль Вінницької області. Відпустку довелось екстрено перервати. Попри пропозицію Гесі залишити дітей у неї, Давид і Есфір вирішили всією сім'єю повернутись додому. Відразу після повернення в Сімферополь Давид Басов був мобілізований і відправлений на фронт. Він пройшов всю війну техніком-лейтенантом, був нагороджений медалями «За оборону Сталінграда» і «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.».
Демобілізувався Давид 13 лютого 1951 року – майже через 6 років після завершення війни. Але своїх Фіру, Елу і Мішу Давид більше ніколи не побачив. 24 липня 1943 року Йосиф Черніховський отримав довідку Кисловодської міськради. В ній сухо повідомлялось, що Есфір Черніховська з дітьми Елою і Михайлом значаться в списках загиблих від рук нацистів під час окупації Кисловодська… Там Черніховські опинились після евакуації з Сімферополя, але німецькі війська зайняли і Північний Кавказ.
Звичайно, архівні документи не повернуть яскраву, неординарну людину, що жила насиченим життям у служінні людям. І все ж пам'ять про неї – не так вже й мало. Пам'ять про дівчину, яка не побоялась кинути виклик бездушній системі, і перемогла її. Шістдесят років по тому система визнала свою поразку: 14 листопада 1989 року Есфір Мойсеївна Шолкова була реабілітована спільним рішенням прокуратури і слідчої групи Управління КДБ УРСР по Сумській області.
05.05.2025
Переклад українською мовою: Лідовська Ольга
Бібліографія і джерела:
Государственный архив Сумской области (ДАСО). Ф. Р-7641. Оп. 6. Д.335. Дело по обвинению гражданки Шолковой Эсфирь Моисеевны 1926 – 1929 гг.
Государственный архив в Автономной Республике Крым, Ф. Р-4808. Оп.1. Д. 02991. Дело по обвинению Черниховского Иосифа Мордуховича (он же Басов Давид Айзикович) по ст. 58-10 УК РСФСР.
Воспоминания и материалы Тамары Иосифовны Черниховской и Дровниковой Вероники Михайловны.