З сіоніста - в комуністи. З партійного боса - у засудженого. З зека - у хасиди. Таким був життєвий шлях одного із засновників Комуністичної партії Палестини Йосифа Бергера-Барзілая. Щойно змінювались його погляди на життя, тут же кардинально змінювалась і його доля. Вважаються, що він єдиний із комуністичних партійних лідерів, хто залишився живим після сталінських репресій та зміг виїхатиь за кордон. Йосиф Бергер-Барзілай (1904-1978) – людина із залізним характером та з “залізним” прізвищем.

Йосиф Бергер-Барзілай - він же Іцхак Желязник. Австро-угорський єврей із Польщі. Прізвище Барзілай він взяв собі вже коли був партійним керівником у Палестинській комуністичній партії. Барзель у перекладі з івриту - залізо.

Іцхак зростав у класичній єврейській сім'ї, причому - небідній. Завдяки цьому, він зміг здобути хорошу освіту, володів кількома іноземними мовами. І як багато релігійних євреїв того часу, Іцхак палав ідеєю переселення до Ерец-Ісраель. Тому в 1919 році, коли Іцхаку було 15 років, він приєднався до руху єврейських скаутів “Ха-шомер ха-цаір”, котре готувало єврейську молодь до переселення в Ерец-Ісраель, до життя та роботи в кібуцах (сільгосп комунах). І у 16 років Іцхак переїхав у Палестину.

Життя на новому місці виявилось нелегким. Іцхак, що виріс у достатку і комфорті, взяв кайло до рук та пішов будувати дорогу Хайфа-Джидда. Романтизм кібуцного життя швидко розвіявся. Іцхак пішов у більш звичне для себе середовище: працював перекладачем у будівельній компанії, а потім секретарем єврейського професора Хаїма Піка, котрий був відомим спеціалістом по семітським мовам і археології Месопотамії, та при цьому активним сіоністом.

Як так склалось, що після роботи у професора, Іцхак різко змінив свої переконання, та зі щирого сіоніста перейшов у затяті комуністи – історія вкрита мороком. Але факт залишається фактом. У 1922 році Іцхак Желязник приєднався до підпільної тоді Комуністичної партії Палестини, став її Секретарем та взяв собі нове ім'я - Йосиф Барзілай.

У 1924 році Компартія Палестини вступила до Комінтерну (об'єднання компартій різних країн, що діяв з 1919 до 1943 року). Барзілай у Комінтерні мав явно хорошу репутацію. Його відправляли створювати компартії в Сирії, Лівані, Єгипті та Трансіорданії (зараз це Йорданія). Йосиф періодично літав у Москву на конгреси Комінтерну. Там він зустрів свою майбутню дружину Естер Фельдман, і у 1925 році вони разом повернулись до Палестини. Через рік у них народився син.

Барзілай був хоч і комуністом, але він не забував, що він єврей. У 1929 році відбувся конфлікт між юдеями та мусульманами через доступ до Стіни Плачу. Цей конфлікт став причиною масових “антиєврейських заворушень” в Палестині. Араби нападали на євреїв по всій країні. В результаті були вбиті 133 єврея (у більшості ультрарелігійні, що жили поруч з арабами в мирі багато років) та 115 арабів. Під час заворушень Йосиф Барзілай переховувався у арабському селі та звідти керував Компартією. Йому вдалось преконати арабських лідерів Палестини відмовитись від “антиєврейських заворушень”.

Втручання Компартії Палестини в конфлікт євреїв і арабів не підтримали у Москві. Річ у тім, що Комінтерн проводив політику підтримки арабів, щоб вони підняли визвольний рух з метою створення незалежної держави. Так СРСР сподівався позбавитись правління Антанти на Близькому Сході. Барзілай порушив політику партії. Його викликали в Москву на бесіду до Сталіна. Є свідчення, що їх розмова тривала 5 годин. Про що там розмовляли партійні боси - не відомо. Але після розмови - з ЦК палестинської Компартії прибрали практично всіх євреїв, замінивши їх арабськими представниками. А через рік у 1930 році з керівного складу Компартії Палестини прибрали й Барзілая.

В якості компенсації у 1931 році Йосифа Барзілая направили до Берліну. Тепер він Секретар Антиімперіалістичної ліги (міжнародної організації, що виступала проти імперіалізму). Барзілай також займався редактурою журналу і бюлетенів ліги. Але в Берліні він пробув недовго. Дуже скоро Барзілая заарештували, швидше за все через політичну діяльність. І у 1932 році Комінтерн відкликав його з Берліну.

Барзілай приїхав до Москви, де він отримав нову посаду та нове партійне ім'я - Бергер. Віднині він - Йосиф Бергер-Барзілай - голова Близькосхідного відділу Комінтерну. Фактично, це було непогане підвищення. Бергер-Барзілай відповідав за політику компартій на Близькому Сході, був куратором місцевих комуністів.

Але через два роки фортуна відвернулась від Бергера. Він був хоч і був відданим комуністом, але не підтримував ідею, що Жовтнева революція відбулась лише завдяки Леніну. Бергер-Барзілай і тоді, і після стверджував, що Ленін і більшовики були швидше результатом революції, що відбулась, а не причиною. Чи стали ці висловлювання приводом для опали, чи були й інші “гріхи” з боку Бергера, не відомо. Але в лютому 1934 року його зняли з посади голови Близькосхідного відділу Комінтерну і виключили з партії.

Після вбивства члена Політбюро Сергія Кірова 1 грудня 1934 року, почались внутрішньопартійні “чистки”, більше схожі на усунення незгідних з політикою Сталіна. Скоро, у січні 1935 року Бергера-Барзілая заарештували за звинуваченням у контрреволюційній “троцькістській” діяльності. А щоб його можна було судити за радянськими законами, Барзілаю, що сидів і СІЗО, дали радянське громадянство. За даними обвинувачення, певний професор доніс, що Бергер дозволив собі зневажливо висловитись про вождя народів. Бергер-Барзілай свою провину не визнав, тому в 1935 році його, як “ідеологічного ворога”, засудили до 5 років виправно-трудових таборів.

Колишній партійний керівник “кочував” із одного сибірського табору до іншого. Будував спиртово-горілчаний завод у Західному Сибіру, потім - залізницю недалеко від монгольського кордону.