Після нападу на СРСР Німеччини та Румунії, що приєдналась до неї, сім’я Припас вирушила в евакуацію. Коли почався румунський наступ, Зіни вдома не було. Довелось вибиратись одній, нічого не знаючи про долю рідних та близьких.

Як вона дізналась пізніше, тікати з Капрешти її батькам та брату Науму довелось пішки, в останній момент, і без речей. Разом з натовпом біженців Припаси йшли в тил під постійними бомбардуваннями нацистської авіації. Дивом прилаштувавшись в товарний вагон, її батьки і брат довго їхали в жахливій тісноті та антисанітарії на схід СРСР. Батько Зіни помер прямо в дорозі. Поховавши чоловіка, Хава Припас і Наум спочатку потрапили в Північну Осетію, а потім в Бухарську область Узбецької РСР. Звідси Наума призвали до лав Червоної армії у складі якої він воював на фронті проти нацистів.

Там же, в Центральній Азії, опинилась і Зіна. Цей страшний час вона згадувати не любила. В Узбекистані, тяжко працюючи в колгоспі, біженці фактично голодували, найчастіше з їжі був один тільки цукровий буряк. Триматись дівчині допомагала лише одна думка – про те, як вона поїде з рідними в Палестину, де чекають Імануель та Шуламіт, численні родичі та друзі по «Гордонії».

Переживши страшні роки війни в Узбекистані, Зіна Припас разом з матір’ю і Наумом, що демобілізувався переїхала з евакуації в Чернівці. Там дівчина влаштувалась працювати рахівником в одній з артілей. Поступово в місто почали приїжджати її старі друзі і соратники по сіоністському руху.

Одного разу, повернувшись з Чернівців, Зіна знайшла в себе у поштовій скриньці листа. Зворотною адресою значилось: «Бухарест, вулиця Лабіринт, дім № 39». Як виявилось, писали їй двоюрідна сестра Шувія (по-домашньому – Шуня) Скляр та її старий друг Моше Зальцман, які ще до війни виїхали в Палестину, а потім чомусь повернулись в Бухарест.

Причина їх повернення з Ерец-Ісраель скоро стала Зіні зрозумілою. Шуня і Моше через зв’язкових повідомили Зіні Припас про те, що виконували роль емісарів сіоністського центру. Їх першочерговим завданням був пошук перевірених та мужніх людей, котрі могли зайнятися евакуацією єврейського населення в Палестину. Зіна Припас, що зарекомендувала себе роками активної діяльності в «Гордонії», без роздумів погодилась на пропозицію та включилась в підпільну роботу.

Серед членів організації виявились і старі соратники Зіни: Мойсей Яшикман, Меєр Ясський, Мойсей Бернштейн та деякі інші. Прекрасно розуміючи, що навіть на зовсім недавно приєднаних до СРСР територіях діяла величезна кількість агентів МДБ, підпільники в своїй діяльності вирішили зосередитись в першу чергу на відносно легальних можливостях. Незважаючи на пропаганду нового соціалістичного ладу, Радянський Союз грішив поголовним хабарництвом. Через підкуплених бюрократів Припас і її соратники організували оптацію румунського громадянства по фіктивних документах, які отримували з Бухареста. Таким хитрим способом сіоністи, уродженці Східної України, ставали на папері «корінними жителями» Чернівців, а чернівчанам по чинному закону дозволялось репатріюватись в Румунію. В Бухаресті їх зустрічали емісари, що направляли щасливчиків в Палестину.

Цей спосіб переправлення був не єдиним: отримати підробні документи і домовитись зі службовцями, відповідальними за репатріацію, виходило не завжди. На цей випадок існував запасний варіант – нелегальний перехід кордону; для цієї мети була спеціально створена мережа переправочних пунктів.

Навесні 1946 року з Бухаресту для організації такого пункту і на допомогу чернівецьким підпільникам був перекинутий емісар Зейлік Вайсман. За допомогою колишніх учасників «Гордонії», а також місцевих провідників і водіїв, серед яких був навіть шофер уповноваженого Госплану СРСР, група нелегально переправляла людей в Румунію. По даним МДБ, тільки з липня до жовтня 1946 року члени «Гордонії» змогли нелегально евакуювати в Румунію майже 30 сіоністів.

На румунській стороні, в південнобуковинському місті Серет, втікачів забирав зв’язковий, на прізвище Єрцик. Він же через провідників передавав підпільникам гроші і подальші інструкції.

