26 жовтня 1941 року. Нацисти, що захопили Мінськ вирішили влаштувати показову страту – вона стала першою на окупованих територіях Радянського Союзу. Якщо у тридцяті роки колишні союзники гітлерівців в кашкетах з малиновими околишами вивозили людей по ночах, таємно, то тепер вбивство виставлялось напоказ. Нахабно, з неймовірною помпою, гітлерівці вели на страту трьох підпільників. Мета була одна – залякати населення, яке залишилось у білоруській столиці та позбавити його будь-яких думок про опір.

Чоловіка середнього віку, зовсім молоду дівчину і хлопчика повісили на арці дріжджового заводу в Мінську. У велетенській черзі, що утворилась біля магазину, який був неподалік, люди гадали, ким були повішені. Хтось казав, що це батько із сином і донькою, хтось – що це ніяк не пов'язані між собою люди. Але в одному більшість була впевнена – страчені радянські підпільники.

У радянському фільмі, що вийшов у 1967 році «Страчений у 41-му» розкривається особа хлопчика – Володі Щербацевича. У кінострічці розповідається і про другого повішеного – Кирила Труса. Його донька була присутня під час страти батька та його его товаришів, все бачила своїми очима. Авторам фільму нічого не було відомо тільки про страчену разом з Трусом і Щербацевичем молоду дівчину.

Але через якийсь час група радянських журналістів встановила: страчена дівчина – це 17-літня медсестра шпіталю військовополонених Мєрке Брускіна. Мєрке, для близьких – Маша, була єврейкою. В умовах розриву дипломатичних відносин з Ізраїлем комуністичні функціонери вирішили, що дівчина з «неправильною» національністю не може бути радянською героїнею. Маша, згадана в кінці фільму як «невідома», довгі роки буде виступати саме таким чином в офіційній історіографії. На обеліску, що з'явився на місці страти у 1976 році, також написано, що прізвище дівчини не встановлене, хоча насправді, це не відповідало дійсності.

Маша Брускіна народилась в Мінську в 1924 році, в єврейській сім'ї Лії (Люсі) Бугакової і Бориса Брускіна. Спочатку Маша жила на вулиці Пролетарській, потім батьки переїхали на Старовіленську вулицю, дівчинку перевели в школу № 28. У червні 1941 року Марія Брускіна закінчила там випускний клас. Однокласники запам'ятали її як вроджену артистку, постійну учасницю всіх шкільних самодіяльних вистав. Маша була справжнім лідером класу успішно підтягала своїх друзів по різним предметам. З таким товаришем – хоч у розвідку! 21 червня 1941 року в Маші був випускний, а наступного дня почалась війна.
Довоєнна знайома Брускіних, Софія Андріївна Давидович, згадувала, що практично відразу після окупації Мінська німецькими військами Маша Брускіна влаштувалась на роботу в шпиталь для військовополонених. Це був лазарет у будівлі Політехнічного інституту, де під охороною утримувались поранені військовослужбовці 5-го стрілецького корпуса.

Щоб ніхто не дізнався про її походження, Маша перефарбувала волосся, стала блондинкою. Всюди вона називалась дівочим прізвищем матері – Бугакова. Деякі дослідники вважають, що вона змінила й ім'я, називаючи себе Анею, уродженкою Сибіру чи іншої частини Росії. Стіна довкола гетто ще не була збудована, тому Маша вільно пересувалась по місту без жовтої зірки. Брускіни також змушені були знищити частину сімейних фотографій та документів.

Працюючи в шпиталі медсестрою, Маша почала носити туди ліки. Її мама, Лія Мойсеївна, колишня співробітниця республіканського управління книжкової торгівлі БРСР, весь вільний час діставала де тільки можна тканину і постіль, з яких робила бинти. Радянські солдати вмирали від отриманих поранень, але тюремникам на це було абсолютно начхати – ні ліками, ні матеріалами для перев'язок шпиталь не забезпечували.

Через якийсь час Маша попросила у Софії Давидович чоловічий одяг. Як пізніше з'ясувалось, дівчина увійшла до підпільної групи, організованої 41-річним робітником мінського вагоноремонтного заводу Кирилом Трусом. Разом з кількома військовополоненими Трус вирішив рятувати радянських військовополонених і переправляти їх зі шпиталю до своїх. Щоранку, прихопивши згортки з поношеними штанами і піджаками, Маша спішила у шпиталь. На відміну від своїх колег, які в кінці зміни виносили зі шпиталю казанки з їжею, дівчина красти мізерний пайок у військовополонених відмовлялась навідріз. Хоча для конспірації краще було б робити як всі: люди в умовах війни часто думають виключно про свою сім'ю.

Одного разу Маша несміливо спитала Софію Андріївну, чи може вона дістати де-небудь фотоапарат. За не здачу та зберігання фототехніки в окупованому Мінську могли розстріляти. Але фотоапарат підпільникам був дуже потрібен. В перші місяці війни військовополонені все ще могли вислизнути з лап нацистів. Однак для успішної втечі потрібен був не лише цивільний одяг, але й «аусвайси», які патрулі перевіряли на кожному кроці. За допомогою фотоапарата сміливці збирались підробляти документи. Таким чином у Брускіної опинився куплений Давидович перед війною «ФЕД». Вдалось налагодити роботу із виготовлення документів – завдяки хоробрій дівчині. Крім того, за словами очевидців, Маша поширювала зведення Совінформбюро, які отримувала від Трусів, – у них на горищі був схований радіоприймач.

Військовополонені переодягались у підготований Машею Брускіною одяг, брали підроблені документи і вибирались зі шпиталю в місто. Перед тим, як покинути Мінськ, всі збирались на квартирі у підпільниці Ольги Щербацевич, культпрацівника 3-ї міськлікарні, матері страченого пізніше разом з Машею школяра Володі Щербацевича. Квартира розміщалась на Комуністичній вулиці. Дехто переховувався у сестри Ольги Щербацевич, Надії Єнушкевич, мінчанок Анни Макейчик і Єлени Островської, а також у інших мешканців міста. Там вони їли, відпочивали, чекали на транспорт. Одну з груп навіть вдалось вивезти за місто з комфортом, у старенькій вантажівці. Більшість військовополонених потім поповнювали партизанські загони або йшли до лінії фронту. Вважається, що за час діяльності підпільної групи сміливці змогли евакуювати з Мінська 48 осіб.

Але період відносного спокою скоро закінчився. Один з керівників підпілля, радянський командир, на ім'я Володя, наказав Маші більше до шпиталю не приходити. Невідомо, чи боялись підпільники, що хтось врешті решт впізнає у дівчині єврейку та відразу ж здасть, чи група збиралась повертатись до своїх, але Маша Брускіна більше на роботі не з'являлась.

На початку жовтня 1941 року з Мінська вийшло відразу кілька груп втікачів. У одній з них йшов визволений зі шпиталю військовополонених технік-інтендант 2-го рангу Борис Рудзянко. Група несподівано наштовхнулась на патруль. Їх відправили назад у Мінськ. Всі мовчали, а Рудзянко не лише видав на першому ж допиті всіх знайомих йому учасників підпілля, але потім пішов на службу до німців.