В кінці листопада 1947 року в місто Ананьїв, районний центр на півночі Одеської області, приїхав чоловік. Мужчина відразу ж вирушив до Ананьївського районного військкомату – отримувати військовий квиток, котрий йому видали в обмін на довідку. В довідці було написано, що Мендель Аронович Бейлін, який її подав, звільнився напередодні приїзду в Ананьїв із Севдвінлагу та мав право оселитись в Одеській області.

Досвідчений муляр, Мендель Бейлін вже через кілька тижнів зміг влаштуватись на роботу в місцевий дитбудинок, де потрібен був чорнороб. Пропрацювавши там рік, він в грудні 1948 року перейшов касиром-обліковцем шевського цеху в артіль «Культпобут».

Працелюбний та дуже акуратний співробітник, чоловік ладнав з колегами та був на доброму рахунку в начальства. Попри це, 9 травня 1949 року він був заарештований співробітниками Одеського обласного управління МДБ через підозру у вчиненні політичних злочинів.

На допитах чоловік поводив себе твердо та з гідністю. Відчутно було, що арештантські будні одеської тюрми МВС № 1 і лампа на столі у слідчого були для нього не новими. Слідчий МДБ, старший лейтенант Антоновський, нудьгував: Менделя Бейліна, як «повторника», навіть не потрібно було «колоти». Доказова база в таких випадках була справою другорядною. У всій країні хапали колишніх політзеків, більшість із них отримували нові терміни за старими справами і вирушали у заслання. Так сталось і з Бейліним: використовуючи матеріали старих справ, за які чоловік вже кілька разів встиг відсидіти, Антоновський постановив притягнути його до відповідальності за членство в антирадянській організації та контрреволюційну агітацію.

Особлива рада при міністрі МДБ з одеськими чекістами погодилась. Під час слухання, що відбулось 21 вересня 1949 року, Менделя Бейліна вирішено було відправити у Північно-Казахстанську область на поселення. Для Менделя Ароновича Бейліна цей строк був уже четвертим. І знову – за сіонізм.

Мендель Бейлін народився в травні 1913 року в українському місті Ніжині на півночі Чернігівської губернії. У Арона Залмановича і Зельди Менделівни Гіндіної було пʼятеро синів: Леві-Гершон, Шалом, Дов, Aвраам і наймолодший, Менахем-Мендл Цві, або просто – Мендель.

Столітній будинок батьків Менделя Бейліна знаходився в центрі єврейського кварталу. До нього був прибудований невеликий магазинчик, що слугував головним джерелом прибутків сімʼї. Невеликі додаткові гроші приносила Бейліним здача в оренду частини будинку.

Бейлін старший був хасидом, що дотримувався єврейського закону, тому Мендель з раннього дитинства зустрічав суботу. Однак, окрім традиційного кідуша, походу батька в спеціальному одязі в синагогу і трапези, в суботу Бейліни ще й співали пісні на івриті. Цей звичай був заведений братом Менделя- Дов, у молодості приєднався до сіоністського руху. Незабаром до нього приєднались інші брати. Наймолодший, Мендель, жадібно слухав їх розмови з батьками.

Про Ерец-Ісраель розповідали в домі Бейліних не тільки брати, але і релігійні євреї, що заходили до них на свята. Один з них, «софер стам», переписувач святих текстів, розповідав про подорож до Палестини особливо захоплююче. Найбільше маленькому Менеку сподобалась розповідь про «золоті яблука» – апельсини – яких у Ніжині ніхто не бачив. Вже у 12 років, таємно від батька, Мендель почав читати твори історика Генрика Греца, Хаїма Нахмана Бяліка і Абрама Мапу, а також одного з перших сіоністів – Переца Смолєнскіна.

Коли Менделю виповнилось пʼять років, він почав ходити в хедер, де займався з ровесниками у меламеда Мордехая Еша. Після Жовтневої революції 1917 року, коли влада заборонила вивчення релігійних дисциплін і мови іврит, учні Еша перейшли на підпільні заняття. В 1923 році батьки віддали Менделя до приватного вчителя. Він зміг вивчати не лише релігійні предмети, але і математику.

На самому початку Громадянської війни, після знущань «білих», вмер Леві-Гершон, старший брат Менделя. У 1918 році на дім напали бандити, що винесли з нього всі цінності і продукти; сімʼя дивом вціліла. Іншим разом група білих офіцерів, розселена в домі навпроти, напилася і почала ломитись у двері, вимагаючи вивести їм для втіх дівчат, що орендували у Бейліних житло. Поки добігав громадянський патруль, Арона Залмановича, що намагався заспокоїти вояків, по звірячому побили.

