Всі регалії вченого важко перелічити: в 1932 році він став завкафедри внутрішніх хвороб Санітарно-гігієнічного інституту, в 1934 році – завкафедри внутрішніх хвороб санітарно-гігієнічного факультету Харківського медичного інституту, з 1938 року він – завкафедри шпитальної терапії 2-го Харківського медичного інституту.

Прямо напередодні війни, в 1941 році, Когану-Ясному було надане звання заслуженого діяча науки УРСР. Під час Великої вітчизняної війни він працював у евакуації в Киргизії, де відкрив першу в м. Фрунзе (зараз – Бішкек) терапевтичну клініку. У 1943 р. Коган-Ясний був викликаний в Москву головним терапевтом Червоної Армії професором Мироном Семеновичем Вовсі та активно розробляв концепції оптимальної терапевтичної допомоги пораненим на полях битв та у шпиталях.

Після війни Віктор Мойсейович був призначений головним терапевтом Міністерства охорони здоров'я УРСР, завідував кафедрою шпитальної терапії Харківського медичного інституту та невтомно редагував свій журнал, «Врачебное дело» («Лікувальна справа»).

Він вів широку громадську діяльність, багато років був головою Харківського медичного товариства, неодноразово обирався депутатом міської та районних Рад депутатів трудящих м. Харкова.

Але приблизно з зими 1950 року хмари над головою харківського вченого почали збиратись. В країні вже кілька років буяла «боротьба з космополітизмом» – масова політична кампанія, що проводилась в СРСР проти прозахідних тенденцій серед радянської інтелігенції, що розглядались як «антипатріотичні». Всі діячі науки єврейського походження апріорі вважались потенційними космополітами. В Харківській області на цю роль якнайкраще підходив професор Коган-Ясний.

У згаданому листі від 17.02.1950 року на, ім'я Першого секретаря ЦК КП(б)У Мельникова, атмосферу, що панувала в редакції «Врачебного дела» («Лікарської справи»), безапеляційно назвали сімейною та безпринципною. Коган-Ясний був звинувачений у саморекламі, публікації на сторінках друкованого органу Мінздраву Української РСР статей свого зятя, доцента Леоніда Фланчика, які «не мають наукової та практичної цінності». Але сімейна атмосфера журналу не була найстрашнішим звинуваченням. Стаття сина вченого, аспіранта медичного інституту Валентина Вікторовича Когана-Ясного, видана під виключно науковою назвою «Про застосування препарату тетраетиламонію», була оголошена космополітичною: такою, що принижувала досягнення радянських вчених та містила рекламу іноземних препаратів.

Харківський Обком КП(б)У пропонував київському керівництву республіки звільнити Когана-Ясного з посади головного редактора «Врачебного дела» («Лікарської справи») та замінити його на нового редактора – колегу Віктора Мойсейовича «корінної національності», ортопеда-травматолога Миколи Петровича Новаченко.

На початку квітня 1950 року епопея з журналом завершилась перенесенням його видання в столицю України та цілковитою зміною редакції. Віктору Мойсейовичу довелось подати заяву про звільнення з посади відповідального редактора за власним бажанням. В заяві професор Коган-Ясний мотивував свою відставку погіршенням здоров'я. До «справи лікарів-убивць» («врачей-отравителей») було ще кілька років, і антисемітський наступ на Харківський медінститут тоді виражався «всього лиш» в адміністративному тиску.

Однак більш серйозні репресії не забарились. В доповідній записці МДБ УРСР від 5 лютого 1952 року повідомлялось, що Управлінням МДБ Харківської області проводились агентурно-оперативні заходи стосовно лікарів міста Харкова. Серед них зазначалось і прізвище професора Когана-Ясного, підозрюваного чекістами у шкідницькій діяльності в галузі медицини та приналежності до антирадянського підпілля.

Виявляючи ретельну службову старанність, харківські емдебешники шантажем та прямими погрозами завербували завідувача кафедри Харківського медінституту, єврея за національністю. «Репницький» – такий псевдонім відомий хірург обрав собі сам (в документах немає імені). Після тривалих, як висловились в протоколі спецслужбісти, «заперечень» агент Репницький був змушений дати наклепницькі свідчення на низку своїх колег. Всі вони, відповідно до політичної лінії, були євреями: Мінкін, Левін, Фінкельштейн. Але першим у списку зазначений був Коган-Ясний, якого викривали в антирадянських висловлюваннях з приводу утисків євреїв в Радянському Союзі.

Віктора Мойсейовича «тримали на олівці» цілий рік. На відміну від попередньої кампанії проти космополітів, з початком «справи лікарів» пропаганда стала прямо вказувати на євреїв. 8 лютого 1953 року в «Правді» був опублікований встановлюючий фейлетон «Простаки та пройдисвіти», де євреї зображались як шахраї. За день до виходу статті, 7 лютого 1953 року, завкафедри шпитальної терапії ХМУ Коган-Ясний був заарештований за звинуваченням в націоналістичній діяльності та «шкідництві» в медицині.