Тим часом Чернівецьке УМДБ не дрімало. В грудні 1946 року чекісти провели перші арешти. Серед схоплених співробітниками МДБ виявились Мойсей Яшикман і Меєр Ясський. Буквально за півтора-два місяці до початку хвилі арештів в Румунію пішов Зейлик Вайсман. Зв’язок з бухарестським центром була тимчасово втрачена. Зіна Припас, що залишилась в Чернівцях за головну, змушена була дотримуватись конспірації по максимуму.

Одним з найважливіших завдань Зіни стало визволення заарештованих товаришів. В ход пішли отримані з Бухареста гроші. Ті, хто залишився на волі намагались купити всіх: від адвокатів до співробітників прокуратури і суду. Але з врахуванням політичного характеру справи, на жаль, нічого з цього, не вийшло.

Підтримуючи зв’язок з Шунею Скляр, у чиїх батьків вона жила, а також з керівником бухарестського ЦК «Гордонії» Бумою Голергантом, Припас почала працювати над організацією нового транзитно-переправочного центру.

Увесь цей час Зіна ризикувала бути заарештованою МДБ, що наступав їй на п’яти. В березні 1947 року в Чернівці був направлений закордонний агент МДБ «Філіпп». Отримавши контактні дані відповідальної за конспіративну квартиру Двойри Бельянович, співробітники вирішили провести оперативну гру. «Філіпп» виконував роль того довгожданого зв’язкового з Бухареста, який ніби-то збирався організувати нові маршрути переправи людей за кордон. Дівчина провокатору повірила і, нічого не підозрюючи, розкрила частину підпільної мережі по обидва боки кордону.

Цією та іншими агентурними комбінаціями, а також рейдом агентури МДБ з Чернівців у Кишинів в грудні 1947 року був виявлений практично увесь керівний склад кишинівської «Гордонії».

Не задовольнившись успіхами, чекістське керівництво направило в УМДБ Чернівецької області оперативного працівника 2-го Управління МДБ УРСР. Він зразу ж почав вибивати додаткові свідчення з заарештованої Бельянович. У результаті його тиску співробітникам МДБ вдалось виявити дві конспіративні квартири та затримати інших учасників підпілля – понад 15 осіб.

На самому верху було прийняте рішення, що Зіну, поки її не розсекретили, потрібно терміново рятувати. 16 лютого 1948 року до Зіни Припас на квартиру прийшли двоє селян з запискою. В записці, написаній рукою Моше Зальцмана, говорилось: «Ці люди приведуть тебе до Гордона в Ерец-Ісраель». Часу на роздуми не було. Вставши, Зіна швидко переодягнулась, зібрала невелику сумку і вирушила в дорогу. Разом з нею з СРСР пішли батьки Шуні Скляр.

Бігти довелось настільки швидко, що Скляри не встигли попередити свого сина Амноіма, що перебував в цей час на роботі, а Йосиф Скляр залишив у ощадній касі значний грошовий вклад. Зіна встигла коротко переговорити з матір’ю, але йти з нею без Наума та відмовилась.

Нелегально переходити кордон СРСР було страшно, але бажання потрапити в Ерец-Ісраель виявилось сильніше. Зв’язкові-селяни пообіцяли Зіні, що через кілька годин дороги втікачі будуть біля румунського містечка Редеуци. Однак через погану погоду вони збились з дороги. Замість кількох годин дорога на свободу зайняла чотири доби. По снігу, на страшному морозі, відвертаючись від шквального вітру, люди йшли без води та продуктів. Зіна згадала, що в сумці з документами у неї лежав невеликий пакет з цукром-рафінадом, який їй дала в дорогу мама. Кубики цукру та розтоплений сніг були для них їжею та питтям.

Зовсім втративши сили, мандрівники в решті решт дістались до Румунії. В Бухаресті Зіна зустрілась з кузиною та іншими соратниками, які забезпечили її фальшивими документами. Перед втечею дівчина обіцяла матері, що обов’язково напише їй з Бухареста. Так і зробила, не уявляючи, що її лист буде перехоплений відділом «В» МДБ, що займався перлюстрацією кореспонденції, що приходила з-за кордону.

Тепер органи точно знали, що рахівник місцевої артілі в Чернівцях, що не вийшла на роботу Зінаїда Мойсеївна Припас – і є той невловимий голова підпільної організації.

Терміново про місце перебування Зіни Припас був поінформований представник МДБ СРСР в Бухаресті полковник Столбунський. Почались пошуки Зіни на території наповненої радянськими військами Румунії. Однак і цього разу хоробра дівчина змогла втекти від переслідування і за лічені дні до арешту виїхати з країни.