Пережиті випробування підірвали його здоровʼя. В 1928 році Бейлін старший помер. Незабаром два старших брати Менделя, активісти організації «Гехалуц», були заарештовані і їх відправили у заслання в віддалені краї Радянського Союзу. Дов виявився на Уралі, а Авраам – в Казахстані. Рік по тому їм було дозволено покинути країну і переїхати в Ерец-Ісраель.

На плечі 15-літнього Менделя лягли обовʼязки утримувати матір і домашнє господарство. Сімейний магазинчик, що обклали величезними податками довелось зачинити, і юнак пішов спочатку працювати на підприємство із засолювання огірків, а потім закінчив курс підготовки будівельників. На будівництво молодий сіоніст Бейлін вирішив піти цілеспрямовано: він вважав, що євреї повинні були володіти корисними спеціальностями, щоб потім своїми руками будувати державу у Палестині.

В 17-літньому віці Бейлін переїхав до Москви. Туди покликав його друг брата Дова, такий же полумʼяний сіоніст. Попрацювавши вантажником на залізничному вокзалі, Мендель влаштувався на будівництво Московської каналізаційної мережі. Працюючи по вісім годин на холоді, вечорами юнак ходив на зустрічі зі своїми новими друзями – активістами підпільної сіоністської організації «Ха-шомер ха-цаір».

Першою вожатою юнака була Естер Красногорська, подруга брата Авраама. Група «Ха-шомер ха-цаір», до якої належав Мендель Бейлін, називалась «Сніф». В у кожному осередку «Сніфа» нараховувалось по чотири - пʼять осіб. На чолі кожного осередку стояв дорослий «вожатий», котрий розповідав своїм підопічним про події у Палестині і у всьому єврейському світі, про єврейську історію і культуру, рішеннях Всесвітньої сіоністської організації і про багато іншого. Для того, щоб приховати свою діяльність від влади і уникнути витоку інформації, члени одного осередку не знали, хто входить в інші і в які дні відбуваються їх зустрічі.

Незабаром Мендель Бейлін був призначений керівником одного з осередків. Шомери Бейліна збирались раз на місяць, щоразу в іншому місці. Керівники осередків час від часу зустрічались окремо. В цих зборах брали участь представники центра руху, що виступали із лекціями і навчали вожатих засобів підпільної діяльності.

Але в умовах тотальних доносів, та проникнення до молодіжного середовища одепеушної агентури всі ці заходи безпеки виявились недостатніми.

16 січня 1931 року Мендель Бейлін, член організації Нахум Фішер, Моше Хорошухін, Яків Дербіцький зустрічались на підпільній квартирі з членом центру руху Гришею Високим. Пізно увечері почувся голосний стук у двері. Не встиг Моше Хорошухін відчинити, як до приміщення влетіли співробітники ДПУ і наказали всім залишатись на своїх місцях. Всі учасники підпільної наради опинились в тюрмі Лубʼянці.

Під час обшуку у Менделя в кишені знайшли гаманець, а у ньому – записка з описанням Ерец-Ісраель та лист копіювального паперу. Після Лубʼянки була Бутирська тюрма та камера на 96 осіб, де, окрім Менделя, сиділи активісти з руху «Гехалуц» і представник центру сіоністського руху в Москві. В камері Мендель провів близько місяця. Особливо важко було через те, що він не отримував жодних звісток від матері. Як зʼясувалось пізніше, мати практично відразу після його арешту приїхала в Москву і звʼязалась з «Політпомом», організацією, що очолювала Катерина Пешкова, перша дружина відомого письменника Максима Горького. Визволити 17-літнього сіоніста не виходило, але під кінець увʼязнення він зміг все ж отримати від матері звістку та невелику передачу.

20 березня 1931 року Особлива нарада визнала Менделя Бейліна винним у членстві в незаконній сіоністській організації і засудила його до трьох років заслання у Східний Сибір. Етап тривав чотири тижні. Прибувши з іншими увʼязненими до Іркутська, Мендель на десять днів був переведений у міську тюрму, де для захисту від кримінальних, політичні засудженні вимушені були організувати самооборону.

Кінцевим пунктом призначення стало місто Єнісейськ. По містечку та його околицям політзекам дозволялось переміщуватись вільно, але раз на тиждень вони повинні були відмічатись у місцевому відділенні ОДПУ. Живучи комуною з сіоністами Хаїмом Рудіком і Шайєю Гланцем, Мендель спочатку працював на тартаку, куди привозили колоди, що були спиляні в навколишніх лісах. Після кількох місяців роботи друзі організували кооператив з ремонту будинків.

Через якийсь час Мендель отримав листа від свого дядька Дова-Бера з Ніжина, маминого брата. З нього юнак дізнався про те, що його матір отримала сертифікат, який надіслали старші сини, і виїхала до них в Палестину. В 1927 році, по «заміні», туди поїхав Шалом, а потім і Дов з матірʼю. Із всієї сімʼї Мендель Бейлін залишився у СРСР один.

Мрія приєднатись до рідних не полишала юнака, політувʼязнений неодноразово подавав заяву з проханням замінити йому покарання на висилку до Палестини. Однак в той час «заміну» почали давати вкрай рідко. Менделю було відмовлено.

У вільний час в засланні він займався російською мовою і математикою. Серед нових засланих, що прибули до Єнісейська, були сіоністи, що швидко перетворились у його кревних друзів: Гіллель Каплінський і Шмуель-Йосеф Лябук. У вересні 1932 року єнісейське відділення ДПУ відправило Менделя та Йосефа в Ярцево, глухе село за 400 кілометрів від Єнісейська. Там також жили соратники по сіоністському руху, але з роботою були серйозні проблеми. Мендель, що не отримував жодної допомоги з волі, навчився жити на шість рублів пʼятнадцять копійок в місяць – такі гроші видавались політичним засланим, як допомога по безробіттю. Тільки після довгих пошуків йому вдалось знайти роботу: вантажити дрова на плоти, які по ріці сплавлялись на відстань 30 кілометрів, до найближчого порту.

Життя в Ярцеві було дуже важким. Молодий сіоніст не міг спокійно дивитись, як чекісти кидали своїм собакам куски хліба, в той час, як інтелігентні люди, що потрапили у заслання, вмирали від голоду. Мендель теж багато разів був на крок від смерті – він надривався від непосильної роботи на лютому морозі, а одного разу мало не втопився у льодяній воді, коли баржа вщент розбила його пліт.

У квітні 1934 року Мендель Бейлін звільнився із заслання та, після довгих митарств, оселився в Підмосковʼї у кузини Сіми, доньки дядька Дова-Бера з Ніжина. Роботу не вдавалось знайти дуже довго – всюди він отримував відмову через відсутність паспорта і постійної прописки. Довелось виїхати у місто Можайськ Смоленської області. Однак там було ніде жити. Розуміючи, що втрачати йому нічого, Мендель вирушив прямо в ОДПУ, де вимагав видати йому паспорт. Начальник був вражений такою зухвалістю і ймовірно на знак поваги до юнака, написав у місцеву міліцію записку. Паспорт дали, хоч і з забороною на проживання в радіусі 100 кілометрів від Москви.

В Можайську Бейлін зустрів приятеля з заслання, Хаїма Барона, сіоніста, що прибув у 1926 році з Ерец-Ісраель, але викритого органами і також засланого до Сибіру. Разом вони знайшли роботу будівельників. Від матері та братів Менделю почали приходити листи та іноді палестинські ліри. Він нарешті зміг купити собі пристойний одяг та взуття. Часом допомагали далекі родичі, що жили в Москві.

Від сіоністської діяльності Мендель утримувався. Влада посилила переслідування сіоністів, і кількість членів організацій «Гехалуц» та «Ха-шомер ха-цаір» поступово зменшувалась. Ще однією причиною був виклик, отриманий Бейліним від братів. Анкету, що була у листі, він заповнив та відніс в агенцію Інтурист, що видавала візи. Через рік після подання прийшла відмова.

Дізнавшись невтішні новини і втративши роботу на будівництві, в червні 1935 року Мендель вирішив поїхати в Курськ до свого товариша по засланню, Гіллеля Каплінського. В Курську було порівняно легко отримати прописку та влаштуватись на роботу, тому туди прибуло багато колишніх засланих, із сіоністами включно. На орендованій квартирі почали жити втрьох: Бейлін, Каплінський та їх товариш, син рабина, що приїхав із Сибіру – Моше Віноградський. Разом із Гіллелем Мендель влаштувався на будівництво. З його молодшою сестрою, Сарою Каплінською, у юнака завʼязався роман.